Труднощі правопису. Частина 3

22 сентября 2014, 19:59
голова громадської організації "Інститут суспільних ініціатив", юрист
0
117

Ну що б, здавалося, слова...

Найголовніше засадниче положення українського правопису виклав Володимир Науменко ще 1917 року в «Загальних прінціпах українського правопису»: «Першим прінціпом писання, який найбільше дає ґарантію уберегтися од «безграмотности», мусить бути прінціп фонетичного письма, себто: кожна літера мусить послідовно означати те, що чується вухом».

Саме цією метою керувалася правописна комісія, звертаючись до «скрипниківки», своєрідної мирної угоди між Україною Східною та Україною Західною, частково реанімуючи її. І, власне, саме це має на меті часопис «Книжник-Review», що пристав на бік пропонованих правописних норм, головний редактор якого Костянтин Родик стверджує: «Ми намагаємося вводити головний принцип української мови — фонетичний».

Отже, в Україні є видання та видавництва, які провадять власну правописну політику, частково підтримуючи основні позиції пропонованих правописних реформ. Чому частково? Це пояснює Вадим Дивнич, випусковий редактор часопису «Критика», обґрунтовуючи свою позицію: «Ми не квапимося прийняти геть усі пункти «Проєкту», що його запропонувала торік комісія: деякі з них видаються нам зайвими, а позаяк єдиних ухвалених норм не існує, ми маємо право на власні пропозиції». (Правопис, що ним послуговується «Критика», має неофіційну назву «дивничівка»).

Видавництво «Критика» започаткувало серію «Критичні тексти», наразі видано п’ять книжок. Книжка серії «Біґ мак» Сергія Жадана (надрукована «в авторському правописі») справді має ґ на титулі, проте на обкладинці красується «Біг мак», у тексті протиґаз, а кількома рядками нижче – протигаз. Хоча слово газ походить від хаос — грецького походження. За «жаданівкою», питоме ґелґотати пишеться як гелготати.

Проте «Манюня» Миколи Вінграновського «в авторській редакції», видана «Літописом», не має ґ навіть у словах ґатунок, ґрунт.

У «Приватній колекції», виданій «Пірамідою», ім’я упорядника й одного з авторів написане так: Василь Ґабор, а вже після передмови — Василь Габор.

Ув автокоментарях до «Острова КРК» («Лілея-НВ») Іздрик серед іншого завважує таке: «...мається на увазі герой Гемінґвеївського роману «Острови в океані» Томас Хадсон (чи то вже, якщо Гемінґвей, то й Гадзон?) Біда з цими новими правописами. Ще з Гемінґвеєм я так-сяк змирився, але назвати татуся Хема «Гемом» у мене язик не повертається, можливо, тому що я завше краще пам’ятаю візуальний образ слова, ніж фонетичний» (це було далекого 1998 року, правопис був один, нових не приймали і не нав’язували, зрештою, як і нині). У тексті в переліку транслітерованих назв рокових груп є: моторхед (motor head) і токінґгедз (talking heads), ґансендроузез (guns’n’roses) і дедкенденз (dead can dance), щодо передачі подвоєнь: металіка (metallica) з іґґіпоп (iggi pop) і кісс (kiss). В Іздрика реґґі, а в Прохаська («Кальварія») – реґґей, у Іздрика хіппі, а в Жадана («Критика») – гіпі. Власне, в цьому і є «весь той джез», про який ідеться.

Найцікавіших трансформацій зазнають власні назви, зокрема імена. Наприклад, той, хто в оригіналі Martin Heidegger, в українській буває: Гайдеггер («Лілея-НВ»), Гайдеґґер («Кальварія»), Гайдеґер («Критика», «Основи») – поза тим, що він може бути Мартином і Мартіном; Goethe буває: Ґьоте (часопис «Ї»), Гете (часописи «Критика», «Книжник-Review»), Ґете («Юніверс»). Ні, число два не сакральне.

