Соратники Бродського, Каськіва та Жванії створили холодноярську псевдо-боївку з метою прихватизації та дискредитації українських Героїв

2 апреля 2011, 09:19
Політик, ВО "Свобода".
0
1213

Вся правда про так звані "Холодноярські і Зарваницькі" ініціативи!

Холодний Яр завжди був містичним місцем для України. Люди, які жили тут віками, вирізнялися неприборканим волелюбством, почуттям особистої й національної свободи, та граничною нетерпимістю до будь-яких загарбників.

26 травня 1768 року з урочища Холодний Яр, під проводом запорізького козака Максима Залізняка, розпочалося одне з найбільших національно-визвольних селянських повстань у Європі, що отримало назву Коліївщина. Свої права гайдамаки-холодноярці захищали, як на нинішні часи, вкрай неліберально – піднімали на вила окупантів та їхніх прислужників.

Згодом, Тарас Шевченко у «найтемнішу» пору української історії пророкував, що «повіє огонь новий з Холодного Яру», і цим викликав до життя ціле покоління українських Героїв. Тих, які в добу Перших Визвольних змагань початку ХХ століття зробили Холодний Яр осердям найзапеклішого спротиву московсько-большевицьким зайдам. Художньо-документальний «Холодний Яр», зображений учасником тих подій Юрієм Горлісом-Горським, став настільною книгою для наступного покоління борців за волю України. І недаремно перша Українська Повстанська армія була саме тут, у серці України. На її прикладі вчилися майбутні командири Української Повстанської армії часів 40-50-х років ХХ століття.

«Чорний Ворон» («Залишенець») лауреата Шевченківської премії Василя Шкляра повторює місію твору свого попередника і, по суті, є маніфестом нового етапу боротьби українців за свої національні й соціальні права.

Першу Українську Повстанську армію (Центральноукраїнську чи Холодноярську) московські большевики знищили шляхом нещадного терору, а добили Голодомором 1932-33 років. Вже тоді окупанти вдавалися до єзуїтських методів боротьби з українськими постанцями, проте саме в боротьбі з УПА під час Других Визвольних змагань гебісти застосували весь арсенал брутальних прийомів. Декілька тисяч вишколених бійців спецслужб під виглядом вояків ОУН-УПА чинили небачені звірства проти мирного українського населення, щоби підірвати довіру до справжніх партизанів. Наступний Голодомор – 1946-47 років – мав остаточно загасити осередки спротиву. Страхами звірств, що їх чинили псевдо-бандерівці, й сьогодні намагаються лякати довірливих громадян України, особливо на Сході та Півдні України.

Зважаючи на високу ефективність, тактику псевдо-боївок, а також «підсадних качок», генералів-«патріотів», дисидентів-агентів та націоналістів-«козачків» і далі активно застосовують послідовники совєцьких окупантів.

Щороку у Холодний Яр з’їжджаються патріоти з усієї України, щоби набратися снаги й розпочати новий етап боротьби з окупантами. Традиційно останніми роками організовані заходи провадить Історичний Клуб «Холодний Яр» Романа Коваля. Щороку все більше українців приходять у Холодний Яр. Ця місцина вже серед наших сучасників стала символом нескореності, нетерпимості до окупантів, готовності до боротьби.

Отож не дивно, що з’явилися маніпулятори, які воліють використати холодноярську тему (в їхньому розумінні – привабливий «бренд») у своїй гендлярській грі на українському політичному полі.

Очевидно, з таких мотивів і з’явилася так звана «Холодноярська ініціатива». Сайт новоявленого «громадського» руху скупо повідомляє, що 7-29 серпня 2010 року в Холодному Яру відбувся семінар «Самоорганізація українців», під час якого учасники семінару «намагалися знайти відповіді на запитання «Як жити в сучасних політичних умовах» і розробляли основні засади й принципи самоорганізації спільнот. В результаті було визначено мету діяльності, фундаментальні засади та принципи, від яких необхідно відштовхуватися при створенні мережі самоврядних спільнот, а також випрацювано загальний план подальших дій».

Прикметно, що на Заході України організатори «Холодноярської ініціативи», з огляду на високу релігійність галичан і високий авторитет Церкви, експлуатують інший «бренд», а саме – Зарваницю, і звуться вже «Зарваницька ініціатива». Цей факт важливий для розуміння того, що для так званих «громадських» організаторів звично міняти маски з метою маніпуляцій свідомістю людей.

