«І пропала Україна — але так тільки здається»;
«Лежить в могилі Україна — але не вмерла».
«Щоб створити Україну, необхідно зруйнувати Росію, а вона зміцнювалася віками» Г.Андрузький із документу «Начерки Конституції Республіки». Андрузький був одним з членів таємної української політичної організації - Кирило-Мефодіївського братства. З метою виховання вірних підданих Російської імперії та русифікації вищої освіти у 1834 р. у Києві царським указом створювався університет Св.Володимира. Міністр освіти Росії граф Д.Толстой у 1870р заявляв: "Конечной целью просвещения всех инородцев, которые проживают в пределах нашей Отчизны, безусловно, должно быть обрусение".
Та саме з Київським уніерситетом була пов'язана діяльність першої таємної української політичної організації - Кирило-Мефодіївського братства (товариства), яке виникло у січні 1846 р. Його учасниками стали представники молодої української інтелігенції (усього 12 осбі) - чиновник М.Гулак, історик М.Костомаров, вчитель В.Білозерський, писменник П.Куліш, більшість яких були випускниками Київського університету. У квітні 1846 р., після знайомства з М.Костомаровим, до лав товариства приєднався Т.Шевченко. На той час 32-річний колишній кріпак, викуплений у 1838р. з неволіросійськими художниками К.Брюлловим, О.Венеціановим, поетом В.Жуковським, Т.Шевченко вже був загальновизнаним лідером наонального відродження. У 1840р. у Петербурзі вишйла збірка його поезій "Кобзар", у 1841р. - поема "Гайдамаки". Особливо плідним у творчості поета був 1845р., коли побачили світ поеми "Сон", "Великий льох", "Кавказ", "Заповіт", які стали своєрідним маніфестом національно-визвольної боротьби українського народу.
У програмних документах Кирило-Мефодіївського братства - "Книзі буття українського народу", "Статуті Слов'янського братства Св.Кирила і Мефодія" - містилися вимоги скасування самодержавства, кріпацтва, національного гноблення та об'єднання слов'янських народів. Погляди членів товариства грунтувалися на ідеї месіанської ролі України у визвольній боротьбі слов'янства. Братчики уперше порушили питання про відновлення гасла української самостійності та необхідності опори на широкі верстви населення.
Кирило-Мефодіївське товариство розповсюджувало твори Т.Шевченка, прокламації, встановило зв'язки з російськими, польськими, литовськими революційними організаціями, займалося просвітництвом народу.
Проте, проіснувавши трохи більше року, у березні 1847р. товариство було викрито, а його члени - заарештовані і доставлені до Петербургу, у Третє відділення. По закінченні слідства братчики були заслані у різні губернії Росії під постійний нагляд поліції. В обвинувачувальному вироці Т.Шевченка зазначалося: "Шевченко... сочинял стихи на малороссийском языке самого возмутительного содержания. В них он то выражал плач о мнимом порабощении и бедствиях Украины, то возглашал о славе гетьманского правления и прежней вольниц казачества, то с невероятной дерзостью изливал клеветы и желчь на особь императорского дома..." Т.Шевченка заслали ярдовим солдатом у далекий Оренбурзький корпус.
Незважаючи на невелику кількість своїх членів, Кирило-Мефодіївське братство стало першою спробою перейти від культурницького етапу боротьби до політичного - за національний розвиток України. Ліквідація товариства поклала початок довготривалій боротьбі уккраїнської інтелігенції з російським царизмом.
Оскільки йдеться про тодішню пору, то зазначимо, що сутність її полягала в тому, що це був вік історії, століття, коли всі європейські і почасти євразійські народи згадали своє минуле і водночас почали створювати ретроспективи світового розвитку, своєї історії на основі поєднання кола енергії персональної християнської містики та її пафосу особистості з усією енергією масово-колективно-народного існування, всіх складників-інваріантів народного існування. Висловлене знайшло відбиток у світогляді братчиків, де вплив Шевченка на світогляд їх, в тому числі й Костомарова, був досить помітний, але студії Костомарова з історії України також не могли не вплинути на Шевченка. Ідеї костомарівської історіософії не могли не вплинути, поєднатися з історіософськими поглядами та христологією Шевченка, зумовивши зміст програмних документів та діяльності братства. Стосовно єдності братчиків, то їх дійсно об'єднувала братська любов, повага один до одного, свідченням чому може бути їх поведінка на допитах, коли кожний з них намагався взяти провину на себе, щоб не викликати підозри на інших. Звичайно, були й певні розходження в їх поглядах, розумінні шляхів досягнення поставленої мети. Головним, що об'єднувало братчиків, була любов до народу, вітчизни у тій формі, про яку говорив М. Костомаров: "Хто любить свій народ — хай любить його не по-донкіхотськи, не уявленням, а серцем і справою, хай любить не абстрактне поняття про народ, а народ в дійсності".
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.