Дорогами українського Мак'явеллі

20 декабря 2014, 23:38
студент-історик
0
65

Роздуми про постать В'ячеслава Липинського в історичному процесі

В'ячеслав Липинський певно одна з найбільш контроверсійних постатей минулого століття з якою за популярністю можуть змагатись лише Дмитро Донцов та Степан Бандера. Доля видатного українського мислителя та його спадщини не була непростою. Значну частину свого життєвого шляху він провів за кордоном, де з'явилась його знаменита праця “Листи до братів-хліборобів”, в якій він виклав власні погляди на суспільство.

На довгий час ім'я Липинського було піддано забуттю. Радянська влада воліла замовчувати ім'я одного з найпослідовніших своїх критиків і протиборців. Не знайшов підтримки Липинський й у середовищі український націоналістів. В'ячеслав Казимирович, що був прихильником консерватизму, який українські націоналісти зневажливо прозвали “маргінальним”, різко критикував як соціалістичний, так і націоналістичний напрями серед кіл українських націоналістично налаштованих українських емігрантів.

Проте навіть критикуючи Липинського українські націоналісти не гребували тим, щоб запозичувати елементи ідеологічної доктрини першого. Зокрема, Донцов широко послуговувався поглядами на еліту Липинського, багато схожих рис з концепціями В'ячеслава Казимировича знаходимо у праці “Дух нашої давнини”.

Проте глибинні причини такої “непопулярності” поглядів Липинського варто шукати в його походженні. За походженням від був польським шляхтичем і в молоді роки приєднався до націоналістичного руху, проте все ж культурно та ментально лишався поляком. Саме тому його ідеї зазвичай не знаходили достатнього поширення серед верств українського населення. Липинський з власними поглядами аж ніяк не вписувався у основну лінію суспільно-політичного руху. Українські мислителі чільне місце “волі”, як одній з основних цінностей для суспільства. Натомість Липинський був консерватором-монархістом, тож, вважав за доцільне жертвувати свободою заради порядку і дисципліни. Проте Липинський всіляко намагався уникнути постання держави тоталітарного типу.

В’ячеслав Липинський вказував на нищівному впливу радикального українського націоналізму, що стало причиною його розриву з Донцовим, який почав захоплюватися праворадикальними ідеями та політичними практиками. У листі Липинського від 12 грудня 1925 року до Богдана Шемета читаємо: “Націоналізм буває двоякий: державотворчий і державоруйнівний — такий, що сприяє державному життю нації, і такий, що це життя роз'їдає. Прикладом першого може бути націоналізм англійський; другого — націоналізм польський, український. Перший є націоналізм територіальний, другий - націоналізм екстериторіальний і віросповідний. Перший називається патріотизмом, другий - шовінізмом. Коли Ви хочете, щоб була Українська Держава — Ви мусите бути патріотами, а не шовіністами. Що це значить? Це значить, перш за все, що Ваш націоналізм мусить спиратися на любов до своїх земляків, а не ненависть до них, за те, що вони не українські націоналісти”.

Саме нехтування Донцовим демократичними елементами у побудові власної доктрини призвело до того, що з доволі близького друга Липинський перетворюється на головного його антагоніста.

Липинський був до певної мірі ідеалістом, ним керувала полум’яна віра в чесноти, які, проте були не характерні для його епохи. Липинський був Дон Кіхотом на тлі цієї епохи. Його політико-ідеологічна конструкція державності видається надзвичайно хорошою, проте утопічною, незреалізованою у практичному вимірі. Так висловився про спадщину Липинського Мирослав Попович. Проте він, вважаю, надто таки недооцінив роль Липинського. Закидати утопічність ідеям Липинського не варто і взагалі абсурдно. Липинський як ніхто з тогочасних мислителів не просто розумів сучасне йому життя, а й намагався розглянути перспективні варіанти його розвитку.

