Антропологічна філософія політичного традиціоналізму

14 октября 2014, 22:53
Член Національної спілки журналістів України, член Українського Географічного Товариства, стипендіат Вроцлавського університету
0
495

Наукові роздуми над "позитивною" і "негативною" традиціями політичного процесу, людиномірністю державотворення в історії та над "політизацією свідомості" українців.

      Обрана мною методологія дозволяє обгрунтувати дві універсальні категорії політичної антропології: негативний традиціоналізм (для українців: демоанархія) і позитивний традиціоналізм (для українців: націонал-консерватизм). Приклади останнього: абсолютна та консервативна монархія, що була формою державного устрою на певних відтинках українського історичного процесу. Найбільш яскраво вона представлена окремими періодами Київської Русі, Галицько-Волинської Держави, у Гетьманщині Б. Хмельницького (1648-1657) та в Українській Державі П. Скоропадського (1918 р.). Для «позитивного» традиціоналізму характерним є визнання нації, необхідності її державності як пріоритетної позиції. Це перетворює звичайний консерватизм соціальної свідомості у політичний націонал-консерватизм, який становить поєднання культурного, етнічного та державного традиціоналізму і повністю відкидає будь-які ліберально-демократичні тенденції. Демократія у її західному сенсі – породження нетрадиційне для українського історичного та суспільно-політичного процесу. Те, що в Західній Європі розуміється під демократичною свободою людини, в українських умовах завжди приводило до анархії (дезорієнтації колективної структури свідомості, напротивагу, етноцентричній організованості колективної структури свідомості). Тому створення «демократичної» системи свобод і правових цінностей має бути інтегроване до націонал-консерватизму.
      Політико-психологічна демоанархія прийшла на українські землі після ліберального перевороту свідомості киян 1068 р. і трансформувалась до міжусобиць рівня 1132-1240 та 1659-1687 рр. Третім періодом демоанархії виступають 1917-1921 роки. Каталізатором цього негативного процесу в українській історії був і нині залишається торгівельно-олігархічний клас, тобто великий інтернаціональний капітал – стан фінансистів для яких держава з її апаратом насильства відіграє роль макроекономічної одиниці, а нація виступає як ринкове середовище споживачів. Намагаючись допомогти встановити демократію «західного» зразка, великий капітал через лібералізацію політики та деморалізацію свідомості, бажає він того або не бажає, створює передумови для розвитку анархії, результатом якої є руїна колективної свідомості (зокрема, сприйняття радикалізованих політичних ідеологій, інституціоналізоване встановленням диктатури; чергова втрата державного суверенітету). Демоанархія звертає свою увагу на біологічне існування, інстинктивні потреби, тоді як націонал-консерватизм звичаєвими і фундаменталістськими шляхами бореться протягом цілого історичного процесу за духовну площину людини, свідомість як особистості, так і колективу. В цьому і полягає глибинне розмежування двох традиційних для української етноісторії політико-антропологічних категорій [Мельник, 2013].
      Демократія може бути реалізована лише після втілення національної внутрішньої політики консерватизму, як грамотна політика централізації у самоврядуванні, зокрема, відносно окремих національних меншин, як забезпечення чесності та моральності парламентських виборів, відсутності партійних, кланово-олігархічних інтересів у владних представницьких органах. Вищевикладене і є демократією в українських умовах, непорушним принципом якої має стати опертість саме на українську традицію. Її зміст має бути не ліберальним, а національним. Лише побудова консерватизму, на мою думку, дозволить збудувати в Україні таку демократію, котру уможливлює специфічна українська етнічна психологія, а не великий транснаціональний капітал.
      Негативний традиціоналізм і позитивний традиціоналізм - це категорії політичної антропології в науковому контексті і стереотипи колективної (соціоетнічної) структури свідомості в психологічному контексті. Досвід українського історичного процесу демонструє тотожність поняття позитивного традиціоналізму консервативній політичній ідеології, тоді як поняття негативного традиціоналізму можна проаналізувати на прикладі ідеологічної взаємодії демократії і лібералізму західного (протестантського) типу за умови практичного застосування результатів цієї взаємодії в українських реаліях. Етнічна психологія українців визначається індивідуалізмом і традиціоналістичною замкненістю (культурним та економічним  консерватизмом), в результаті чого практичний розвиток ліберально-демократичних цінностей призводить до хаосу колективної свідомості. Етнопсихологічний хаос колективної свідомості можна простіше пояснити політологічно: анархія.
      Для політичної антропології важливо аналізувати етнічну психологію досліджуваної групи людей, спільноти. Однак, переходячи до закономірної характеристики політичної психології людської групи (вже на базі психології етнічної) важливо конкретизувати суто політологічний ідеологічний вимір. Проблематика двох універсальних категорій політичної антропології, матеріалізованих у колективній структурі свідомості (позитивний традиціоналізм, негативний традиціоналізм), на прикладі українського етносу, змушує вирішувати глобальне філософське завдання з об'єктивного розмежування суб'єктивних ідей. З одного боку - консерватизм, з іншого - лібералізм. Стаючи суб'єктами політичної психології, вони впливають на об'єкт - на свідомість людського колективу. В даному процесі впливу формуються продукти взаємодії, матеріалізовані в ідейно-політичному контексті (тобто, легітимізовані психологічно): націоналізм, анархізм. Тобто, взаємодія між філософською ідеєю та колективною структурою свідомості матеріалізується політично. Це розкриває термін «політизація свідомості».
      Побічні продукти взаємодії ідей і людей з'являюється завдяки «додаванню свого» - обов'язковому домішку традиційного. Знайти традиційне (етнічно-антропологічне) у глобальному (ідейно-філософському) дозволяє лише суб'єктивна чіткість в суб'єктивно-ідеологічній політології. Кожен етнос має власні традиційні критерії перетворення глобальних філософських ідей у політичні ідеології. Простіше кажучи, політична антропологія дає зрозуміти чим український консерватизм чи лібералізм відрізняються від глобальних ідейно-філософських оригіналів. Даний результат неможливий без характеристики продуктів політизації свідомості. В українських умовах, для політичного антрополога важливими є: ідеологічна та психологічна взаємодія між консерватизмом, націоналізмом, фундаменталізмом, ідеологічна та психологічна взаємодія між демократією, лібералізмом, анархізмом, віднайдення суто українського - традиціоналістичних аспектів у таких взаємодіях.  

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
ТЕГИ: наука,идеология,государство,философия,демократия,традиции,философия политики,теория,традиция,политология,консерваторы,идеи,антропология,історія,політика,демократія,анархізм,Історія України,лібералізм,нація,психологія,народні звичаї,українці,держава,ідеологія,Віктор Мельник,Общество или государство,етнос,публіцистика,пропаганда идеология,Нариси з теорії соціокультурної антропології,соціокультурна антропологія,Философия бытия,традиції,Философия морали,философия и политика,обряди,философия истории,философия развития государства,ФІлософія,політологи,новая идеология,держава і право,теория права,традиція
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.