Національно-визвольний рух у повоєнний час

7 декабря 2014, 00:46
0
67
Національно-визвольний рух у повоєнний час

Чи є спокій після війни? Чи варто відразу святкувати перемогу? Відповіді на ці запитання криються у подіях повоєнного часу як нового етапу українських визвольних змагань.

Іноді говорять, що нам не варто пишатися перемогою у Великій Вітчизняній війні. Мов, вона була несправедливою не тільки з боку Німеччини, але й Радянського Союзу. Що ж, імовірно, у цьому історики праві. Але коли задумаєшся: «А яка вона взагалі, справедлива війна?», - вагаєшся з відповіддю. Убивство й насильство завжди залишаються вбивством і насильством, навіть якщо викликані шляхетними намірами. А з іншого боку, хіба народ і уряд завжди те саме? Виходить, не всі так просто й виразно.

З історії чітко видно, що не варто святкувати перемогу по закінченню битви, тому що війна триває й після неї. Щоб довести свою перемогу потрібно боротися за свої права й довести справу до кінця, як намагалася це зробити Українська Повстанська Армія. Вона ще десять років потому вела майже безнадійну боротьбу проти радянського режиму.  УПА та оунівське підпілля створили новий фронт боротьби. Його програма залишалася незмінною – «за повне визволення українського народу з-під московсько-більшовицького ярма, за побудову Самостійної Соборної Держави без панів, поміщиків, капіталістів, без більшовицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів.» У 1945 р. Українська повстанська армія застосовувала тактику відкритого протистояння із загонами радянської держбезпеки. Протягом цього року УПА здійснила 2207 збройних акцій, у відповідь на які сталінський режим провів 9238 каральних операцій, під час яких 34 тис. повстанців було вбито і 46 тис. захоплено в полон. Щоб підірвати соціальну базу УПА, радянська влада вдавалася до терору, провокацій проти місцевого населення. 25 листопада 1944 р. влада вирішила всіх близьких родичів повстанців, включаючи неповнолітніх, депортувати до віддалених областей СРСР. До 1953 р. було вислано 203 662 жителів Західної України. Окрім цього, створювалися спeцiальнi  групи, що діяли пiд виглядoм УПA. Вони застосовувались не лише для знищення повстанців, а й всіляко знущалися з місцевих жителів, видаючи себе за вояків УПА. Дo  кiнця 1945 poку діяло 150 спецгpyп, дo склaдy яких вхoдилo  близькo 1800 осіб. Ha 20 лютoгo 1950 poкy зaлишилoся 19 тaких відділів, у яких перебувало 130 осіб.  Наприкінці 1946 р. Українська Головна Визвольна Рада прийняла рішення про докорінну реорганізацію УПА, суть якої полягала в демобілізації частини повстанців, відправленні певної кількості вояків на Захід і організації підпілля з найстійкіших і найвитриваліших людей. За висловом одного із ідеологів ОУН-УПА, у цей час розпочався перехід «від форм широкої повстанської боротьби до форм боротьби глибоко підпільної». УПА на початку 1947 р. переходять до тактики партизанської війни невеликими групами, широкої підпільної боротьби, саботажу, антирадянської пропаганди, індивідуальних терористичних акцій проти представників правлячого режиму. У сучасній історичній літературі є згадка про те, що завершення війни ОУН-Б зустріла під гаслом, проголошеним Р. Шухевичем: «Домагатися, щоб ні одне село не визнало радянської влади. ОУН має діяти так, щоб усі, хто визнав радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати! Не потрібно боятися, що люди проклянуть нас за жорстокість. Хай із 40 мільйонів українського населення залишиться половина - нічого страшного в цьому немає». За офіційними даними оунівці здійснили 14,5 тис. диверсій і терористичних актів, у яких загинуло майже 30 тис. військовослужбовців, працівників державних та охоронних органів, місцевих жителів. Тактична лінія УПА, курс на масовий опір західноукраїнського населення радянській владі давав привід сталінському керівництву для широкомасштабних каральних акцій у регіоні. Тому під колесами репресивної машини опинились не лише повстанці. Свавілля, беззаконня, провокації стали нормою поведінки спецвійськ у Західній Україні. Загибель командувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 року) стала своєрідним поворотним пунктом - після неї фактично закінчився організований опір на західноукраїнських землях, хоча окремі невеликі загони УПА та рештки підпілля діяли ще до середини 50-х років. Отже, у повоєнний період тактична лінія УПА зазнає певної трансформації. Якщо на початку переважали форми широкої повстанської боротьби (контролювання певної території, створення альтернативних радянським органам влади національно-державних структур, діяльність великих формувань, які охоплювали кавалерійські та артилерійські частини), то на початку 1947 р. тактика боротьби змінилися. Чинниками, які визначали ці зміни, були: переростання повоєнного протистояння між СРСР і Заходом у «холодну війну»; значні втрати УПА в протиборстві з радянськими військами; загибель повстанських лідерів; певні успіхи радянської влади в суспільних перетвореннях у західноукраїнському регіоні; політика сталінського режиму на розкол лав повстанців. Навесні 1955 р., за офіційними даними, у підпіллі продовжували залишатись 525 колишніх воїнів ОУН і УПА. Останні підпільники були знищені 14 квітня 1960 р. Біля хутора Лози на Тернопільщині свій смертельний бій із чекістами провели П. Пасічний і О. Центарський. Підпільниця М. Пальчак стріляла в себе, але вижила. Український визвольний рух на Західній Україні остаточно відійшов в історію.  

Тож у повоєнний час український національно-визвольний рух на території Західної України не припинив своє існування. Боротьба за українську державність, яку вела Українська повстанська армія, стала ще більш запеклою та безкомпромісною. Українські повстанці заплатили у цій війні велику ціну, зазнавши значних людських втрат, тому їхня непоступливість та самовідданість у боротьбі за кращу долю свого народу має залишитись у пам’яті нащадків. Боротьба УПА у 1940-50-х роках проти Червоної Армії та радянської влади, а також радянська пропаганда призвели до того, що зараз для більшости росіян та частини українців поняття «оунівці», «упівці», «бандерівці» символізують агресивний націоналізм та пособництво німецькому нацизму. Та незважаючи на це, діяльність ОУН та УПА зробили великий внесок у розвиток національної свідомості. Незважаючи на те, що УПА була "армією без держави", вона відстоювала свій народ і його права, боролася і мстила за нього. Населення відчувало, що воно не саме наодинці з ворогом, що за ним хтось стоїть. Населення щораз більше переконувалося, що ОУН та УПА бореться за волю й добробут широких українських мас. Тому ми впевнено можемо сказати що ця боротьба була священною і правильною справою для українців. 

 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
ТЕГИ: УПА,Історія України
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.