Українці підкорили найвищу вершину Північної Америки - гору Деналі

2 августа 2012, 06:58
0
1430
Українці підкорили найвищу вершину Північної Америки - гору Деналі

Щоденних сходження українських альпіністів на найвищу гору Північної Америки - Деналі (Мак-Кінлі), 6194 м

16 червня 2012 року о 00:09 за місцевим часом при температурі бл. -40 С і шаленому вітрі двоє українців – ст.пл. Ігор Карабін, ВБ та друг Ігор Дикий підкорили найвищу вершину Північної Америки г. Мак-Кінлі (Деналі), 6194 м.

Мак-Кінлі – гора в Кордильєрах, найвища точка Північної Америки. Знаходиться в одному з гірських хребтів Аляски, США. Висота 6194 м. Вперше подолана 1913 р. Гора Мак-Кінлі, як найвища вершина Північної Америки входить до складу альпіністського проекту «Сім вершин».

Пропоную читачам кілька уривків зі щоденника Ігоря Дикого про сходження на Деналі (повний текст Щоденника можна прочитати тут).

4/06/2012
Приїхали на авто з Анкориджа до маленького містечка Талкітна (Аляска). Талкітна нагадує Яремче, але в кілька разів менша. Суцільні маленькі дерев'яні готелі, купа туристів. У містечку наявне невелике "льотнисько", з так званою малою авіацією, в стилі Твін Отерів (малих літаків на лижах, здатних сідати на сніг та льодовик). На аеродромі зустріли групу альпіністів-поляків, які побували на самій вершині. Реально, було видно без слів, що вони там були;)


...

5/06/2012
Початок маршруту був легким, так як починався з затяжного спуску, а далі - помірний підйом. Сонце майже не ховалося, оскільки у цей час на Алясці полярний день. Вночі щоправда стає холодніше. Відчувається, що хапає мороз. Однак, це позитивно впливає на сніговий покрив, який в день на сонці розкисає і створює проблеми для руху, а зараз робився твердий наст, по якому можна прекрасно пересуватися. Зрештою ми взяли на озброєння таку тактику руху: вихід не в день, а під вечір, коли сніг починав підмерзати. Коли дійшли до табору-2, всі довколишні намети були в тиші, люди спали. 


7/06/2012

Вранці підйом. Ігор Карабін має намір підніматися догори далі в табір-4, однак після роздумів, приймаємо рішення, зробити лише акліматизаційний вихід до перевалу Windy Corner та зробити закидку деякого спорядження, щоб було легше тягти волокуші за собою (враховуючи небезпечні особливості ландшафту).

Разом з тим ми добре пам’ятали, що вже цього року, на цьому відрізку загинув один альпініст – через наплечник. 

9/06/2012
Через поганий прогноз погоди на висоті в 5-му таборі, вирішуємо сидіти в таборі-4, тим більше, що в цей день було весілля рідного брата Ігоря Карабіна Тараса... Тож Ігорко вирішив влаштувати міжнародне «паті», яке йому чудово вдалося. До нас на вечірку прийшли поляки, американці, іспанці та словенці. Пізніше з ними ми ще не один раз перетнемось на маршруті і будемо допомагати один одному... Під кінець дня, в таборі були ще чергові вибори мера кемпу. Тож вся компанія від нас перекочувала на центральну «площу» табору з українським та польським прапорами.


15/06/2012
Вранці не можемо остаточно вирішити, чи йдемо на штурм вершини, чи ні... Все через незрозумілу інформацію від рейнджерів, які кажуть, що погода сьогодні очікується погана для сходження, сильний вітер і т.д. На завтра прогноз не кращий. Хоча зранку сонячно і прохолодно, вночі було також − 30С в таборі. Вирішуємо таки спробувати вийти на маршрут, принаймі, якщо не дійдем, буде акліматизаційне сходження.

...

З перевалу маршрут ставав більш стрімким між скельними виходами, жандармами, і де-не-де відкривався оголені ділянки льоду. Орієнтуватися було легко - за маркувальними палицям з прапорцями, які стирчали з-під снігу. Підіймалися дуже поволі, Ігор йшов позаду, я першим задавав темп руху. Ми вже "перевалили" за висоту Ельбрусу, дихати було важко, кожен рух мені вдавався з важким зусиллям.

...

16/06/2012
Підйом на саму вершину. Відбувався він мовчки і в якомусь мареві. Важко описати відчуття. Певно відкрилося, третє, чи може четверте дихання... Коли вийшли на верх, від втоми була своєрідна загальмованість. Вибуху емоцій не було.

На годиннику настав вже новий день, бо була 00.09 год. Трішки оговтавшись, ми закричали, обійнялися. Витягли, я український прапор, а Ігорко хустку учасника Міжнародної Служби Пласту та зробили кілька фотографій, поки не замерз фотоапарат.



18/06/2012
І ось наш літак сідає на посадку. Обійми знайомого пілота фірми Шелдонів. Ми вже набираємо розгін по льодовику і поволі підіймаємось в повітря, залишаючи позаду схили Деналі, Хантера і Форакера. Під крилом літака на льодовику виблискують блакитно-зелені калюжі, що свідчить про те, що тут таки настало літо. 

Під крилами - зелена тайга, за кольором якої ми вже встигли заскучити, невдозі входимо в дощову з хмару. Краплі дощу починають заливати ілюмінатори. Але ми йдем на зниження і сідаємо на аеродром Талкітни. Дощ закінчується і виходить сонечко. До літака виходять радісні кияни, Стефан і головне - господарка фірми, зустрічаючи нас з тацею свіжоспеченого печива, наче з короваєм. Далі - обійми, привітання і багато емоцій… 

Ми повернулися з перемогою!

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
ТЕГИ: Пласт,Україна,мандрівки,Північна Америка
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.