Коренізація в УРСР

18 декабря 2014, 09:04
0
135

коренізація за часів УРСР

Коренізація в УРСР

У квітні 1923 року відбувся ХІІІ з'їзд РКП (б), який проголосив політику коренізаціі, український різновид якої дістав назву українізації.

Коренізація- напрям національної політики Комуністичної партії , складовою частиною якої було впровадження мови корінного населення країни в діловодство ,пресу,державні та культурні установи,школи тощо,  а також висування на керівні посади представників корінного населення.

Декларувалося, що основною метою цієї політики є сприяння розвитку культур і мов національностей. Та першочерговими у плані державної партії були інші завдання:

·        стимулювання національного відродження, що мало на меті формування привабливого іміджу СРСР на міжнародній арені;

·        пошук спільної мови з селянством;

·        залучення на свій бік національної інтелігенції;

·        зняття протиріччя між народними масами та партійним апаратом;

·        зміцнення Радянського Союзу;

·        компенсування республікам втрати національного суверенітету.

Більшовицька партія ставила завдання для своїх організацій укорінитися в національних республіках. Ця політика була викладена такими причинами:

·        ураховуючи рухи у роки громадянської війни, радянська влада ставила за мету надати їм комуністичного забарвлення;

В  Україні тих часів більшість більшовиків були представниками міського російськомовного населення. Етнічних українців серед них було дуже мало, майже ніхто не вживав української. Водночас більшість селян були україномовними і до  радянської влади вони ставились без особливих симпатій. З цього випливає наступна причина :

·        більшовики намагалися всебічно збільшити свою соціальну підтримку , насамперед серед селян та інтелігенції;

·        Комуністична партія намагалася стерти суперечності між радянськими більшовицьким центром і національними районами,колишніми окраїнами царської Росії;

·        Коренізація мала показати справедливе розв’язання національного питання в колишній Російській імперії.

Активними провідниками українізації стали відомі комуністичні керівники О.Шумський, М.Скрипник, Л.Каганович. Саме Каганович ввів українізацію партійно-державного апарату.

Обов’язковим стало вживання української мови в державному житті та діловодстві. Були створені спеціальні курси для вивчення української мови, а той хто не навчався на цих курсах , ризикував втратити роботу. Реальним практичним  кроком було проведення у 1927-му році   першої  Всеукраїнської наради  щодо Роботи серед національних меншин, що сприяла активізації діяльності в цій сфері.

Проголошений радянською владою курс на українізацію відчутно позначився на роботі школи. Чисельність шкільних закладів з українською мовою викладання зростала. Якщо в 1925 році їх було 79% від усіх шкіл, то в 1930 році – 85%. А провідниками  української мови в школах стали М.Скрипник та О.Шумський, яких потім звинуватили у «національних ухилах». Коренізація не обмежувалася тільки УСРР. М.Скрипник обіцяв розбудувати Україну на Кубані і в Криму.

 «Шумськізм » та « скрипниківщина» налякали Кремль, сталінське керівництво розглядало їх як відхід від ленінських ідей та буржуазний націоналізм.

Активно здійснювалася політика коренізаціі в районах України, населених національними меншинами. Так  були створені окремі адміністративно-територіальні одиниці у місцях компактного поселення неукраїнського населення. У жовтні 1924 р. у складі УСРР було утворено автономну Молдавську республіку, а протягом 1924— 1925 pp. почали функціонувати 7 німецьких, 4 болгарських, один польський і один єврейський національний район.

До позитивних прикмет українізації належить перетворення українців на структурно повноцінну , зурбанізовану й сконсолідовану націю. Її вважали тимчасовим «українським ренесансом 20го століття»

Значно збільшилося українське представництво серед комуністів.

Позитивними були також спроби поширити українізацію поза кордони УРСР на етнографічно українські території РРФСР, зокрема у намаганні запровадити там україномовне шкільництво, пресу, постачання української літератури.

Незважаючи  на певні досягнення , українізація  сприяла всебічному зміцненню більшовицької диктатури в Україні. Деякі сучасні історики вважають , що вона була закамуфльованою  політикою сталінського керівництва для забезпечення повної радянізації України.За її допомогою комуністи прагнули підмінити  національну само ідентичність українського народу , його справжню державну традицію ,історію й культуру класовими та інтернаціональними стереотипами.

На думку історика Ярослава Грицака ,«Українізація» підірвала рівновагу сил , що склалися на початку 1920-х років міх  комуністичним режимом і українським національним рухом. Перехід частини комуністів на національні позиції ,витворення українського пролетаріату ,збільшення частки українського міського населення та активна освітня, культурна і наукова діяльність старої і молодої української еліти створювали серйозну загрозу контролю Москви над УРСР.

 З цієї причини почався поступовий відхід від українізації. Її  активних учасників репресували , а радянська влада повернулася  до активної русифікаторської політики царизму. «Українізацію»  було офіційно засуджено як «петлюрівську», а її прихильників  почали «українізувати» Соловки та інші сталінські табори.

 

 

Клишти Анастасії РЗГ 1 курс 2 група 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
ТЕГИ: Украина,Історія України
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.