Німецьке населення на території Чехословаччини як фактор етнополітичної напруги

4 июня 2015, 17:59
Член Національної спілки журналістів України, член Українського Географічного Товариства, стипендіат Вроцлавського університету
0
3316
Німецьке населення на території Чехословаччини як фактор етнополітичної напруги
Історико-політична карта Чехословаччини (E. Franzel, Vertreib. Sudetenland). Темним кольором зафарбовані регіони суцільного розселення німців.

Частина 1: Авторська постановка питання в контексті формування Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин - Статистика "німецького простору" в першій Чехословацькій республіці (1919-1938 рр.)

      Протягом 4-11 лютого 1945 року, в будинку Лівадійського палацу точились гострі дискусії з приводу післявоєнного облаштування світу. Лідери країн антигітлерівської коаліції обговорювали питання, пов’язані з покаранням Німеччини, розподілом репарацій і майбутнім політичним положенням самого Третього Рейху. Особливо бурхливі дискусії точилися навколо польського питання і проблеми «зменшення» кордонів розселення німецьких етнічних груп на території сучасної Центрально-Східної Європи.

      Відповідно до рішень попередньої «зустрічі трьох» – Тегеранської конференції (28 листопада – 1 грудня 1943 року), було остаточно розроблено концепт нового європейського простору. Цей простір було задекларовано як «простір без німців і без Німеччини». Формалізовано підхід антигітлерівської коаліції до формування нової європейської геополітичної реальності було через узгодження і прийняття на Ялтинській конференції спеціальної «Декларації про звільнену Європу», де вперше в міжнародно-правовій традиції акцентувалось на необхідності національного «перевлаштування» життя на цілому континенті. Фактично, йшлося не лише про зміну державних кордонів, а й про повну реорганізацію етнографічної, а, отже, і етнополітичної карти Європи.

      Так, у «Декларації про звільнену Європу» зазначалось: «Встановлення порядку в Європі і перевлаштування національно-економічного життя повинно бути досягнено таким шляхом, який дозволить звільненим народам знищити останні сліди нацизму та фашизму і створити демократичні інститути за їх власним вибором» (Коммюнике о Крымской конференции, http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/War_Conf/krim17.htm). Варто зазначити, що в жодному міжнародно-правовому нормативному акті або декларативному документі Тегеранської, Ялтинської чи Потсдамської конференцій держав-переможців, німці не фігурують в якості «звільненого народу». Тлумачення окупації та розподілу Німеччини союзними військами перетворилось вищим керівництвом Німецької Демократичної Республіки у певну «ідеологему звільнення німецького народу від нацистського режиму» (пануючу нині і в нашій вітчизняній історіографії) лише в 60-70-х роках, коли потроху почали загоюватись рани великої поразки. На наш погляд, важливо зрозуміти, що ні на декларативному, ні на міжнародно-правовому формалізованому рівнях, німці не визнавалися, відповідно до рішень Тегеранської та Ялтинської конференцій, суб’єктом жодних суспільно-політичних і економічних відносин. Навпаки, остаточними деклараціями Потсдамської конференції німці взагалі позбавлялися будь-якої міжнародно-правової суб’єктності не лише в якості держави і власної традиції державотворення, але і як цілісний етнічний організм. По суті, союзники здійснили акт прямого нівелювання самого факту існування німецької нації.

      Новосформована Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин оформилась саме на базі цієї нівеляції наявності німецького елементу. Існування нової системи визначалось постійним спільним контролем над дотриманням національного приниження німців. На наш погляд, такий жорсткий підхід до вирішення німецького питання був далеким як від самого розуміння міжнародного права, так і від застосовуваного у попередні десятиліття «вільсонівського» права народів на самовизначення. Він був не лише жорстким, але і надто жорстоким. Однак, ми повинні враховувати і всю геополітичну важливість моменту в січні-травні 1945 року. Здобута сімдесят років тому перемога над Німеччиною (не стільки над націонал-соціалізмом, скільки над всією Німеччиною; найбільш яскравим підтвердженням цієї тези слугують саме документи Ялтинської конференції і подальша реалізація союзниками концепту позбавлення німців етнонаціональної суб’єктності) вимагала встановлення чіткого домінуючого контролю над колективною психологією німецького народу. Поза цим контролем, гарантувати неповернення принижених німців до мілітаристських ідеологем було практично неможливо. Надто добре керівники СРСР, Великобританії, Франції і США пам’ятали прекрасно продемонстровану німецькою нацією здатність до саморегуляції і самовідновлення в умовах передуючої Ялтинсько-Потсдамській, Версальської системи організації міжнародних відносин на Європейському континенті.