В своїх працях Липинський наводить власне бачення, якою має бути українська держава, що у порівнянні з Міхновським свідчить про формування певної політико-ідеологічної моделі майбутньої української державності. «Найбільш традиційною моделлю етнократії для України є гетьманат, що означає виборну одноосібну владу, яка несе повну відповідальність за стан справ у Державі». Саме в цьому напрямку, на думку гетьмана, має рухатися консервативна партія.

Липинський висуває ідею класу, як формуючої української сили, що згуртована не лише економічними інтересами, а віковими традиціями та культурою народу – клас «селян-хліборобів». Саме цьому класу Липинський відводить ключове місце в процесах національного державотворення, на відміну від того ж таки Міхновського, який нехтував інтересами класів у боротьбі за незалежність відводячи ключове місце в цих процесах саме нації. Концепція Липинського становить окремішній шлях в розвитку національної політичної думки, яку в світлі цього варто розглядати поза межами націоналістичної полеміки.

Липинський свідомо надає Українській державі елітарності. Активна меншість у Липинського не пригнічується, а є основним творчим елементом. Активна меншість “дає провід і править”, а більшість стає об'єктом керування. Еліти змінюють одна одну в результаті різноманітних об'єктивних та суб'єктивних факторів, що і є визначальним фактором існування держави. В класифікації цих еліт він виділяє еліти “войовників”. “продуцентів” та “інтелігентів”. Це зумовлює відмінності у функціонуванні держави. Найперспективнішою у даному плані, у баченні Липинського, є хліборобська еліта, що займає проміжне місце між “войовниками” та “продуцентами”. Класократія, як форма устрою української держави, на думку Липинського, була здатна забезпечити стабільне існування українського розвитку і водночас його динамічний розвиток, поєднати сильну авторитарну владу зі свободою економіки та культури.

У власному вченні про еліту автор звертається до мак'явеллівської традиції в європейській політичній думці. Характерними для елітарної системи є наявність вищої. Привілейованої верстви суспільства. Ця верства відіграє надзвичайно важливу роль в організації національної держави.

Липинський вважав, що майбутнє України можливе лише за реалізації проекту правової монархії в традиційній гетьманській формі. Проте водночас мислитель зазначав, що ця монархія разюче відрізнятиметься від польської чи російської. За В. Липинським, можливими формами політичної організації українського державотворення є: 1) демократія з республікою; 2) охлократія з диктатурою; 3) класократія з правовою (законом обмеженою) монархією. Найбільш придатною для України, вважав вчений, є остання форма. Елементи демократії Липинський вважав політичною бутафорією, а наслідування демократичної структури західноєвропейської демократії та її перенесення на український ґрунт фатальним для існування державності.

Українська держава у Липинського — це поєднання кількох складових: національної, політичної, релігійної та регіональної. Український народ має виховати власну панівну верству, щоб не коритись чужим панам. Саме тому першочерговим завданням для української нації є формування панівної верстви, навколо якої зможе сформуватись політико-деологічна система української державності.

Таким чином, елітарна теорія Липинського нерозривно пов'язується з вченнями про державу та націю. Він виступає продовжувачем макіавеллівської традиційної європейської соціологічної думки, у якій в особі таких теоретиків, як Г. Моска, В. Парето, Ж. Сорель, відстоювалась ідея, що невід'ємним атрибутом будь-якої соціальної системи є існування вищої, привілейованої верстви суспільства. Попри те, що український мислитель не вказував на свою елітаристичність, проте цей елемент надзвичайно добре проглядається майже у всіх без винятку публікацій. Тим паче, що навіть термінологічно-понятійний апарат мислителя вказує на приналежність В. Липинського до прибічників сучасного макіавеллізму.

Д.Чижевський, один із найвидатніших українських мислителів ХХ ст., вважав Липинського одним із найбільших філософів і мислителів ХХ ст. Промовисто, що такої шани в творчій спадщині не знайшли ні Михайло Грушевський, ні Дмитро Донцов.

Липинський був справжньою людиною європейського гатунку, якій не були чужі європейські віяння, які він не просто хотів втілити у побудові української державності, а й звести їх на цілковито інший рівень. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
ТЕГИ: портрет,Липинський
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.