Вже на початку 2011 року організатори обидвох «ініціатив» – Тарас Стецьків, Андрій Юсов, Євген Золотарьов, Сергій Пантюк – розпочали масовану кампанію в двох регіонах: як «Зарваницька ініціатива» – на Галичині, як «Холодноярська ініціатива» – у містечках Центральної України (переважно Київщини та Черкащини). В обох регіонах організатори представляють себе як ініціаторів нового громадянського руху, метою котрого є «Пробудження громадськості до самоспроможності» . На першому етапі організатори позиціонують себе як позаполітична неієрархічна організація. Активно працюють з резонаторами суспільної думки на Заході України – з Греко-католицькою церквою та міськими лібералами, у Центрі – з патріотичними письменницькими й музичними колами. В обох регіонах базова цільова аудиторія – студентська молодь.

«Громадські» організатори – люди амбітні та досвідчені. За ними вдалий досвід створення подібних ініціатив: серед очільників «Холодноярської/Зарваницької ініціативи» – особи, які мають досвід участі в студентській «революції на граніті», русі «За Правду!», зрештою, керівники «Пори» та «польові командири» Майдану.

Проте, є три конкретних «але», що ставлять під сумнів проголошені цілі «ініціатив».

Перше. Більшість «командирів» новоявлених ініціатив ніколи не приховували своїх ліберальних, хоча й патріотичних, поглядів, але завжди з неприйняттям та зверхністю ставилися до націоналізму. Їх також не можна запідозрити у клерикалізмі. Системна антинаціоналістична риторика «організаторів» ініціатив раз-по-раз переходила у відверті дії проти націоналізму та націоналістів. Колишні керівники «Пори» протидіяли будь-яким спробам пропаганди націоналізму та застосування націоналістичної символіки під час Помаранчевої революції 2004 року, вони кістьми лягали, щоби не допустити появи організованих націоналістичних груп на Майдані, а згодом з кулаками кидалися на українців, які розгортали бандерівські червоно-чорні прапори. Нічого не поробиш, люди обстоювали свої ліберальні погляди, бо, як відомо, для кожного ліберала націоналізм – принципово ворожа ідеологія, а націоналіст у кращому випадку – системний опонент та великий подразник.

«Національно забарвлені» ліберали й помірковані антиклерикали своєю діяльністю настільки скомпрометували свої колишні ідеї, що для політичного виживання вимушені шукати нову нішу. Стрімко зростаючий суспільний запит на націоналізм став сигналом для політичних банкрутів і пристосуванців з ліберального табору: націоналістична ніша розширюється, а значить - є можливість із цього покористатися.

Друге. Організатори «ініціатив» – переважно особи з великим - часто багатопартійним - досвідом. До речі, значна частина з них і зараз перебувають у партіях. І найцікавіше, що їхні партії ідеологічно й програмово спрямовані проти націоналізму, а, головне, є системними складовими чинного українофобського режиму.

Наприклад, кар’єрний політик, народний депутат України Тарас Стецьків – організатор фінансування й бухгалтер-касир за сумісництвом як «Холодноярської», так і «Зарваницької ініціативи»; колишній комсомольський активіст, за інформацією однокурсників – колишній комуніст, народним депутатом України І скликання, попри це, став як член президії Львівської крайової ради Руху та член Великої Ради Руху.

З 1991 року Тарас Стецьків вже в президії «свіжоспеченої» Партії демократичного відродження України, разом з Леонідом Кучмою увійшов до фракції «Нова Україна».

Тоді ж у житті Стецьківа розпочався тривалий восьмирічний «кучмістський» період біографії: 1992-1993 років він є радником Прем’єр-міністра України Л. Кучми, у 1996 році Стецьків стає членом створеної «під Кучму» Народно-демократичної партії, обіймає посади заступника голови НДП з ідеологічних питань, та голови львівської організації партії. 1998 року Стецьків програє мажоритарні вибори у Галичині, але все-таки стає народним депутатом ІІІ скликання завдяки завчасно «продуманому» 10-му місцю у списку НДП. 1999 року Стецьків, знову добре відчуваючи кон’юнктуру, змінює партію – стає членом націонал-ліберальної ПРП Пинзеника, очолює Львівську організацію партії, входить до фракції «Реформи-Конгрес».

А вже 2001-го один із кучмістів першого призову Тарас Стецьків «покаявся» і став одним із керівників кампанії «Україна без Кучми», членом спеціальної ради «Громадської ініціативи «Форум національного порятунку», членом президії Громадського комітету опору «За Правду!». Революційність Тараса Стецьківа «підмазали» події 9-го березня, коли він поїхав виручати заарештованих студентів з комітету «За Правду!», але відмовився захищати заарештованих унсовців.

У 2002-му році Тарас Стецьків стає народним депутатом від блоку Віктора Ющенка «Наша Україна». 2004 року - «польовий командир» Майдану. 2006-го вперше стався збій у політичному чутті Стецьківа – він не потрапляє до Парламенту за списком блоку «Пора»-ПРП.