Правило під кодовою назвою «родовий відмінок». Ідеться про закінчення в родовому відмінку іменників третьої та четвертої відмін, наприклад, тимчасовости, радости, соли, любови, імени, тімени. На бік «родового відмінку» пристали видавництва «Критика», «Літопис», «Юніверс» (додержуються його переважно в художній літературі), часописи «Критика», «Книжник-Review», «Ї», «Сучасність», «Потяг 76»). Він не є таким контроверсійним, як «ґ», проте у «Вибраних творах» Кнута Гамсуна, виданих «Літописом», поруч із соли є «Продаж солі та бочівок». І це не поодинокий випадок: майже кожен з «певних» хоч раз перечепився через цей камінь спотикання.

Третя позиція носить ім’я восьмої літери грецького алфавіту — тети, що є в складі багатьох запозичених з грецької слів, а її відповідником в українській має бути літера т. Властиво, йдеться про уніфікацію написання грецизмів, до складу яких входить . Якщо ортодонтія, то й ортографія (уніфікація написання спільнокореневих слів), якщо театр, теза, то й міт, катедра тощо. Цього правила додержуються видавництва «Літопис», «Кальварія», часописи «Критика», «Книжник-Review», «Ї», «Сучасність».

На четвертому місці — написання -ія- замість -іа- у словах іншомовного походження, наприклад, соціялісти, матеріял, потенціял, геніяльність тощо. Його підтримують «Критика», часописи «Книжник-Review», «Ї».

Іншомовні дифтонги au, ou, ow ризикнули передавати через ав у таких словах, як авдиторія, авра, лавреат, «Критика», «Книжник-Review», «Ї». Природне запитання — то який же твір написав Ґете (чи, може, Гете чи Ґьоте): «Фауст» («Ї») чи «Фавст» («Критика»)?

Відмінюють іменники з кінцевим у запозичених словах, якщо перед ним не стоїть голосний, «Кальварія» (Тарас Прохасько. Лексикон таємних знань), наприклад, на авті, поза автом, «Критика» – гетта (чи то ґета («Ї»)?

Доста розбіжностей і суперечностей існує щодо правила «дев’ятки» (написання літери и після д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ч (щ), ш, р в іншомовних запозиченнях). Наприклад, в «Енциклопедії постмодернізму», виданій «Основами», є Зиґмунд Фройд і Мартін Гайдеґер. У «Сум’ятті вихованця Терлеса» («Юніверс») трапився Шиллер, проте твір написав Роберт Музіль, а в «Теорії і практиці перекладу» Віктора Коптілова, також виданій «Юніверсом», натрапили на Шіллера. Гамсун «Літопису» має поруч із Чикаґо – Ґріга. Часопис «Єва», передаючи іноземні імена, пише ім’я героїні з «Матриці» Триніті, актора Кіану Ривз, режисера Ридлі Скотт, натомість перестарався із ґамбурґером (hamburger).

Літеру и на початку слів перед н та р у словах инший, инакше пишуть у часописі «Ї». Цікаво, що висунуті як пропозиція варіанти написання слова ирій, икавка зафіксовані як нормативні в «Орфографічному словнику» («Перун»).

А ще у «Критиці» частку пів пишуть окремо, а в «Ї», «Книжник-Review», «Критика» уживають слово Европа і, відповідно, похідні від нього.

Отже, перейшовши «на основні позиції пропонованих правописних реформ», Григорій Грабович, головний редактор часопису «Критика», сподівається «в такий спосіб приспішити сам процес їх остаточної нормалізації». Однак Костянтин Родик переконаний: «Якби у нас було те, що називається громадянським суспільством...» Наразі цього немає. (http://dt.ua/CULTURE/pravopisniy_fin_de_siecle_galuzhennya_yak_diagnoz-38800.html)

Віталій Маргалик відстежив відображення правописних проблем у мовленні українських тележурналістів. І ось які тенденції він помітив:

1. Відмінювання іншомовних іменників середнього роду з кінцевим — о:

— "їздять авта", "на своєму авті" (Р. Москаленко. Факти. ІСТV);

— “2 мільйони єврів" (О. Анастасьєва. "Вікна." "СТБ");

— “станції метра" (С. Андрущенко. "Вікна." "СТБ").

