Уряд мільйонерів

15 мая 2012, 09:53
0
529
Уряд мільйонерів

Та його вади...

Чомусь прожитковий мінімум в країні зазвичай встановлюють ті люди, які самі живуть на прожитковий максимум. Цей жарт жавши був актуальним для всіх українських урядів. Вельми доречним він залишається й зараз. Адже переважна більшість людей при владі в Україні є і завжди були власниками доволі великих статків. Так, згідно із останніми деклараціями доходів, які чиновники зобов’язані подавати щороку, більшість членів уряду виявилися офіційними мільйонерами. Причому значна кількість урядовців мають капітали і навіть щорічні прибутки, які обраховуються сотнями мільйонів.

Все це було б не страшно і не погано, якби не декілька „але”. Адже багатство тих, людей, які знаходяться при владі, піднімає цілий ряд питань, актуальних одночасно з соціального, політичного і навіть морального боків. По-перше, слід визначитися, чи нормально людям при владі мати багатство. З одного боку, звичайно, так. Як то кажуть, красиво жити не заборониш, а щасливо тим більше. Понад це, у багатьох країнах при владі знаходяться та в різні часи знаходилися офіційні мільйонери і навіть мільярдери. Найяскравіший і найбільш красномовний приклад – Сільвіо Берлусконі, колишній прем’єр-міністр Італії, який багаторазово очолював уряд, маючи при цьому неабиякі статки. Берлу сконі – один з найбагатших італійців і навіть європейців в цілому.

Та й навіщо люди йдуть у владу? Здебільшого або за грошима, або за впливом. Випадки, коли до політичної активності мотивує щире бажання реальних змін в країні, а служіння народу і державі настільки рідкісні, що їх можна було б занести до Червоної книги. Тут все за принципом, влучно окресленим у девізі італійської династії Медичі: „Гроші для завоювання влади. Влада для захисту грошей”.

Проте така ситуація, коли при владі знаходяться багаті люди і успішні бізнесмени може бути прийнятною у багатих країнах і успішних суспільствах. По-перше, там існує усталена політична система, яка створює реальні механізми контролю, що не дозволяють використовувати владу в приватних інтересах, зокрема для власного бізнесу. Тому політика там залишається суспільною справою, а не способом накопичення статків і капіталів. По-друге, там успішні бізнесмени разом із їхніми бізнесами формувалися протягом століть. Отже, фактор отримання грошей від влади мінімізований, а статки є не миттєвим успіхом, а результатом наполегливої і успішної праці поколінь. По-третє, і найголовніше – рівень життя у цих успішних суспільствах є значно вищим, ніж в Україні. Фактор добробуту і належного рівня матеріального забезпечення більшості громадян з моральної точки зору легітимізує статки багатьох і в тому числі їхню можливість перебувати при владі.

В Україні ж ці пункти не просто не виконуються. Навпаки, ситуація є прямо протилежною. Шлях, яких західні бізнесмени проходили протягом століть, українські олігархи здолали галопуючими темпами – за одне покоління. До того ж, відсутність інститутів дієвого суспільного контролю за владою робить можливим її використання у приватних цілях, а не на користь і не в інтересах національної громади. Зрештою, бідність більшості громадян, 30% з яких живе за межею бідності, перетворює багатство одиниць на прірву, яка не дає змоги іншим зводити кінці з кінцями. Тому й перебування багатіїв при владі таким чином не легітимується загальною економічною ситуацію, перетворюючи державу із суспільного інституту на приватний інструмент збагачення.

Однак значно важливішим є друге питання, яке постає в результаті аналізу причин, а головне – наслідків перебування мільйонерів на вищих керівних посадах в країні. Це питання здатності тих, хто знаходиться при владі оцінювати реальну ситуацію і справжні проблеми країни та суспільства і тим паче приймати зважені, ефективні та перспективні рішення задля розв’язання цих проблем. Поставлене питання можна пере формулювати ще й інакше – чи здатні мільйонери з уряду приймати рішення, адекватні соціальній ситуації, при тому, що самі вони він цієї ситуації є вкрай відірваними. Адже саме сьогодні країна потребує системних і якісних змін, перспективних реформ та цілісної стратегії розвитку. І реалізація цих змін і стратегічних реформ багато в чому залежить саме від адекватності управлінських рішень вищого керівництва реальній соціальній та економічній ситуації.

Причому видається, що мільйонери на керівних посадах таки не здатні адекватно бачити проблеми внизу суспільної вертикалі. Це логічно випливає із їхнього соціального досвіду та способу життя. Якщо людина звикла бачити світ з вікон „Мерседесів”, жити у розкішних маєтках та снідати червоною ікрою, вона навряд чи зможе адекватно сприймати інший спосіб життя. Для цієї людини важко оцінити реальне життя пересічного громадянина, який живе у двокімнатній „хрущовці”, їздить на громадському транспорті та снідає локшиною швидкого приготування або яєчнею.

Просто люди, які живуть на прожитковий максимум цілковито відірвані від життя тих, для кого встановили прожиткові мінімуми. Тому вони не здатні бачити реальні проблеми суспільства. А як казав Альберт Ейнштейн, „Ви ніколи не зможете вирішити проблему, якщо мислитимете так, як ті, хто її створив”. Мільйонери при владі бачать світ іншими очима, тому й не можуть вирішити проблем країни. Звідси можна вивести просту до парадоксальності істину: країною повинні управляти ті, хто уявляє реальні проблеми суспільства і не є відірваними від життя. Уряд мільйонерів на це нездатний. У цьому, мабуть, і є найбільший недолік такого уряду.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.