Логіка аналогій

18 марта 2014, 10:11
0
259
Логіка аналогій

Росія не може ставити під сумнів чужий суверенітет, не ризикуючи власним

Нещодавно у телефонній розмові з українським народним депутатом, екс-головою Меджлісу кримсько-татарського народу Мустафою Джемілевим у відповідь на зауваження про незаконність від’єднання Криму від України російський президент Володимир Путін заявив: «Україна також вийшла із Радянського Союзу не зовсім законно».

У цій фразі віддзеркалюється вся логіка і спосіб мислення нинішнього російського політичного керівництва. Ця логіка ґрунтується не на праві, законності, загально прийнятих нормах і правилах та досягнутих домовленостях. Логіка російської політики і дипломатії ґрунтується на історичних аналогіях і паралелях. Проте це зовсім не різновид прецедентного права, коли для вирішення суперечок використовуються приклади із попередньої юридичної практики. Адже Володимир Путін та його оточення, по-перше, обирають лише ті приклади з політичної історії, які вигідні саме їм і хоча б натягнуто та викривлено обґрунтовують нинішні відверто агресивні дії Російської Федерації.

По-друге, історичні прецеденти російське керівництво та ідеологи його нинішньої політики застосовують лише до об’єктів його тиску, а ніяк не до себе, ставлячи себе над правом і сповідуючи принцип: правий той, хто сильніше. При чому важливо саме те, що за такої логіки правий той, хто сильніше саме на даний момент часу. Тож логіка аналогій з минулого не розповсюджується навіть на найближче майбутнє, ставлячи світ у ситуацію перманентної нестабільності.

Нинішня агресивна політика Росії по відношенню до пострадянських країн, зокрема, передусім, до України, та й до всього світу в цілому ґрунтується на надуманій і міфологізованій логіці «історичної справедливості». Коротко цю логіку можна описати так: у розумінні Путіна і російського політичного керівництва є «іконно російські землі» та «російська нація», які були роз’єднані через історичне непорозуміння і мають бути знову об’єднані. Для позначення поняття «історичне непорозуміння» використовується точка відліку – 1991 рік, тобто розпад Радянського Союзу. Об’єднання ж територій і народів камуфлюється під ідеологічний штамп «возз’єднання співвітчизників».

За такого підходу, бажання «співвітчизників» жити у єдиній країні, політичні інтереси сусідніх держав та світового співтовариства і, головне, норми міжнародного права і домовленостей, на яких будується існуючий світовий порядок, відходять на другий план. Адже у логіці Путіна і його оточення вони є не справедливими, а відтак мають бути змінені. У цьому і є поняття історичної справедливості для нинішньої російської влади.

Проте у ході хоча б якоїсь аргументації процесу відновлення історичної справедливості виникає безліч протиріч і нестиковок. Для їх усунення використовується логіка складних і натягнутих аналогій. Так, у відповідь на зауваження про незаконність відділення Криму від України, можна дорікнути Україні незаконністю виходу з СРСР, відкидаючи той факт, що зі складу СРСР взагалі ніхто не виходив. Радянський Союз розпався як держава.

У відповідь на дорікання у руйнуванні принципів непорушності кордонів у Європі, можна посилатися на реалізацію права народів на самовизначення, ігноруючи той факт, що жодного цілісного «кримського народу» не існує в природі, а корінне населення кримських татарів, кримчаків та караїмів якраз проти відділення АРК від України. Словом, власні дії можна аргументувати натягнутими історичними паралелями, висмикуючи розрізнені факти, не пов’язані один із одним, а часто навіть протилежні один одному. З рештою, у відповідь на зауваження про порушення гарантій територіальної цілісності України після ядерного роззброєння за Будапештським меморандумом, можна послатися на Майдан, назвавши його державним переворотом і заявити, що «з цією Україною ми ні про що не домовлялися». Власне, так у розмові з пресою російський президент і зробив.

Аби проілюструвати абсурдність історичних паралелей для пояснення агресії, спробуємо жартома продовжити логіку Володимира Путіна, який вважає, що «Україна вийшла зі складу СРСР не зовсім законно», а отже тепер її територіальну цілісність можна не поважати. Якщо так, і СРСР розпався не зовсім законно, чинним президентом зараз має бути не Путін, а Михайло Горбачов. Утім, можна піти ще далі і сказати, що Російська імперія розпалася не зовсім законно, тому треба повернути на престол живу нині спадкоємицю династії Романових Велику княгиню Марію Володимирівну. Або ж взагалі дійти до того, що Московське царство свого часу не зовсім законно вийшло з-під татаро-монгольського іга, тож російські території треба передати у керівництво існуючої нині держави Республіки Монголія. Зрештою, як вершина абсурду за такою логікою аналогій, на Південне узбережжя Криму має претендувати Греція, бо там були її колонії ще до нашої ери.

Абсурдно, скажете ви? Так. Але не менш абсурдно відторгати частину території незалежної держави, члена Організації Об’єднаних Націй, посилаючись на історичні приклади двадцятирічної давнини та ще й перекручуючи низку фактів. Адже такими діями Росія порушує сам принцип міжнародного права. Головним у праві є те, що закон не має зворотної сили, а тому у вирішенні будь-яких питань, а тим паче суперечок, потрібно виходити не з історичних прикладів, а з останніх досягнутих домовленостей, чинних на момент виникнення спірних питань. Діяти ж за логікою «ми порушуємо домовленості, тому що раніше їх порушували щодо нас», просто неприпустимо. Тим більше не можна аргументувати такі дії аналогіями двадцятирічної давнини.

Російському політичному керівництву потрібно розуміти, що своєю агресією щодо України, Москва сама ставить себе поза рамками міжнародного права та й цивілізованої правової системи в цілому, порушуючи базові відносини між державами, що існують в світі. Відтак, ставлячи під сумнів суверенітет і територіальну цілісність інших держав, Російська Федерація повинна розуміти, що у відповідь світове співтовариство може поставити під сумнів суверенітет і територіальну цілісність Росії як агресора. І у логіці аналогій, за якою із неприхованою бравадою власною силою і безкарністю діє Кремль, це буде правильно. Тож у Москві мають бути готові до того, що світ поступить із Росією так само, як Росія поступає зі світом. За аналогією, а не за правом. І ображатися господарям Кремля потім можна буде лише на самих себе. Адже вони першими поставили себе поза дією права.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.