Відтак, вже 2007 року Стецьків знайшов собі нових соратників – лівака Юрія Луценка й спонсора Давіда Жванію. Разом з ними організував проект «Народна самооборона». Кампанія з «розкрутки» «Народної Самооборони» гучно стартувала на Різдвяні свята. Ось як розхвалював цей проект Тарас Стецьків: «НС виникла, бо в Україні бардак. Політики різних кольорів, які прийшли до влади, не виконують своїх обіцянок», «Народна самооборона не є проектом. Ми обороняємо від свавілля влади». На позачергових парламентських виборах 2007 року Тарас Стецьків, як соратник Юрія Луценка і Давіда Жванії, став народним депутатом за списком «Нашої України – Народної Самооборони». Як відомо, практично всі члени групи «Народна самооборона» у парламенті стали «тушками», а Давід Жванія наразі активно працює над скріпленням пропрезидентської більшості у Верховній Раді.

До речі, неважко помітити, що «бренд» «Народна самооборона» було поцуплено в УНСО, заарештованих членів котрої Стецьків відмовився визволяти під час акції «Україна без Кучми». Це не вперше Стецьків є серед тих, хто краде чужі відомі назви. Є підозра, що саме Стецьків був ідеологом привласнення (по суті, крадіжки) назви «Наша Україна» для Партії «Реформи і порядок». Ця оборудка відбулася на партійному з’їзді 18 липня 2004 року, коли кандидат у Президенти Віктор Ющенко був у Карпатах. Стався скандал – ще б пак, у кандидата в Президенти напередодні президентських виборів вкрали назву його блоку! Тому, аби зам’яти скандал, пеерпісти «злили» телеканалу «Інтер» відео з виступом Олега Тягнибока на горі Яворина (http://www.youtube.com/watch?v=bnz6s4LKQwY),  змонтувавши його з чотирьох різних шматків (це було доведено згодом у суді). Простий політтехнологічний прийом: скандал перебивають якоюсь іншою, більш емоційною, інформацією. А згодом, коли скандал із крадіжкою назви ущух, коли утворилася партія «Народний союз «Наша Україна», - пеерпісти тихенько повернули своїй партії стару назву.

Отож, привласнення чужої інтелектуальної власності, крадіжка брендів - справа для Тараса Стецьківа не нова. Політичні «кульбіти» неофіта-холодноярця Тараса Стецьківа найкраще характеризує фраза з совєцького фільму «Гараж»: «Вчасно зрадити – це не зрадити, а передбачити».

Андрій Юсов, Євген Золотарьов – мізки та м’язи «ініціатив». Колись – активісти молодіжних організацій, згодом – мотори «Пори». 2007 року вигулькнули в керівництві партії «Вільних демократів», створеній відвертим українофобом, а сьогодні - одним із речників Януковича - Михайлом Бродським. Тоді в коментарі «Україні молодій» Євген Золотарьов пояснював такі зміни тим, що «тут приємне товариство людей, які є нашими однодумцями, які теж є прихильниками ліберальних цінностей». Згодом, разом з Бродським, Юсов і Золотарьов були у виборчому списку партії «Вільні демократи» на позачергових парламентських виборах 2007 року, відповідно 9 та 12 номерами. Під час цих виборів доля звела у політичних дебатах на каналі ICTV ліберальних «Вільних демократів» та націоналістичну «Свободу». У кулуарах заходу «вільні демократи» переконували знайомих націоналістів, що участь у націоналістичному виборчому списку – це серйозна пляма на їхній політичній біографії. Виборча кампанія партії Бродського була провальною і його «козачки» Юсов і Золотарьов «залягли на дно».

З того часу Андрій Юсов встиг попрацювати на посаді начальника Управління молодіжної та сімейної політики Одеської міської ради при міському голові Гурвіці, за керівництва якого встановили скандальний пам’ятник коронованій хвойді Катерині ІІ, а також, разом з тим же Гурвіцом, Андрій Юсов балотувався від ліберального «Фронту змін» Арсенія Яценюка до Одеської міської ради під час місцевих виборів 2010 року. Щоправда, на своєму персональному сайті ці «делікатні» біографічні відомості – про Бродського, Гурвіца, «Фронт змін» тощо – Андрій Юсов завбачливо не вказав. Хоча й того, що вказав – достатньо: на сьогодні Андрій Юсов є співкоординатором Ліберального Українського Клубу. Тому й закономірно, що під час місцевої виборчої кампанії у жовтні 2010 року ліберал Андрій Юсов заявив: «Я билингв – у меня два родных языка – украинский и русский».

