ЗМІ: бізнес-проект чи інститут громадянського суспільства?

2 апреля 2012, 14:46
0
1305
ЗМІ: бізнес-проект чи інститут громадянського суспільства?

...

У контексті останніх тенденцій у світі інформації, таких як обговорення ініціатив створення громадського телебачення, нововведень щодо законодавства про рекламу тощо, знову набуває актуальності більш загальна, глобальна і глибока тема, а саме питання ролі засобів масової інформації в житті суспільства та функцій, які мають виконувати ЗМІ.

Загалом, роль засобів масової інформації є двоякою. З одного боку, більшість ЗМІ є не державними, а саме приватними. У цій іпостасі теле- і радіоканали, газети, журнали, Інтернет-ресурси – ні що інше як бізнес, тобто, з цієї точки зору, вони виступають в якості комерційного проекту, покликаного приносити прибутки своїм власникам. Проте з іншого боку, ЗМІ також виступають в якості інституту громадянського суспільства. І не просто інституту, а й дуже потужного інструменту, покликаного, по-перше, інформувати суспільство про актуальні події, по-друге, давати максимально об’єктивну, зважену і повну оцінку подій, певною мірою формуючи масову свідомість громадян, по-третє, контролювати владу, слідкуючи за її роботою, успіхами і досягненнями, помилками і прорахунками.

Вочевидь, для того, щоб ЗМІ функціонували ефективно, одночасно приносячи прибуток власникам і користь суспільству, необхідно сумістити, збалансувати і привести до певного спільного знаменника дві, за великим рахунком, полярні функції засобів масової інформації – комерційну і громадянсько-політичну. Тут, видається, варто позначити основні проблеми засобів масової інформації в сучасній Україні, що виникають через полярність їхніх функцій, аби дати наше бачення розв’язання цих проблем і протиріч.

Отже, однією з серйозних проблем ЗМІ, яка посилюється і загострюється останнім часом, є те, що засоби масової інформації останнім часом мають майже винятково розважальний характер. Причому особливо і передусім це стосується телебачення. Хоча, скажімо, преса тут теж недалеко пішла. Подивіться, що у нас показують по телевізору. Суцільні розважальні програми: танці, співи, екстрасенси, шоу... Те ж саме можна сказати і про пресу: кросворди, телепрограми, статті про зірок, псевдо розслідування „з життя”... Тобто функції інформування і аналітики у ЗМІ майже атрофовані.

Воно й зрозуміло. Показують і пишуть про те, що хочуть дивитися і читати люди. А значить засоби масової інформації просто виконують суспільний запит. І цей запит переважно вимагає не інформації і аналізу, а розваг. Адже саме розваги допомагають відволікатися від досить непростої соціальної дійсності та важкої ситуації в країні з економікою та рівнем життя людей. Та й політикам, будемо до кінця відверті, вигідніше, аби люди не концентрувалися на наявних проблемах, а уходили від них. Зокрема, таким виходом є й інформаційний простір, який пропонує безліч розваг, що не примушують напружувати мозок. Тож, як мовляв один з патріархів української політики, маємо те, що маємо.

Другою ж важливою проблемою ЗМІ є намагання їхніх власників використати свої інформаційні канали не лише в якості бізнесу, що має приносити прибуток, а й у якості інструменту формування громадської думки і впливу на суспільство. Це рівної мірою стосується і приватних, і державних засобів масової інформації. Тільки отримувачем вигоди в одному випадку виступають олігархи, а в іншому – держава в особі уряду. Саме через цей фактор інформація у вітчизняних ЗМІ часто подається так чи інакше у дещо викривленому (у тій чи іншій мірі) та відмінному від дійсності форматі.

Зрештою, третьою важливою проблемою українських ЗМІ, якою передусім „грішать” державні засоби масової інформації, є їхня нудна зашореність. Тут достатньо взяти для прикладу державний Перший національний канал. Автору цих рядків здається, що по УТ-1 люди дивляться лише ток-шоу „Свобода з Савком Шустером” і трансляції футбольних матчів. Новини там нецікаві (на персональний смак, звісно, проте цю думку поділяє багато людей, опитаних автором). Решта передач... Ну, скажімо так, маючи вибір, більшість таке не дивиться. Немає певної гостроти, яскравості. І це не лише проблема УТ-1. Те ж саме можна сказати про всі державні і тим паче місцеві комунальні ЗМІ: від телебачення до газет. Тож виходить, що засоби масової інформації в Україні – або суто розважальні, або тією чи іншою мірою заангажовані, або просто нецікаві для глядача / слухача / читача.

Рішення цих проблем, видається, можна знайти у наступному. По-перше, слід чітко розмежувати керівництво засобами масової інформації як бізнесом, тобто менеджмент, рекламу тощо, і власне журналістську діяльність. Тоді бізнесмени, які володіють ЗМІ, отримуватимуть свої прибутки, але не втручатимуться в редакційну політику. Журналісти ж виконуватимуть власне функції інформування, аналізу, громадянського контролю за владою, які, власне, і притаманні, можна навіть сказати є суттю цієї професії і ЗМІ як інституту загалом. Таким чином, буде знайдено баланс між бізнесом і громадянськими функціями у діяльності засобів масової інформації.

Інша ж проблема – контенту, змістовного наповнення ЗМІ – так просто не вирішується. Адже, повторимося, показують і пишуть про те, про що хочуть дивитися і читати люди, замовники інформації. Щоб сформувати якісно інші запити громадян на інформацію, потрібне час. Це досить складний і довгий шлях. І тут залишається лише сподіватися, що вітчизняні ЗМІ пройдуть цей шлях якнайшвидше. Багато в чому це залежить знову ж таки від суспільства як замовника інформації. Зрештою, у швидкості еволюції інформаційних запитів зацікавлені самі громадяни.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.