2. Вживання флексії "и" у родовому відмінку однини іменників третьої відміни:

— "За участи" (Н. Мосейчук. "Час новин." "5-й канал");

— "На майдані Незалежности" (В. Доброта. "Вікна." "СТБ");

— "уклали угоду співдружности", "для більшости" (С. Коляда. "Подробиці." "Інтер").

3. Уживання  буквосполучення "ія" всередині іншомовних слів:

— "спеціяльно" (С. Андрущенко. "Вікна." "СТБ");

— "асоціяція" (Н. Соколенко. "Вікна." "СТБ").

4. Вимова звука "т" замість  "ф":

— "Атени готуються до Різдва (замість Афіни) (Р. Скрипін. "Час новин." "5-й канал");

— "Добрий день. В етері "Вікна" (Н. Якимович. "Вікна." "СТБ").

5. Уживання початкового "и" у питомих та давно засвоєних словах:

— "Більше схиляються до инших  варіантів" (О. Поліщук. "Вікна." "СТБ");

— "иноді" (І. Барановська. "Вікна." "СТБ").

6. Уживання літери "ґ":

— "оператор аґенції "Ройтерс" (Г. Баланович. "Вікна." "СТБ");

— "усе було леґітимно" (В. Лобода. "Вікна." "СТБ") (http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2055).

Дехто заявляє, що укладачі нової редакції правопису хочуть міняти “прекрасну українську мову, мову Шевченка на канадсько-галицький діалект”. Ці думки базуються, напевно, на тому, що українська еміграція не хотіла (не мусила) приймати зросійщеного правопису 30-х років і послуговувалася та й досі послуговується правописом 1927 року, укладеним, до речі, не в Галичині й не в Канаді, а в Харкові. Цікаво було б знати, що ж галицького знайшли опоненти в проєкті нового правопису. М’якість л (ль) справді більше виявлена на західноукраїнських теренах, але ж тієї риси не пропонують відновлювати в правописі – блузка, лампа з твердим л залишиться на радість опонентам, а галичани та емігранти з цим примиряться, адже треба йти на певні компроміси задля єдности, соборности. Запропоновані зміни до правопису не стосуються реґіональних мовних особливостей – це питомі загальноукраїнські риси, яких нас позбавлено в період насильного російщення. Міти (не міфи) знаходимо в Зерова й Рильського; в родовому відмінку однини іменників III і IV відмін (благодати, вісти, злости, соли, сповіди, імени), и на початку слова (ирій) – у Котляревського, Шевченка, Грінченка й по всій Україні; ія (не іа) в середині слова (василіянин, грубіян, маніяк, Маркіян, парафіяльний) є нормою сучасної української літературної мови (Олександра Захарків. Чи потребує реформи український правопис?)

Для дерусифікації правопису, як вважають лінгвісти, потрібно повсякчасно пильнувати у своєму усному та писемному мовленні таких його власне українських елементів, як: 1) уживання: фонеми /ґ/ (ґрунт, інавґурація); 2) фонеми /т/ у запозичених із грецької мови словах (катедра, а не кафедра; міт, а не міф); 3) /и/ на початку певних слів (инший, инколи); 4) появу інтервокального [й] в запозичених словах (матеріяльний, діяспора); 5) звукосполучення [аў] на місці дифтонгів au та ou в запозичених словах (павза, Фавст); 6) апостроф у словах иншомовного походження (грав'юра, б'юро); 7) закінчення /и/ в родовому відмінку однини іменників третьої відміни (радости, гордости); так само іменників четвертої відміни (імени, племени); 8) відмінювання деяких запозичених іменників середнього роду на о (кіно - кіна, б'юро-б'юра ); 9) із двох паралельних форм – насильно маскулінізованих іменників та їх корелятів жіночого роду - надавати перевагу останнім (бензина, маргарина, синтеза, а не бензин, маргарин, синтез); 10) написання окремо слів із пів (пів яблука, пів Києва); 11)написання власних назв за правилом "дев'ятки" (Дизель, Сименс, а не Дізель, Сіменс); 12)відповідно до живого мовлення не відбивати подвоєння приголосних в иншомовних власних назвах (Мароко, Голандія, а не Марокко, Голландія).

