В опозиції до України

1 ноября 2011, 15:44
0
481

Аналізуючи події останніх місяців, виникає стійке враження, що український політикум – і фактична політична влада, і формальна політична опозиція – знаходиться в опозиції до власної країни.

Інакше неможливо пояснити все те безглуздя, яке панує в українській внутрішній і зовнішній політиці останнім часом.

Хіба не абсурдно, що президент однією непродуманою емоційною заявою про те, що він „полетить” далі повз Брюссель, ставить під загрозу євроінтеграційні перспективи всієї держави? Тобто по суті руйнує ті хиткі напрацювання і домовленості, яких роками досягали українські чиновники і дипломати. Тобто віддаляє перспективи і можливості, яких роками чекало громадянське суспільство.

Проте президент не одинокий в абсурдній опозиційності до власної країни. Так само абсурдними є численні вимоги опозиції до Заходу унеможливити євроінтеграцію „авторитарної” України, запровадити санкції або ж навіть забрати Євро. Що це, якщо не дії проти інтересів українського народу? Це дикість, коли політики, не здатні повести за собою маси, вимагають санкцій проти цих мас у своїх західних колег.

Так відбувається через те, що політикум живе абсолютно окремим життям від решти суспільства. І якщо санкції були б запроваджені, це вдарило б не по представниках політику му, а по всіх інших громадянах держави. Це у них виникли б проблеми із поїздками у справах, на навчання чи на відпочинок до Європи і США. Це вони б стояли (та й зараз стоять) в кілометрових чергах до посольств. Це вони б відчули ускладнення від проблем з імпортом.

Але не політикум. Янукович як „літав далі”, так і літатиме. Немиря як їздив жалітися до Брюсселя, так і їздитиме. А у фірм, які будують „Межигір’я”, навряд чи виникнуть проблеми із ввезенням елітних матеріалів, меблів, аксесуарів та іншого коштовного облаштування з Європи. Та й пан Кузьмін таки влаштується на якесь стажування до США – обміняється досвідом.

Для українського політикуму не існує проблем решти країни, з якими вони ніколи не стикалися. Для них зростання цін, безробіття, скасування пільг та інші принади „покращення життя” – міф із якоїсь паралельної реальності. Для них існують лише ціни на газ, метал і туфлі зі страуса. А душу хвилює хіба що бажання протримати Тимошенко в тюрмі не сім років, а бажано довічно.

Звідси абсурдність і внутрішньої політики – економіки, „соціалки”, гуманітарної сфери, планування бюджету. Ну, хіба не абсурдно, що вводяться квоти на продаж зерна, поки воно гниє на вулицях або, в кращому разі, лежить у зерносховищах, і тим часом бізнес втрачає прибутки, а держава – податки з цих прибутків? Для політикуму не абсурдно. Бо аграрні бізнесмени – не „свої”, і з них потрібно „збити” відкати.

Хіба не абсурдно, що Нацбанк кидає сотні мільйонів на утримання курсу долара, а економіка компенсує це через інфляцію? Для політикуму не абсурдно. Бо це вигідно металургії, якою володіють „свої” бізнесмени.

Хіба не абсурдно, що сумарні бюджетні видатки на силові структури складають близько 17 мільярдів гривень, що втричі більше видатків на охорону здоров’я, на яку бюджетом передбачено 5,8 мільярдів? Хіба не абсурдно, що на утримання 33 тисяч бійців внутрішніх військ витрачається понад мільярд гривень, а на боротьбу з туберкульозом і онкозахворюваннями – 685 мільйонів?

Ні, для політикуму це не абсурдно. Бо вони не лікуються в Україні. Хіба що довідки для лікарняних беруть у „Феофанії”. А силові структури – це їхній форпост, озброєний загін, покликаний захищати владу від власного народу. І судячи з рівня „професіоналізму” при розгоні мітингів і демонстрацій силовики зі своєю основною функцією справляються набагато краще, ніж із затриманням кількох кілерів. Тож свої гроші вочевидь відпрацьовують.

Словом, видається, ніби політикум і справді знаходиться в опозиції до решти України. Причому в опозиції, як модно говорити, деструктивній, яка ламає і гальмує майже всі позитивні починання громадянського суспільства, бізнесу і навіть чиновницького апарату. Це також абсурдно. Проте в цьому, схоже, і полягає парадокс української держави і українського суспільства. А точніше в тому, що суспільство продовжує все це мовчки „ковтати” і з усім цим миритися.

Олексій Краснопьоров, політичний консультант

http://www.pravda.com.ua/columns/2011/11/1/6721160/

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.