Фатальні амбіції Юлі

3 ноября 2011, 11:26
економіст
0
2116
Фатальні амбіції Юлі

Сьогодні прочитав статтю написану Юлією Тимошенко (чи для неї) Я не хочу, щоб європейське майбутнє країни залежало від мого комфорту, і не зміг залишитись осторонь.

"Назустріч вийшла вже знайома жінка. Вона й передала листа від провидиці. У ньому йшл­ося про те саме - що Юлин бізнес досягне високих вершин і буде повністю зруйнований, а багатьох родичів чекає тюрма. Але насамкінець цей тернистий шлях провидиця назвала шляхом у президенти".

З книги Антоніни Ульяхіної (тітки Тимошенко) Юля, Юлія Володимирівна

Амбіції - прагнення до досягнення цілей, честолюбство

Вони приходять в дитинстві, зазвичай до тих хто був під тиском життєвих обставин чи отримав їх внаслідок відповідного виховання. Вони є стрижнем, який направляє людей, визначає їхні життєві пріоритети. Амбітні люди зазвичай стають найбільш успішними в любих сферах життя, в спорті - чемпіонами, в політиці - лідерами, в бізнесі - успішними підприємцями. Вони готові на великі жертви, будь-то вільний час, особисте життя, інші цінності, без яких пересічним обивателям важко себе уявити. Такі люди, відмежовуючись від сірої буденності, змінюють світ, вони є його рушійною силою.

Щоб стати чемпіоном потрібно жити в спортзалі, успішний бізнес вимагає весь вільний час. Успіх, він не приходить просто так - за ним великі жертви. Великі звершення, якщо вони здобуті за рахунок самопожертви та власних якостей людини, стають прикладом для цілих поколінь - породжуючи нових лідерів, нових чемпіонів. Наприклад досягнення братів Кличків, здобуті важкою працею на тренуваннях та в чесних поєдинках за минуле десятиліття, стали передмовою до цьогорічного тріумфу української боксерської збірної, яка встановила новий рекорд по кількості завойованих нагород на чемпіонаті світу.

Проте, часто люди, охоплені полум’ям амбітних цілей та позбавлені шляхетності, жертвують всім, не озираючись на мораль, суспільні цінності. Ціль для них виправдовує будь-які засоби.

Не берусь судити чим викликані президентські амбіції Юлії Тимошенко: специфічним вихованням, дитинством без батька, словами провидиці, чи чимось іншим, проте саме вони стали одним з визначальних факторів розвитку сучасної України.

Тимошенко досягла значного.

*      Вона очолювала компанію, яка контролювала 25% економіки України.

*      Вона була успішним енергетичним віце-прем’єром та навела елементарний порядок на енергетичному ринку.

*      Вона була одним з провідних учасників помаранчевих подій.

*      Вона двічі очолювала уряд.

Переконаний, вона дійсно витрачала на те нелюдські зусилля, але…

… але Тимошенко легко жертвувала будь-чим заради своєї мети.

За успіхами ЄЕСУ 1996-97 років, що контролювала в найкращі часи до 25% економіки України за рахунок експлуатації потужностей експортно-орієнтованих державних підприємств через продаж їм по бартеру втридорога газу, стояли крайні злидні мільйонів українських громадян. Доходи яких від чесної праці на збудованих їх батьками заводах, лягали в чужі кишені, без будь-яких на те розумних підстав. Бізнес за вказівкою "згори", за рахунок бідності мільйонів - це не найкращий привід для поваги та наслідування.

За її успіхами на енергетичному ринку в 2000 році стояв банальний реваншизм - коли колишній хазяїн мстився тим хто ще вчора був на другорядних ролях, а потім отримав те що належало їй - контроль над енергетичними потоками.