      Отже, найголовніше завдання Ялтинської конференції – забезпечення жорсткого стримування німців як політичної нації, що здатна до швидкого самовідновлення. Задля протидії цій серйозній німецькій етнопсихологічній властивості Ялтинсько-Потстдамська система протягом 1945 року перетворилась на величезну «фабрику терору». У міжнародно-правовому контексті, терор відносно німців був цілком легалізований встановленням окупаційних режимів, військової адміністрації і переділом давніх східноєвропейських кордонів на новий лад. Так, у капітальній східнонімецькій колективній праці В. Блейера, К. Дрехслера, Г. Ферстера і Г. Хасса («Німеччина у другій світовій війні (1939-1945)», Берлін, 1969 р.), у підрозділі «Результати війни», проблематиці депортації німців виділено всього лише один абзац. Однак, навіть з цих скупих рядків можна уявити собі весь післявоєнний трагізм, який надовго відобразився в історичній пам’яті німців: «Потсдамська угода встановлювала, що колишні німецькі області на схід від річок Одер і Західна Нейсе, а також колишнє вільне місто Данциг переходять до складу Польщі. Кенігсберг з прилеглим до нього районом відходив до Радянського Союзу. Одночасно в Потсдамі було прийняте рішення переселити німецьке населення з Польщі, Чехословаччини і Угорщини в Німеччину. Це спільне рішення підтвердило, що визначені Потсдамською угодою кордони слід розглядати як остаточні» (ст. 425). Отож, реорганізація німецьких кордонів у період «нульових років» (саме так у німецькій історіографії іменується період військової окупації колишньої території Рейху в період з 1945 по 1949, тобто до створення ФРН і НДР) виявилась:
      а) засобом задоволення інтересів нових країн «соціалістичного табору» – Польщі, Чехословаччини і, частково, Югославії; таким чином, шляхом підтримки національно-патріотичних настроїв, Радянський Союз отримував нагоду повністю підпорядкувати собі нові східноєвропейські режими народної демократії на міжнародній політичній і правовій арені, тоді як в національно-культурному та внутрішньо-політичному контексті ці республіки отримували достатню свободу дій;
      б) головним елементом відкритого проти німців етнополітичного та психологічного терору;
   в) засобом «перспективного залякування» (тобто, з поглядом у майбутнє) населення окупованої Німеччини.

      Однією з найбільш масованих антинімецьких терористичних акцій із ознаками етноциду та фактами геноциду стала примусова депортація німців чехословацьким урядом протягом 1945-1947 років. Внаслідок цієї кривавої, досі малодослідженої акції, з території Чехословацької республіки було депортовано понад 3 мільйони німців, загинуло від 100 до 250 тисяч цивільних осіб.

      Слід зазначити, що специфіка чесько-німецьких відносин завжди формувалась у відповідності з етнографічною картою Чехії та Словаччини. Так, на території Богемії проживало близько 2,5 мільйонів німців, що складало на початку ХХ століття близько 52% населення регіону. Згідно з переписом населення у Чехословацькій республіці, проведеного в 1921 році, німці складали майже 33% населення Богемії! Переважна частина богемських німців була на цих територіях автохтонною етнічною групою, маючи за плечима понад тисячолітню історію проживання в регіоні. Найбільшим німецьким центром у Чехії була Прага, де відсоток німців протягом першої половини ХХ століття, у залежності від політичної ситуації, коливався від 60% до 30%. Зрозуміло, що офіційні чехословацькі переписи населення суттєво знижували кількість чеських німців, не відзначаючи наявності величезного числа мішаних шлюбів між німцями та чехами. Крім того, зважаючи на серйозну історико-культурну спадщину Габсбургської Австро-Угорщини, німецька мова займала далеко не останні позиції і серед самих чехів. Так, в 1939 році на території Богемії німецькою мовою розмовляла половина населення. У місті Карлсбад (сьогодні – Карлові Вари) німецька мова була розмовною для понад 90% жителів (Мельник В. М., Философия Ялтинских договоренностей в ближайшей этнополитической перспективе (пример Восточной Европы), Scientific Journal “Virtus”, №1, с. 129-133).

      Від 750 до 900 тисяч німців історично проживали на теренах Моравії – найбільш слов’янської провінції у сучасній Чеській республіці (звісно, якщо таку оцінку давати на основі історико-етнографічного аналізу), складаючи на початку ХХ століття приблизно 25% населення провінції. Також близько 200 тисяч німців жило в Моравській Сілезії, досягаючи в окремих районах (на кордоні з німецькою провінцією Сілезія – нині Нижньосілезьке та Опольське воєводства у Польщі) 98% жителів. Не варто, на наш погляд, забувати і про долю тих 150-200 тисяч карпатських німців, які проживали в Словаччині та на Закарпатті.