Ще один активіст Громадянської кампанії «Пора», член її керівних органів, а за сумісництвом письменник - Сергій Пантюк - повторив політичну траєкторію своїх ліберальних однодумців Юсова і Золотарьова: також був у керівництві «Вільних демократів», також разом з Бродським балотувався до парламенту (№ 15 виборчого списку партії «Вільних демократів»), після програшу «Вільних демократів» також надовго щез із політичного життя. Нині ліберал Сергій Пантюк активно просуває ідею «аполітичного» й «позапартійного» спротиву українофобському режимові Януковича. Щоправда, «позапартійний» Сергій Пантюк, ймовірно, і досі є очільником Хмельницької міської організації Народної партії вкадників та соціального захисту, про що повідомляє сайт Головного управління юстиції у Хмельницькій області .

Стецьківа, Юсова, Золотарьова, Пантюка об’єднує також те, що вони - давні соратники Владислава Каськіва – одного з нинішніх фаворитів Януковича, який очолює Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України.

Очевидно, що, якби ці діячі вийшли на люди під прапорами своїх збанкрутілих партій, то могли б і дістати від своїх ідейних низових колег по «ініціативах», які мало що знають про їхнє політичне минуле. Зрозуміло й те, що їм може бути незручно тримати в руках усі прапори партій, які вони встигли змінити за свою бурхливу політичну кар’єру. Не кожна жінка «легкої поведінки» може похвалитися такою каруселлю вільних політичних стосунків, як деякі «вільні демократи», а тепер -  новоявлені ідеологи «безпрапорності» громадських та політичних акції.

Третє. Згадані персонажі ніколи й нічого не робили задарма. І проект «За Правду!», і «Пора» приносили їхнім чільникам не лише політичні, але й фінансові дивіденди. Від самого початку ці «ініціативи»  щедро фінансувалися за рахунок грантів, а кожна проведена акція приносила для її організаторів щедре фінансування. Зміна реєстрації місця проживання кожного з так званих «польових командирів» є найкращим тому підтвердженням: дехто з провінційних міст, а то й безпосередньо з гуртожитків прописався одразу на Печерську.

Не будемо копирсатися в чужій білизні, але в Інтернеті раз-по-раз вигулькує інформація про значні економічні активи «чистого політика» та, за сумісництвом, громадського активіста Тараса Стецьківа .

Після бридкого політичного кульбіту керівника «Пори» й гучних скандалів щодо розкрадання коштів на Майдані, іноземні фонди, напевне, не виділять цим людям ані копійки грошей. Отже, залишається внутрішній ресурс. Постає питання: чиї гроші залучають для реалізації «Холодноярської/Зарваницької ініціативи» соратники Бродського, Каськіва та Жванії? З якою метою гаманці, що нині обслуговують українофобський режим, даватимуть гроші на нібито «організацію національного спротиву»? Чи вдасться українській молоді, незаплямованим громадським активістам, щирим письменникам і музикантам використати цих, мяко кажучи, політично забруднених осіб для прикриття, й розпалити Огонь Новий з Холодного Яру? Чи скоріше навпаки – національно свідомих українців використовують у новій серйозній політичній грі, на кшталт сумновідомих чекістських спецоперацій «Заповіт», «Щириє» та інших, аби спочатку виявити молоду хвилю українських націоналістів у Центрі та на Заході України, вдало цю хвилю осідлати, а потім спустити в каналізацію?.. Аби Стецьків ще раз став депутатом? Аби стали нардепами Юсов, Золотарьов? Щоб отримали політичну вигоду Каськів, Жванія, Бродський, Гурвіц, Яценюк, чи хто там сьогодні є «ляльководом» згаданих у статті персон?

Не будемо гадати. Для початку щирі громадські активісти таки мають знати, під чиї прапори вони стають, навіть якщо акцію (ініціативу, рух тощо) проголошують безпрапорною.

Минуло три роки після того, як організатори «ініціатив» плямили свободівців за націоналізм, але раптом підневільні «демократи» й самі вирішили обзавестися подібною «плямою». Зрозуміло, що вони це роблять не через політичне каяття чи ідеологічне прозріння. У кращому випадку, вони вдаються до політичної мімікрії через суспільну кон’юнктуру, у гіршому – виконують зобов’язання перед соратниками та спонсорами. Скоріше друге, бо запідозрити Бродського, Каськіва та Жванію в політичному альтруїзмі вкрай важко.

З огляду на різницю між партійним минулим і декларованим ідеологічним сьогоденням, так і хочеться сказати холодноярській псевдо-боївці, що складається із соратників Бродського, Каськіва та Жванії: панове, або одягніть спіднє, або скиньте хрестики...

Олександр Аронець, заступник голови ГО «Люстрація»

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.