Посуха чи геноцид?

5 декабря 2014, 21:16
0
94
Посуха чи геноцид?

то що ж таке голодомор?

Про справжні причини голодомору 1932-1933 років радянська влада довго замовчувала, зводячи все до недостачі урожаю через посуху. Генеральний секретар ЦК ВКП(б) Йосип Сталін відмовлявся від постачання продовольства з інших країн, доводячи, що ніякого голоду на території радянського союзу немає. У 1953 році українська діаспора підняла питання про голод 1932-1933, однак відповіді на нього не було, дослідження справжніх причин голоду не відбувалося, лише у 1988 році було скликано 2 засідання: в Брюсселі і Нью-Йорку – на яких оприлюднили усі причини голодомору. Після цього багато українців задалися питанням, а чи не був це геноцид нашої нації? Щоб розібратися з цим питанням, потрібно спочатку дати визначення цьому поняттю. Отож, геноцид – це свідомі дії влади, спрямовані на масове знищення народу.

За період 1932-1933 рр. загинуло 3 мільйони 941 тисяча осіб. Тож чи був це геноцид? Однозначно був. Для того, щоб довести це, наведемо декілька ознак геноциду:

1.      У людей забрали усе продовольство

Якщо б голод був спричинений лише неврожайністю, то чи забирала влада у селян останнє зерно? Невже вони не розуміли, що буде з людьми далі? Звичайно розуміли. Вони свідомо прирікали людей на голодну смерть. За невиконання плану хлібозаготівлі цілі села заносилися на «чорні дошки». Їм переставали постачати будь-які харчові продукти. То чи не було це свідоме знищення народу?

2.      Селянам забороняли виїжджати за хлібом

22 січня 1933 року видано  наказ ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про запобігання масового виїзду селян, які голодують»: тобто заборонявся виїзд за межі території Радянської України та Кубані. Тобто лише українцям заборонялося мати щонайменшу надію на порятунок, в той час як казахи могли спокійно виїжджати на пошуки хліба, ними навіть опікувались, надавали допомогу. То чому їм можна, а нам – ні?

3.      Замовчування правди

Сьогодні в світі відбуваються різноманітні катаклізми, тому держави просять допомоги у інших країн. Наведемо приклад землетрусу у Стамбулі, що стався 1999 року. Після цієї події під завалами опинилося багато людей. Тоді уряд Туреччини попросив допомоги українських рятувальників. Під час рятувальної операції вдалося знайти живими 3 осіб. Уряд пішов на великі витрати заради того, щоб урятувати хоча б одну людину.

А тепер повернімось до подій 1932-1933 рр. Масово гинув народ, а уряд СРСР не те що не звернувся за допомогою, а, навпаки, замовчував про голодомор, робив вигляд ніби нічого не бачить і не знає.

4.      Відмова від продовольчої допомоги

Четвертою ознакою геноциду є навмисна відмова від допомоги, яка яскраво проявлялась у діях Сталіна. Оскільки територія радянського союзу була багатоетнічною, то країни, земляки яких проживали в СРСР пропонували свою допомогу. Гітлер, якого ми знаємо як одного з найжорстокіших людей світу, створив три благодійні товариства. Він виділив 1000 марок для допомоги голодуючим німцям в Україні. Також з боку Німеччини була постанова: якщо в німецькій колонії є представники інших націй (поляки, греки, українці чи будь-хто інший), їх також забезпечувати продовольством. Це було зроблено для того, щоб голодний не убив ситого німця.

Проте, коли Каганович дізнався про виділені кошти, то змусив німців написати відмову від допомоги, пояснюючи це тим, що вони ситі і усім забезпечені (хоч це було далеко не так). Одержані гроші ж перечислили в Міжнародну організацію пролетаріату.

Втім, окрім фізичного геноциду влада здійснювала ще й духовний – люди боялися бути українцями, відмовлялися від своєї національності заради того, щоб вижити.

Ознаками духовного геноциду є:

1.      Доприселення

Після того, як на території України вимирали села (найбільше вимерло в степовій зоні: Донецька, Луганська, Одеська, Херсонська, Миколаївська області), на ті місця вивозили росіян, там будують російські школи, культурні осередки, цим самим зросійщуючи Українські землі.

2.      Припинення українізації

14 грудня 1932 року вийшла постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про хід хлібозаготівлі в Україні, Північному Кавказі та у Західних  областях», в якій проблеми, з невиконання хлібозаготівель в Україні та на Північному Кавказі пов'язувалися з «неправильно проведеною» політикою українізації. Саботажників, які продовжували захищати українську культуру ув’язнювали на 5-10 років, а інколи і розстрілювали. Міста перейменовували: Станицю Полтавську на Красноармійську, Уманську на Ленінградську, Поповичівську на Кагановську. Україномовні школи переводили на російську (37 шкіл було переведено), газети теж. Українські театри заборонялись. Відбувалось тотальне переслідування усього українського. 15 грудня 1933 року був виданий наказ про заборону українізації по всій території України.

Внаслідок репресій 1 мільйон українців відреклися від своєї нації і взяли російське громадянство.

Отже, проаналізувавши всі дії з боку влади, можна дійти висновку, що штучно створений голодомор був геноцидом української нації.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.