За її участю в помаранчевій революції 2004 року стояла таємна угода з зобов’язанням Ющенка призначити її прем’єром та незрозумілі загравання з командою одіозного проросійського лобіста - головою тодішньої адміністрації - Медведчука (кума Дмитра Медведєва). Оголошення результатів виборів вони зустріли разом в одній машині невідомо про що домовляючись, а бізнес-партнер останнього Губський разом з командою "молодих юристів" опинились на перших ролях в її команді. Разом з тим вона отримала в "спадок" залишки його пропагандистської медіа імперії, яка з перших днів почала потрохи атакувати новообраного президента в її інтересах.

Тимошенко без роздумів розраховувалась за свої амбіції, але завжди за чужий рахунок. А ті хто стояв на її шляху беззаперечно ставали її ворогами.

ЇЇ ворогом став Кучма, який попри зраду Лазаренка та беззаперечну підтримку кількох років, не бажав посилення її позицій. Вона рішуче з ним боролась. ЇЇ устремління були співзвучні з прагненням мільйонів. ЇЇ щире бажання боротись за владу робило її союзником мільйонів громадян, що хотіли цю владу змінити. Вона це зрозуміла. Підібрала необхідний образ, знайшла необхідні слова і рушила за народною підтримкою.

ЇЇ ворогом став Ющенко, який зайняв "її" крісло і природно не бажав миритись з її президентськими амбіціями.

ЇЇ ворогами ставали "любі друзі" на чолі з Порошенком, що мали свої амбіції та не визнавали її президентських прагнень. Балога. Фірташ та контора Росукренерго, які займали її енергетичний ринок. Після виборів її ворогами стали сотні тисяч "противсіхів".

Ну і звісно Янукович.

 

Тоді коли ціна не має значення

Очікування мільйонів на реальні зміни після помаранчевої революції - реформа правоохоронної та судової системи, реформи в економіці, реформи в сфері управління, що могли б подолати корупцію - для Тимошенко виявились розмінною монетою, адже не наближали її до мети. Реформи зазвичай непопулярні та довготривалі, а не популярними методами влади не здобудеш. Перспективи України втонули в передвиборчому популізмі та боротьбі з діючим президентом за його крісло.

Вона двічі маніпулювала валютним курсом, створюючи ілюзію благополуччя, щоб наблизитись до мети, тим самим руйнуючи економічні перспективи країни, а потім невідомо що обговорювала/ділила на таємній зустрічі з головним світовим спекулянтом - Соросом.

Путін. Вона думала, що він може допомогти, та розрахувалась з ним Газовими угодами, що принесли Україні багатомільярдні втрати.

Вона йшла на Захід - і говорила те що хотіли від неї почути. Вона йшла на Схід в Росію - і була з ними згодна.

Вона демонізувала Януковича, він був її головним ворогом, але вона була готова ділити з ним країну.

ЇЇ подвійні стандарти стали зрозумілі для мільйонів. За маскою став проглядатись справжній образ - вона не мала шансів перемогти.

Тимошенко закликала суспільство до титанічних зусиль, щоб не допустити Януковича до влади і тим самим "врятувати демократію та Європейські перспективи", тоді коли їй потрібно було зробити для цього найменше - не брати участь в виборах або знятись з другого туру.

Янукович без неї не мав жодних шансів стати президентом. В 2010 році більше половини України інстинктивно не хотіли бачити Януковича президентом. Будь-хто хто виходив в другий тур з ним - вигравав. Крім неї.

Тільки її не хотіли бачити президентом більше людей.

Після виборів, вона могла виїхати за кордон де її прийняли б, та жити там в своє задоволення, але залишилась, та спробувала розрахуватись за свої амбіції Європейськими перспективами України, спочатку не визнаючи вибори та апелюючи до міжнародної громадськості, а потім закликами не допустити підписання угоди про асоціацію, як реакцію на рішення суду.

 Не вийшло.

 

Суд

Нажаль, в Україні відсутнє організаційно-забезпечене правосуддя, яке так необхідне для розвитку країни - в першу чергу, економічного.

