Голодомор 1932-1933 років

20 декабря 2014, 14:08
0
69

Хоч би скибочку світла в цю голодну пітьму, запиваючи вітром прісний присмак жалю.

30-ті роки ХХ століття. Одне за одним помирають люди. Дохне худоба, яку нічим стало годувати. Вже навіть покрівлю з хат було знято. Почастішали випадки людожерства по селах. Хто ж тому виною ? Природа, яка послала на українські землі посуху?  Зовсім ні. То – радянська влада вирішила глибинно винищити українське селянство, як свідому національну верству, яка загрожувала імперським прагненням Москви.

Як відомо Україна пережила не один голодомор, проте найстрашнішою трагедією для нашого народу був голодомор 1932-1933 рр. Можна впевнено говорити, що він був спровокований радянським керівництвом, щоб змусити селян вступати до колгоспів. Поставлені перед селянами плани хлібозаготівлі були завищеними й економічно не обґрунтованими. Це було застосування вже відомої політики продрозкладки. Знесилені селяни не змогли ефективно провести посівну кампанію навесні 1932 року. План здачі хліба державі опинився під загрозою зриву. Водночас почався голод. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей. Тоді, 7 серпня 1932 року, було видано постанову, названу в народі "законом про п'ять колосків". Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі на термін не менш як десять років. Людям не було надано ніякої допомоги, хоча найвище керівництво країни знало про голод в Україні, але вигіднішим було замовчувати цей факт від інших. Були створенні комісії, що слідкували за виконанням плану хлібозаготівлі. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялося постачання товарів; села оточували загони НКВС.

Прискорення темпів колективізації означало фактичне проголошення війни селянству, яке не бажало йти в колгоспи і дивилося на них як на ще одну “міську” вигадку. Утворення колгоспів внесло хаос і дезорганізацію у сільське виробництво. Хаос посилювався невмілими діями бюрократизованого керівництва, яке, не маючи жодного досвіду у сільському господарстві, давало з центру розпорядження, де і що сіяти. З 1931 до 1932р. посівна площа в УРСР скоротилася на 20%, а втрати врожаю у 1931р. сягнули 30%. До цього неладу додалася посуха, що у 1931 р. охопила степові райони. Але не вона була причиною голоду: 1934 р. трапилася інша посуха, яка мала спустошливий характер. Однак голоду у 1934 р. не було. Він припав на 1932-1933 рр., й безпосередньо викликала його зловмисна воля фанатичного радянського керівництва.

Найбільшого розмаху голод сягнув після завершення роботи хлібозаготівельної комісії, весною-літом 1933 р. Люди вимирали цілими селами. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше діти, і останніми – жінки. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях були зафіксовані випадки канібалізму. Найстрашнішою стороною голоду була смерть мільйонів дітей, янголят світу цього. Селяни звичайно ж намагалися рятуватися втечею до міста, але й там їх наздоганяла смерть – міське населення також потерпало від нестачі їжі, та й боялося надавати допомогу “куркулям”, “контрреволюціонерам” і “саботажникам”.

Очевидці свідчать, що голод обмежувався українською територією; вимираючим українським селянам не дозволялося переходити або переїжджати в Росію, де голод не був таким гострим. На кордоні з Росією стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України. Так само розстрілювали селян, які намагалися врятуватися втечею через польський або румунський кордон.

Радянське керівництво довгий час не вживало заходів, щоб полегшити долю мільйонів голодуючих. Купи зерна і картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення в Росію, гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них селян. У окремих випадках люди, яких ще не зовсім покинули сили, наважувалися на штурми зерносховищ. Їх розстрілювали, щасливіших після арешту відправляли на ув’язнення – там принаймні можна було попоїсти! Сільських активістів, які допомогли реквізувати хліб, залишали помирати разом з іншими. Лише у квітні 1933 р., коли голод лютував у повну силу, надійшло розпорядження про передачу селянам певної кількості стратегічних запасів хліба. Партійному керівництву, очевидно, не йшлося про гуманні цілі. Воно боялося втратити повністю своїх годувальників. “На носі” була нова посівна кампанія, а по селах не було ані чим сіяти, ані самих сіячів…

Ворожі, агресивні, глибоко підступні сили намагалися нас зламати жахливим способом: український народ чекали не лише моральне приниження та вічний неспокій, а й фізичні тортури, які у той час зайшли надто далеко. Ім’я цієї жорстокої, голодної муки – Голодомор. Страшно уявити, що кожної хвилини помирало 17 людей, щогодини – 1000. І майже 25 тисяч за 1 день. Такі цифри неможливо впорядкувати в голові. Це безліч невинних душ, які вмирали через жорстокість та байдужість тогочасної влади.  Невже звичайні українські люди заслуговували на це? Думаю: відповідь очевидна – НІ!

Це був справжній геноцид. Так, саме він. Адже влада замовчувала та заперечувала інформацію про голод, не дозволяла американським та європейським громадським спільнотам допомогати страждаючим, заборонила селянам виїзд за межі України.

За різними даними, голодною смертю померло від 3,5 до 9 мільйонів осіб. Пам'ять жертв голодомора та політичних репресій в Україні шанують (запалюють свічки) кожного року у четверту суботу листопада. Люди, не забуваймо про цей ритуал, адже ми єдина нація, ми –свідома нація!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.