      Так чи інакше, але в загальновідомому Судетському регіоні німці складали 93% населення (майже 3 мільйони чоловік). Також, за різними оцінками, кількісний потенціал німецької общини Братислави (прикордонної з Австрією) досягав чверті від загального числа мешканців.

      Звернемось до матеріалів офіційних переписів населення Чехословаччини. Вони здебільшого відрізнялись від цифр, якими оперували в партійній канцелярії НСДАП наприкінці 1938 – на початку 1939 років. Однак, навіть ці занижені (у Богемії та Моравії – аболютно без врахування величезного відсотка мішаних шлюбів) дані можуть дати нам чітке уявлення про масштаби і характер терористичної антинімецької акції у Чехословаччині в 1945-1950 роках. Офіційні переписи населення в першій Чехословацькій республіці проводились у 1921 і 1930 роках. Урядовий перепис населення Чехословаччини, який був проведений протягом 1921 року показав наступну етнографічну картину: в Богемії проживало 4 382 788 «чехів і словаків», 2 173 239 німців, 5 476 мадяр, 2 007 «росіян і малорусинів», 11 251 євреїв, 973 представники польської етнічної меншини, 1 091 циганів та інших (Toth Andrej, Novotny Lukas, Stehlik Michal, Narodnostni mensiny v Ceskoslovensku 1918-1938: Od statu narodniho ke statu narodnostnimu?, Praha: Universita Karlova v Praze, Filozoficka fakulta, 2012). Всього, перший чехословацький урядовий перепис з часів відокремлення Богемії від Австро-Угорщини, зафіксував на цій території у 1921 році 6 576 825 чоловік, з яких 2 173 239 були німцями. Тобто в результаті першого перепису після близько 700 років німецького володіння (отже, цей перепис важко було запідозрити в пронімецьких симпатіях), німецька етнічна меншина в Богемії склала 33,04%.

      У Моравії в 1921 році жило 2 616 436 осіб. З них, «чехів і словаків» – 2 048 426, німців – 547 604, мадяр – 534, «росіян і малорусинів» – 976, євреїв – 15 335, поляків – 2 080, представників інших етнічних груп – 1 481. Отже, німці у Моравії в 1921 році склали 20,9% населення регіону.

      Національний склад чеської Сілезії у 1921 році включав: «чехів і словаків» – 296 194, німців – 252 365, мадяр – 94, «росіян і малорусинів» – 338, євреїв – 3 681, поляків – 69 967, інших – 99. Всього, у тій невеликій частині німецької Сілезії, яка після Першої світової війни відійшла до Чехословаччини, проживало 622 738 чоловік, з яких німців – 40,5%.

      У Словаччині було нараховано 139 900 німців із загального числа населення в 2 958 557 осіб, а це складало 4,7%. В свою чергу, невелику, але компактну етнодемографічну групу складала німецька меншина на території Карпатської України (в офіційній урядовій документації, у відповідності з умовами Сен-Жерменського договору, до 1938 року іменувалась Підкарпатською Руссю і формально була наділена широкою автономією нарівні зі Словаччиною). Із загальної кількості всіх проживаючих (599 808), німців у 1921 році чеський перепис зафіксував 10 460 (1,74%). Вони проживали, як і в Словаччині, переважно в рівнинних районах сучасного Закарпаття, але брали достатньо активну участь в місцевому культурному та економічному житті. Варто зазначити, що карпатські німці, напротивагу німцям богемським чи моравським, протягом ХІХ століття перетворились у відокремлену етнічну групу і характеризувались достатньо тісними етнічними та соціально-культурними контактами з українцями і словаками.

      Отож, у 1921 році перший чехословацький перепис населення відобразив наступну етнонаціональну картину в республіці: всього – 13 374 364 жителів, з яких – 8 760 937 «чехів і словаків», 3 123 568 німців, 745 431 угорців, 461 849 «росіян і малорусинів» (близько 450 000 осіб – українці), 180 855 євреїв, 75 853 поляків, 25 871 циган та інших. Так, загалом у Чехословаччині 1921 року, чехів і словаків разом було 65,5%, а німців – 23,3%.

