Демократичні процеси в Україні після смерті Сталіна.

20 декабря 2014, 16:45
0
34

Десталінізація. Суперчливість. Непослідовність.

1953 рік був далеко не пересічним для радянського народу. 5 березня помер «Вождь народів» − Йосиф Сталін. Люди ще довгоперебуватимуть у стані жалоби та заморочені соціальною демагогією, відмежовані "залізною завісою" від зовнішнього світу, віритимуть системі, продовжуватимуть шанувати її. Смерть керівника держави не стала ознакою падіння сталінщини, яка так глибоко пустила своє пронизливе коріння в усі сфери життя суспільства.

Та поки наростаюча криза радянського тоталітаризму висвітлила нагальну необхідність модернізації правлячого режиму в СРСР. Прагнення реформувати тоталітарну систему, перетворити її на більш життєздатний суспільно-політичний організм, спонукало нових керманичів відмовитись від терористичних методів управління, масових політичних репресій, надмірного ідеологічного контролю. Усвідомлення партійною номенклатурою безперспективності державного тероризму поклало початок розгортанню в Радянському Союзі складних і суперечливих спроб трансформації тоталітарних структур.

Вакуум влади після смерті Сталіна був заповнений так званим "колективним керівництвом" - компромісним союзом найвищих керівників партії та держави (Г.Маленкова, М. Хрущова, Л.Берії). Вже вночі з 5 на 6 березня 1953 р. найближчі соратники Сталіна розпочали розподіл влади, свавільно скоротивши обраний XIX з'їздом партії склад Президії ЦК з 25 до 10 осіб, а з 11 її кандидатів залишивши 4. М. Хрущов твердо вирішив усунути Берію з політичної арени і почав шукати для цього спільників. Йому вдалося умовити Маленкова й інших членів "колективного керівництва" арештувати і фізично знищити Берію. У вересні 1953 р. першим секретарем ЦК КПРС став М. Хрущов, який продовжив обережні спроби коригування політичного курсу країни.

 Процеси десталінізації радянського суспільства розпочалися ще навесні 1953 року. 27 березня 1953 р. було прийнято Указ Президії Верховної Ради СРСР про часткову амністію ув'язнених. Законодавчий акт не передбачав амністії громадян, засуджених за контрреволюційні злочини на термін, більший ніж 5 років, проте був безперечним кроком уперед. У квітні 1953 р. були прийняті рішення, за якими звільнили осіб, причетних до «справи лікарів».  Десталінізація відзначилася такими складовими :

       Початок реабілітації безвинно засуджених.

       Ліквідація позасудових органів, воєнних трибуналів військ МВС, скасування надзвичайних законів і постанов, спрямованих на боротьбу з «ворогами народу».

       Чистка органів держбезпеки і значне скорочення їх кількості.

       Припинення ідеологічних кампаній проти інтелігенції, націоналізму тощо.

       Уповільнення процесу русифікації.

       Зростання ролі українського чинника в різних сферах суспільного життя (висування місцевих і на керівні посади в регіонах, поява вихідців з України в найближчому оточенні М.Хрущова).

        Розширення прав республік (в Україні з союзного до республіканського підпорядкування переведено декілька тисяч підприємств та організацій).

У ніч з 24 на 25 лютого 1956 р. на XX з'їзді КПРС М.Хрущов виголосив таємну доповідь про культ особи Сталіна (основні положення доповіді у дещо пом'якшеному вигляді стали відомими для широкого загалу лише у липні, завдяки постанові ЦК КПРС "Про подолання культу особи та його наслідків" від ЗО червня 1966р.). Делегати були шоковані, почувши про злочини жорстокого тирана, сфабриковані ним змови, його військову некомпетентність, депортації цілих народів за межі Батьківщини тощо. Гостро критикуючи Сталіна, М. Хрущов, проте, не згадував про злочинну суть самої комуністичної системи, про необхідність покаяння компартії перед суспільством. Більше того, з його слів виходило, що жертвами репресій були лише члени партії, а не народ. Ведучи мову про відхилення від "ленінських норм життя", він замовчував, що саме В.Ульянов-Ленін був ініціатором комуністичних репресій, а Сталін лише йшов по стопах свого вчителя. В доповіді нічого не говорилося про злочинну суть колективізації, голодомор 1932—1933 рр., голод 1946—1947 pp., жахіття "радянізації" у Західній Україні, мільйони знищених у концтаборах людей.

Та, незважаючи на непослідовність, сам факт викриття зловісної діяльності Сталіна мав велике значення, адже було зроблено крок до зламу страхітливої репресивної машини, що перетворила країну у великий концентраційний табір. Водночас парадокс ситуації полягав у тому, що розвінчування "культу особи" відбувалося цілком за канонами системи, яку ретельно вибудував сам Сталін. Партійно-бюрократична ієрархія, звикла до послуху, беззаперечно виконувала вказівки верхів. Розгорнулася "десталінізація по вертикалі": автоматичне шаблонне засудження "культу особи" всіма партійними та ідеологічними структурами. Преса друкувала відповідні статті й огляди, історики викривали злочини сталінізму фактами, знайденими у тимчасово відкритих архівах.

Що ж до України, то процес до сталінізації суспільного життя тут розгортався дещо повільніше, ніжу центрі. Із запізненням стали з'являтися анти сталінські статті у пресі. Тон і зміст критики були стриманішими. Зміни торкалися переважно сфери культурного життя. В галузі ідеології та політики вони не виходили за межі вказівок центру. Така ситуація значною мірою зумовлювалася надто свіжими ще в пам'яті широкомасштабними репресіями, які в Україні, як ніде інде, набирали найстрахітливіших ознак. Пам'ятали тут і про вислів, що "коли в Москві стрижуть нігті, то в Україні рубають пальці".

Саме в таких положеннях і міститься демократичні процеси в Україні після смерті Сталіна, їх суперечливий і непослідовний характер.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.