Реквієм за помаранчевою мрією

22 ноября 2011, 13:27
0
457

Цікаво, як зміниться наша країна ще через 7 років, коли Тимошенко має вийти на свободу?

Від початку Помаранчевої революції минуло 7 років. Цей мирний протест став показовим і непересічним прикладом того, як сотні тисяч людей, вийшовши на вулиці, здатні примусити владу здатися і відступити, виконавши ключову вимогу громадянського суспільства – визнати вибори сфальсифікованими і провести нове, чесне та прозоре голосування.

Це був тріумф громадянського суспільства. Він продемонстрував реальну силу народу і хиткість позицій влади, яка ще за місяць до революції тішилася своєю силою, міццю, непохитністю і стабільністю.

Перемога Помаранчевої революції породила у суспільства багато очікувань і сподівань. Це були і політичні очікування демократизації, оптимізації державного бюрократичного апарату, підвищення рівня відповідальності політиків і їх підзвітності виборцям. Були і зовнішньополітичні очікування швидкої інтеграції до Європейського Союзу та інших західних об’єднань, в тому числі військових, які б забезпечили вихід України із геополітичної орбіти Москви. Були економічні очікування: від створення умов для вільного від адміністративного тиску розвитку економіки – до підвищення соціальних стандартів і рівня життя людей.

Уся сукупність очікувань і сподівань від Помаранчевої революції породила в суспільстві своєрідну „помаранчеву мрію”, яку коротко можна охарактеризувати як розрахунок на швидку і відносно безболісну побудови демократичної, правової і соціальної держави.

Проте досить швидко помаранчева мрія була зруйнована. До її руйнування доклалося і оточення Віктора Ющенка, яке, не встигши прийняти керівництво країною, розпочало протистояння і боротьбу між собою за сфери впливу і місце на політичному Олімпі, і сам президент Ющенко, який самоусунувся від міжусобної боротьби помаранчевих лідерів.

Політична нестабільність і нездатність Ющенка і оточення впоратися з економічними викликами досить швидко охолодили ставлення громадян до вчорашніх кумирів, а вислів „ми стояли за них на Майдані” став прийматися виключно іронічно.

Свій вплив на руйнування помаранчевого міфу і помаранчевої мрії справило і намагання використовувати „революційні тренди” у власних вузьких інтересах. Після Помаранчевої революції величезної популярності набули різноманітні мітинги і протести з будь-яких найнезначніших приводів. Доволі швидко протести перетворилися на бізнес, а організовувати їх стали мало не професіональній основі. Вершиною абсурду стали сірі і казенні мітинги прихильників Партії регіонів у 2007 році, коли на Майдані сиділи політичні заробітчани і силоміць звезені з Донбасу працівники підприємств лідерів ПР.

Це перетворило саму ідею громадянського протесту на награний абсурд, привід для жартів, зневіривши більшість суспільства в ефективності такого методу діалогу з владою. Помаранчева революція як щирий суспільний протест у масовій свідомості стала виглядати випадковістю на фоні безлічі замовлених і проплачених мітингів.

Власне, значна частина вини за руйнування помаранчевої мрії лежить і на українському суспільстві. З одного боку, очікування від Помаранчевої революції з самого початку були вельми завищеними. Швидких успіхів досягнути нереально. Щоб змінити країну, потрібно спочатку змінити себе, провести довгі і складні реформи (хоче це слово у нинішніх реаліях теж сприймається винятково із сарказмом) і, головне, багато працювати. Значна з частина суспільства розраховувала, що після Помаранчевої революції буде „все і одразу”.

З іншого ж боку, суспільство, яке спромоглося на мирний протест, виявилося не готовим до подальших дій. По суті, після інаугурації Віктора Ющенка роль громадянського суспільства виявилася майже повністю нівельованою. Воно із самого початку не контролювало дії нової влади, не маючи для цього ані механізмів і важелів, ані, за великим рахунком, бажання. Після ж виходу в публічну площину конфлікту між Віктором Ющенком і Юлією Тимошенко громадяни взагалі потроху стали втрачати інтерес до політики як такої. А помаранчева мрія поступово стала змінювати апатією, розчаруванням і очікуванням сильної руки, „яка прийде і припинить весь цей безлад”.

І що ж ми отримали через 7 років після Помаранчевої революції?

По суті, сьогодні ми вже маємо таку саму у всіх відношеннях країну, яку мали 7 років тому, перед другим туром президентських виборів 2004 року. Чи навіть гіршу. Лідери опозиції сидять у тюрмі. Віктор Янукович, у неконституційний спосіб змінивши Основний Закон, отримав президентські повноваження Леоніда Кучми. Влада ухвалила нове виборче законодавство під себе, повернувши змішану мажоритарно-пропорційну систему виборів, яка востаннє діяла у 2002 році. У зовнішній політиці країна повернулася до багатовекторності, а її керівництво досягло нечуваних „успіхів”, зіпсувавши відносини з усіма стратегічними партнерами.

Економіка працює на олігархічний капітал, а статки лояльних до влади бізнесменів кратно примножуються щороку. У той же час різноманітними регуляторними механізмами затискається малий і середній бізнес, із якого висмоктують останні соки. Реформи влади не тільки не призвели до „покращення життя вже сьогодні, а й, навпаки, б’ють по кишені і соціально-економічному становищу практично всіх категорій громадян.

Можна констатувати, що помаранчеву мрію остаточно зруйновано.

І на останок. Символічно, що Юлію Тимошенко засудили на 7 років позбавлення волі. Саме стільки минуло від початку Помаранчевої революції. Цікаво, як зміниться наша країна ще через 7 років, коли Тимошенко має вийти на свободу?

Олексій Краснопьоров, політичний консультант, креативний директор консалтингової агенції Concept GRoup

http://www.pravda.com.ua/columns/2011/11/22/6772766/

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.