     Тепер, звернемо увагу на другий урядовий перепис населення в ЧСР, чітким політичним завданням якого президент Томаш Масарик проголосив «демонстрацію укріплення єдиної чехословацької нації». У книзі відомого чеського етнодемографа А. Тота добре продемонстровано відношення між першим (1921) і другим (1930) переписами населення Чехословацької республіки. Перепис 1930 року збільшив відсоткову кількість чеського варіанту «нової історичної спільності» – «чехословаків» за рахунок ігнорування майже 250-тисячної української спільноти в Словаччині, з якої у словацькій частині перепису було відображено лише 90 тисяч осіб. Масштабні фальсифікації перепису відбулись також на території Сілезії, інтегрованої із Моравією в єдиний Моравськосилезький регіон, де близько 200 тисяч німців також офіційно було записані «чехословаками». Схожі, але менш організовані акції створення нової чехословацької народності відбувались також в центральній Богемії (переважно в Празькому районі) де жертвою цього процесу стала національна ідентичність близько 100 тисяч німців.

      Отож, у 1930 році на території Чехословаччини було задокументовано проживання 14 479 565 осіб, з яких: чехословаків – 9 688 770, німців – 3 231 688, мадяр – 691 923, росіян і українців – 549 169 (українців – близько 520 тисяч осіб), євреїв – 186 642, поляків – 81 737, інших – 49 636.

      Зокрема, у Богемії етностатистична ситуація виглядяла так: чехословаків – 4 713 366, німців – 2 270 943, мадяр – 7 603, росіян та українців – 7 612, євреїв – 12 735, поляків – 1 195, інших – 1 555. Всього: 7 014 559 чоловік. З них: чехословаків – 67,19% і німців – 32,37%.

      На території Моравськосилезького краю проживало 5 501 688 осіб. Серед них було зафіксовано: чехословаків – 2 595 534, німців – 799 995, мадяр – 2 860, росіян та українців – 4 012, євреїв – 17 267, поляків – 79 450, інших – 2 570. Таким чином, на території новоутвореного Моравськосилезьского регіону чехословаки складали 47,17%, тоді як німці – 14,54%. У порівнянні з цифрами 1921 року (20,9% населення в Моравії та 40,5% населення Силезії) німці опинилися в серйозній статистичній меншості відносно так званих «чехословаків» (практично, чехів). На наш погляд, саме з цією метою і відбулась адміністративно-територіальна реорганізації Силезії та Моравії в єдину провінцію. Чехи постійно прагнули статистичного домінування, що особливо добре відображено на німецькому та словацькому прикладах. Однак, німецькі національно-культурні організації оцінювали кількість німців на території Моравськосилезького краю протягом 20-30-х років на рівні 25-30%. Так чи інакше, але за кількісним характером розповсюдження німецької мови, слід стверджувати, що близько 35% населення регіону відносило себе до «людей німецької культури». Особливо поширеною в якості розмовної мови німецька була саме в Силезії. Нею користувалося близько 50% жителів.

      У Словаччині, в 1930 році проживало 3 256 468 чоловік, з яких словаків і чехів – 2 364 005 чоловік і німців 147 505 чоловік. Відповідно, 72,59% і 4,5% населення. В свою чергу, на території Карпатської України, із 706 850 загального населення, німці склали 13 245 осіб (українцями офіційно записали лише 446 780 чоловік – 63,2%) або ж 1,87%.

      Методи проведення переписів населення в Чехословацькій республіці достатньо відомі українській історіографії, головним чином, завдяки працям тогочасних діячів карпатоукраїнського руху (наприклад: Стерчо П., Карпато-українська держава: До історії визвольної боротьби карпатських українців у 1919-1939 рр., Торонто: НТШ, 1965, 288 с.). Вони були типовими для молодих, постімперських країн східноєвропейського простору, котрі відрізнялись від інших, «традиційних» держав синдромом вічної боротьби за незалежність, навіть в умовах омріяного здобуття останньої. Наприклад, термін «чехи і словаки» (як і «росіяни та малорусини») слід вважати апріорично некоректним і таким, що псує істинні результати етносоціологічного дослідження. Агресивна чехізація словаків та розрізнених етнографічних груп закарпатських українців мала своїм наслідком соціально-психологічну кризу свідомості і наростання громадського озлоблення у відповідь, що нарешті призвело до розпаду першої Чехословацької республіки в 1938-1939 роках. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
ТЕГИ: история,статистика,Германия,Закарпатье,Чехия,Словакия,немцы,Прага,Социология,Геополитика,геноцид,внешняя политика,Вторая мировая война,геополітика,Братислава Словакия,политика,депортация,Мельник,языковая политика,Закарпатська область,миграционная политика,Первая мировая война,Карловы Вары,Кошице,історія,Німеччина,політика,міжнародна політика,history,німці,Ялтинская конференция,етнографія,міжнародні відносини,В. М. Мельник,Віктор Мельник,етнос,Закарпаття,Нариси з теорії соціокультурної антропології,соціологія,социум,Словаччина,Чехія,внутренняя политика,Зовнішня політика,соціум,Карпатська Україна,Етно,депортація,Брно
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.