Своїми міркуваннями щодо правописної ситуації в Україні поділилися головний редактор видавництва "Свічадо" Микола Янів, керівник редакційного відділу видавництва "Літопис" Мирослава Олійник (ці видавництва у своїй роботі користуються "Проєктом найновішої редакції" українського правопису), а також Зеновій Терлак, завідувач катедри української мови ЛНУ ім. Івана Франка.

Отже, чому видавців не влаштовує чинний правопис?

Микола Янів, головний редактор видавництва "Свічадо"

Чому Ваше видавництво користується "Проєктом 1999", а не чинним правописом?

Головними є дві причини. По-перше: час, коли велася дискусія про цей правопис, те, як вона протікала і та інформація, що подавалася в ЗМІ, якщо сказати молодіжним жаргоном, "дістали". Дискусія, м'яко кажучи, відбулася досить некоректно. І якоюсь мірою це був перший поштовх для того, щоби з'ясувати свою позицію щодо цього "проєкту". І це радше питання громадянської позиції. По-друге, це річ суто фахова. Люди, які працюють у видавництві, особливо редактори, мусять вирішувати певні проблеми (філологічні, правописні) з конкретною книжкою. В процесі цього всезагального тиску ми для себе мусіли з'ясувати, що можемо запропонувати тому ж таки авторові, перекладачеві чи замовникові. І в цих пошуках ми зійшлися на цьому "проєкті".

Які Ви бачите засоби впровадження цього правопису?

Попросту, використовувати його у мовленні. Це важко, бо потребує певних зусиль над собою. Але достатньо якогось часу, щоб до цього звикнути. А далі і твої колеги у спілкуванні переймають таке мовлення. Так само дуже впливовими є електронні ЗМІ, тому що це зразки живого мовлення. Писане слово – це одне, а мовлене має значно більший вплив. Чи нарікають читачі? Я знаю, що проблема якоюсь мірою існує. Це проблема інерції. Коли щось змінюємо, то мусимо над собою трішки попрацювати.

Мирослава ОЛІЙНИК, керівник редакційного відділу видавиицтва "Літопис"

Видавництво "Літопис" засноване 1996 року. Саме тоді зміцніла "правописна" ідея – повернення до правопису 1928 року або й витворення на його засадах нового правопису. Усвідомлюючи нелегкість такого переходу, директор видавництва Михайло Комарницький і головний редактор Мирослава Прихода вирішили видавати книжки за правописом 1928, однак із деякими доповненнями з огляду на реалії сьогодення. Приємно, що наші видання не просто втрималися на книжковому ринку, але й, незважаючи на "альтернативний правопис", успішно конкурують із книжками, написаними за чинним правописом, і щобільше – дешевою (через свої величезні тиражі) російською книжковою продукцією. Безперечно, видання книжок – це вагомий засіб популяризації "альтернативного" правопису. Однак не єдиний. Не забуваймо про величезний вплив на суспільну свідомість мас-медія, які формують естетичні смаки й, на жаль, мовну культуру (чи, радше, безкультур'я), реклами. Ми усвідомлюємо, що книжки нашого видавництва власне через правопис можуть дистанціювати деяких читачів. Тому змушені ставити планку вище, ніж инші видавництва, і пропонуємо читацькій авдиторії ті позиції, які перебувають на гребені популярности у світі. Нам приємно, що маємо замовників і читачів не тільки в Галичині, де до "альтернативного" правопису ставляться прихильно, але й у Донецьку, Луганську, Вінниці. Нас не роз'єднує правопис, нас об'єднує добра книжка.

Зеновій ТЕРЛАК, завідувач катедри української мови ЛНУ ім. Івана Франка

Проєкт найновішої редакції українського правопису зможе стати реальністю лише в повноцінній українській державі, громадяни якої шануватимуть загальнонаціональні духовні цінності. Сьогодні, коли вирішується доля рідного народу і доля рідного слова, мусимо гуртуватися навколо національної ідеї. І немаловажну роль у цьому повинно відіграти позитивне розв'язання правописної проблеми.

Український правопис повинен відповідати духові української мови і за формою, і за змістом. (http://www.franko.lviv.ua/faculty/Philol/jaroslov/1/analityka1.html)

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости науки
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.