Show must go on!

1 июля 2011, 11:53
0
538

«Конфети, кто будет разбрасывать, дармоеды? Продолжаем репетицию! Что бы ни случилось, у нас всегда праздники, праздники, праздники!» Фильм «Убить Дракона»

У нас завжди свята! І найголовніше свято – це свято «правосуддя». А свята у нас, як правило, переходять у пафосне шоу. І щоб там не було, шоу має тривати, або, як співали Queen, «Show must go on!». Переглядаючи суд над Тимошенко, іншого враження, окрім ШОУ, не виникає. Поки Шустер і Кисельов відпочивають на «канікулах», ВОНА «працює». І створює найбільш рейтингове шоу, здатне затьмарити «програми свободи слова».

Шоу виходить справді яскраве, за всіма параметрами топ-телепередачі. Є головна героїня. Вона ображена, «принижена», «сповнена страждань» у дискурсі і поведінці. Є «злодії», яких уособлюють слідчі Генпрокуратури. Є «суд» у особі Кирєєва, який більше схожий на сталінську «трійку», ніж на зразок справедливого європейського правосуддя.

Словом, все зроблено вельми професійно, не буде перебільшенням навіть сказати – театрально! Вистава побудована грамотно. Проте – не до кінця. Адже в кінцевому підсумку судове шоу не досягає мети, поставленої його організаторами. Мало сумнівів, що метою публічного судочинства над Тимошенко була демонстрація «всім, всім, всім», що вона таки винна. В ході процесу це мали б пояснити прокурори, а остаточно затвердити у суспільній свідомості вердикт «винна» мав би суддя.

Це вже не кажучи про додаткові завдання судового процесу – забезпечення «гласності» і «судової справедливості» в очах заходу, а також своєрідний інструмент тиску в газових переговорах із Москвою. Ну, і звичайно ж, ключове завдання, такий собі підтекст, першопричина всього процесу – усунення конкурента на найближчих парламентських, а потім і президентських виборах. Адже навіть умовний вирок позбавить Тимошенко можливості балотуватися на найближчі роки, а Януковича позбавить небезпечного, на його думку, опонента.

Проте, як ми вже сказали, судова вистава продумана не до кінця. Принаймні поки що публічний суд не досягає жодного із поставлених завдань. Візьмемо для прикладу хоча б декілька моментів. Перше, найочевидніше. У кадрі за Тимошенко стоять міліціонери. Нічого не маємо проти конкретних людей. Проте подивіться на їхні обличчя! Це ж обличчя не для Печерського районного суду, а для дошки «їх розшукує міліція» на місцевому вокзалі. Це, здавалося б, найочевидніше і найпростіше, однак саме це в першу чергу кидається в очі, викликаючи відчуття підозри і недовіри до судового процесу. І взагалі, навіщо у суді стільки міліції, якщо Тимошенко не є особою, яка перебуває під вартою?

Далі, більше. Чого варта поведінка судді Кирєєва? Чому він постійно грубить Тимошенко, вимагаючи від неї вставати перед судом? Тут йдеться не про процесуальні норми, а про картинку, яка демонструється на публіку. Адже для відстороненого глядача ситуація виглядає саме так: Кирєєв постійно пресує Тимошенко, яка відбивається від його «нападок» майже зі сльозами на очах.

Все можна було зробити набагато цивільніше. Кирєєв, майже як суддя Вовк. І дивиться на Тимошенко, як пан Вовк на Луценка – як лікар на хворого. Тож Тимошенко змушують вести себе за примітивно стандартизованим сценарієм режисерів з адміністрації. Все робиться так, аби змусити Тимошенко просто відповідати на питання суду «так, винна».

Однак жоден думаючий спостерігач цього театралізованого судового процесу ніколи не повірить у його правдивість, правильність і справедливість. Режисери суду настільки загралися і захопилися віртуальною і награно «правильною» картинкою, що геть забули, як вона сприймається насправді, у реальному житті.

Насправді ж, споглядаючи судовий процес, виникає всього три почуття. По-перше, це співчуття до Юлії Володимирівни, адже, за усіма ознаками, принаймні публічно продемонстрованими, вона виглядає, як невинно засуджена. І це почуття вона майстерно підтримує своєю, будемо об’єктивними, вельми акторською поведінкою у залі суду.

По-друге, публічний суд над Тимошенко викликає посилений рефлекс недовіри до правоохоронної і судової системи. Достатньо подивитися, як непрофесійно поводиться Кирєєв, часто плутаючи статті і норми законів. Власенко на фоні судді виглядає мало не генієм юриспруденції, вказуючи останньому на його помилки і вельми вдало оперуючи кримінально-процесуальними положеннями. І все одно у справі залишається безліч неточностей і помилок, які навіть дали підстави Власенку вимагати розслідування проти слідчого Генпрокуратуру Нечвоглода. Звідси й недовіра. Адже залишається лише здогадуватися, як розслідували б кримінальну справу і вели судове засідання проти «простих смерних», якщо прокуратура дозволяє собі такі помилки у справі Тимошенко – публічної особи, яка має міць і ресурси за себе постояти.

По-третє ж, процес проти Тимошенко викликає почуття його цілковитої заангажованості. Іншого почуття виникати і не може з урахуванням частоти візитів Кирєєва до дорадчої кімнати, де він радиться чи то із самим собою, чи то зі своїми кураторами з адміністрації президента. Принаймні пан Кирєєв поводить себе дуже невпевнено, що й наштовхує стороннього спостерігача на думку, що дії судді спрямовує не лише Кримінальний кодекс, а й сторонні режисери процесу.

Зрештою, будемо об’єктивні, наразі суд робить Юлії Тимошенко непогану рекламу. Адже за відсутності інших яскравих тем в інформаційній політиці «Батьківщини» судовий процес над лідером цією партії є чи не єдиною можливістю яскраво світитися для Юлії Володимирівни. І хоча сама Тимошенко вже заявляла, що навіть один день обмеження свободи не вартий такої «реклами» і жодних рейтингів, для її політтехнологів і медівників, не здатних створити більш яскравого інформаційного приводу, суд – це «клондайк» підтримання публічності.

Важливіше інше. Організатори суду наразі програють Тимошенко і, самі того не бажаючи, на всю країну виставляють її героїнею і мучиницею. Проте ще більш важливо, що ті, хто замовив і реалізовує судову справу, демонструють всій країні, що справедливий суд не можливий, а правий той, у кого більше прав. Це не лише руйнує життя окремої підсудної – Юлії Тимошенко. Це руйнує всю правову систему, наочно демонструючи кожному громадянину України, що жити в цій країні «не по поняттях» небезпечно. Проте, попри це, шоу триває…

Олексій Краснопьоров, політичний консультант

http://www.pravda.com.ua/columns/2011/07/1/6346990/

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.