В Україні без "стороннього" впливу не можливо визнати винною особу рівня Тимошенко. Суди зберегли залежність радянського зразку. Телефонне право змінилось чи точніше доповнилось правом "довгого долара". Оплатити "правильне" рішення рядового судді для Тимошенко дрібниця - кишенькові витрати.

Ті, з табору Тимошенко, хто вимагає від президента не втручатися в суд, просто лукавлять. В український умовах це невтручання гарантує їй виправдувальний вирок по будь-якому епізоду її діяльності.

Заклики щодо нечесності суду не матимуть жодного впливу для її супротивників. В них своя правда. Тимошенко при владі могла щось зробити для встановлення в Україні незалежного суду, проте не зробила. Навіть не спробувала. Їй був потрібний саме "залежний суд". Суд, що обмежував свободу слова на її догоду. Суд, який скасовував укази президента. Суд, який безапеляційно виправдовував та, коли потрібно, засуджував.

Іронія в тому, що за дійсно незалежного суду Тимошенко сиділа б і дуже довго. Так сиділа б не тільки вона, але це також не виправдання.

Загалом, політики з такою біографією не сумісні з ідеями незалежного правосуддя.

Вона сидить

Коли людина керована відчуттям голоду краде продукти харчування - її садять. На довго. Коли людина керована жадібністю займається дрібним шахрайством - її садять. На довго.

Суспільство такими суворими рішеннями по-перше, обмежує волю для недопущення наступних правопорушень, а по-друге показує приклад всім для збереження елементарного порядку в країні.

Як повинно суспільство вчинити з Тимошенко, яка без роздумів жертвувала національними інтересами на догоду своїм амбіціям?

Кожен може сам для себе відповість на це питання.

 

Захистити демократію

Я прихильник демократії. Кажуть вона демократ, а значить я повинен її захищати. Але чи достатньо називатись демократом щоб дійсно ним бути.

Що робила б Тимошенко якби прийшла до влади. Проводила реформу судочинства на перекір своїм владним амбіціям - чи подавляла б свободу преси, як вона це намагалась вже робити через рішення судів? Спрямовувала країну до громадянського європейського суспільства придушуючи свої владні амбіції - чи рухалась до авторитарного, патронатного суспільства з керованою демократією російського зразку?

У мене сьогодні немає найменшого бажання виходити на вулицю за особу Тимошенко. Я вважаю, що ми всі, Україна в цілому, не повинні розраховуватись за амбіції однієї людини.

На вулицях пусто.

Окрім окремих політиків які очевидно пов’язують реалізацію своїх особистих амбіцій з прізвищем Тимошенко та незначних залишків "віруючих" немає кому її боронити. І вина втому вона сама.

Проте я готовий відстоювати свої права, право обирати владу, право на чесне правосуддя. Готові боронити свої права також інші наші громадяни, чому є свідченням виступи підприємців, афганців та інших.

Для майбутнього України виборчий закон, реформа судової та правоохоронної системи, пенсійної системи набагато важливіші за Тимошенко в тюрмі.

Майбутнє

Наївні ті хто думає, що сам факт ув’язнення зробить з Тимошенко ідола, нову ікону, символ свободи. Вони видають бажане за дійсне. За умови проведення Януковичем бодай найменших успішних реформ, збереження можливості вільно обирати для громадян без маніпуляцій та фальсифікацій, реального руху в напрямку Європи - Тимошенко стане просто в’язнем.

Але помиляються і ті хто вважають долю Тимошенко вирішеною. У випадку реальних спроб збудувати авторитарне суспільство з обмеженням вільного вибору, проблемами з правосуддям, посилене економічними негараздам - її непереборне бажання боротись за владу може стати співзвучним з бажанням суспільства змінити владу. І тоді вона дійсно знову може стати символом боротьби за зміни.

Ким стане Тимошенко визначить Янукович.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.