Загублене покоління

27 ноября 2011, 21:05
0
524

Не можна дати цим іще поки що дітям остаточно стати вже другим в історії незалежної України «загубленим поколінням».

Загубленим поколінням, як правило називають людей, які народилися у 80-ті роки минулого століття. Через те, що ці люди були підлітками у найважчі в усіх відношеннях 90-ті роки: і в соціальному, і в економічному, і в політичному, і в культурно-моральному. Адже на цей час, після розвалу старої держави і під час становлення нової, коли країна і суспільство знаходилися на розпутті, а життєві перспективи були туманними і не зрозумілими припало становлення цього покоління. Тоді представники цієї епохи отримували освіту, робили перші життєві кроки, працевлаштовувалися на перше робоче місце, одружувалися, заводили дітей. І їм було важко формувати свої життя в епоху розвалу, коли все було туманно і не демонструвало особливих перспектив. Тому далеко не кожному вдалося знайти себе в тому буремному і повному тривожної новизни світі. Тож це покоління психологи і соціальні філософи і назвали умовно «загубленим».

Проте це визначення, напевно, багато в чому підходить сучасним підліткам, дітям ,які народилися у так знані «нульові» роки, себто перші роки двадцять першого століття. Ці роки теж, метафорично кажучи, були «не цукор». На цей період припали політичні кризи, пертурбації і нестабільність, часті зміни державної влади, протести і різного сорту революції. Що, звісно, не додавало поколінню «нульових» життєвої впевненості. На ці роки також припали численні економічні підйоми і економічні кризи, які щоразу, за законами ринку, наступали після підйомів. Зрештою, на ці роки припав справжній період формування нової країни і нового суспільства, створення нових соціальних інститутів, які не могли з’явитися у важкі і по-своєму складно динамічні «дев’яності».

Тож цей період не був легким для країни в принципі і тим паче для того покоління, яке сформувалося, зросло в цей період, зокрема. Звідси ми і отримали сумний феномен другого «загубленого покоління», яке вже отримало загальне визначення покоління «нульових». Визначення доволі точне, проте особливо неприємне, тим паче у переносному сенсі. Адже це визначення підкреслює цілий ряд проблем, з якими зіткнулися, і в той же час із проблемами, які створили самі, представники цього покоління.

Спершу про проблеми, які створило сучасному суспільству покоління «нульових». Це і дитяче паління, дитяче пияцтво, яке, на жаль, часто переростає у підліткових алкоголізм. Це і підліткова наркоманія. Похідною від комплексу названих проблем є навіть не проблема, а біда підліткової злочинності, яка постійно зростає, як стверджує сумна статистика. Адже дедалі частіше ми стикаємося із неповнолітніми грабіжниками, із маленькими крадіями і кишеньковими злодіями і, навіть, із цілими бандами підлітків, які займаються розбоєм. Звісно, останнє – швидше, виняток із правила. Проте навіть такі приклади мають місце.

Однак, окресливши проблеми, які привнесло чи посилило покоління «нульових», насамперед, слід розібратися із причинами, що породили або спровокували появу цих проблем. Що примушує неповнолітніх членів суспільства порушувати закони життя у соціумі? Що примушує їх іти на грабежі чи крадіжки? Що штовхає підлітків до алкоголізму і наркоманії? Які негаразди провокують підростаючи покоління до порушення законів і норм моралі? Що заважає цим іще дітям бути нормальними членами суспільства? І, головне, що може зробити держава для виправлення неприйнятної ситуації і поліпшення сумної дійсності?

Починати треба, напевно, із умов виховання дітей в сучасному суспільстві. Адже сьогодні, коли матеріальна та й морально-психологічна допомога держави молодим сім’ям все більше стає показовою профанацією дедалі більше стає дітей-безбатченків, покинутих матерями і позбавлених родини. Судіть самі, якщо зараз на новонароджену дитину виділяється 25 тисяч гривень, то це, навряд чи можна назвати реальною допомогою. Насправді, цих грошей стане хіба що на перші рік-два догляду за немовлям. І то в кращому разі. Решта – на плечах сім’ї, при чому саме у той період, коли потреби дитини лише зростають: харчування, лікування, догляд, дитячий садочок школа.

Тут проблему варто розділити. Якщо дитина-сирота виховується у інтернаті чи притулку – і мови немає. У 95% випадків така дитина кинута напризволяще, адже, догляд, допомога, виховання тут стають вельми формальними. Головне завдання державних установ із виховання дітей – поставити «галочку», прозвітувавши за використання бюджетних коштів. У справжньої ж сім’ї інші проблеми. Перша – відсутність реально безкоштовної медицини. Адже кожен візит до лікаря, кожна найменша хвороба малечі влітає родині у серйозну «копійочку». Друга – освіта. Бо кожному зрозуміло, що насправді безкоштовної освіти не існує: починаючи від того, що дитину треба зібрати до садочка чи школи – а це олівці, ручки, портфелі, форма, і закінчуючи неформальним і негласним «податком на освіту» – численні збори на ремонти класів, подарунки, святкування, «вдячності» тощо. А на додачу до перерахованого – ті самі одяг, харчування… Звісно, навіть у тих батьків, які працюють, намагаючись слідкувати за дитиною і забезпечити її життя, це виходить далеко не завжди.

Головне – не завжди і, як не сумно, можна навіть сказати, не часто батькам вдається втримати дитину від «принад» вулиці. Якщо ж вести мову про дитбудинки, то тут збереження дитини у рамках соціально прийнятних норма – взагалі приклад щасливого винятку, а не стандартної норми. Саме звідси і починаються проблеми: перша сигарета, перша чарка, перший «косяк» перша витягнута з кишені перехожого монета чи купюра, перше пограбування…

Аби не розтікатися думкою, варто лише підкреслити, що питання підліткової злочинності і взагалі питання майбутнього молодого покоління – це не зовсім не кримінальна чи міліцейська проблема. Це проблема соціальна. І відповідь на неї мають давати не правоохоронні органи, а суспільство і, передусім, держава … якщо вже ця держава хоче не називатися, а справді бути соціальною, як це записано в українській Конституції.

І відповідей на окреслену тут проблему може і має бути лише декілька. По-перше, це реальна, а не декларативна допомога сім’ї материнству і дитинству. Це не тільки гроші, які виділяються на утримання дитини. Це і справді безкоштовна освіта, і справді безкоштовна медицина, і сприяння формуванню максимально прийнятних і доступних цін на одяг і харчування для дітей, і питання облаштунку побуту молодих сімей, у тому числі житла. По-друге, це запровадження нових форм виховання безбатченків. Передусім, це спрощення процедур усиновлення і максимальне сприяння вихованню дітей у прийомних родинах. Світовий досвід доводить значно більшу ефективність такого виховання у порівнянні із дитбудинками. По-третє ж, це увага до підлітків та їхніх потреб у саморозвитку. Тут корисними будуть і «скаутські» загони, і гуртки, і багато інших форм забезпечення дозвілля і самореалізації молодих, але вже думаючих громадян України, які починають формувати своє життя.

Найважливіше, починати впроваджувати ці ініціативи та пропозиції вже зараз. Адже, мабуть, одним з найбільш важливих і відповідальних соціальних обов’язків нашого суспільства є дати нинішньому молодому поколінню самореалізуватися і стати повноцінними і успішними громадянами. Не можна дати цим іще поки що дітям остаточно стати вже другим в історії незалежної України «загубленим поколінням».

Олексій Краснопьоров, політичний консультант, креативний директор консалтингової агенції Concept GRoup

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.