Шкідливий online

22 июня 2012, 08:44
0
667
Шкідливий online

Вже дуже багато депутатів, кандидатів, чиновників найвищого рівня і просто відомих політичних медіа-персон завели собі аккаунти у мережах Facebook, Вконтакте, а дехто дібрався навіть до Twitter.

Останнім часом у вітчизняних політиків з’явилася нова звичка, яка встигла стати трендом. Мова про соціальні мережі. Вже дуже багато депутатів, кандидатів, чиновників найвищого рівня і просто відомий політичних медіа-персон завели собі аккаунти у мережах Facebook, Вконтакте, а дехто дібрався навіть до Twitter.

Так, у соціальних мережах сьогодні можна знайти прем’єра Миколу Азарова, екс-прем’єра і головну ув’язнену країни Юлію Тимошенко, спікера Володимира Литвина, віце-прем’єра і міністра Бориса Колеснікова, екс-керівника АП Віктора Медведчука і багато інших політиків меншого калібру.

Усі вони завели аккаунти в соціальних мережах тому, що це модно і є трендовим. Побутує думка, що будь-яка передова, „просунута” людина, яка йде в ногу з часом повинна мати сторінку в соціальній мережі. Найбільш розповсюджений, звісно, – Facebook, який умовно прийнято вважати мережею „ділового” спілкування. Насправді, це спілкування є дуже й дуже квазі-діловим, проте усталений тренд диктує популярність соцмереж.

Насправді, присутність політиків у соціальних мережах могла б бути дуже корисною суспільству і мати вельми прогресивний ефект. Адже це простір цілковитої відкритості. Відповідно, до певної міри, відкритість „онлайну” мала б переноситися і на політику. Однак цього не відбувається.

Більше того, присутність у соціальних мережах навіть шкодить політикам. Передусім, так стається через те, що вони не дотримуються умовних правил online-спілкування. Ці правила можна коротко охарактеризувати в кількох реченнях. По-перше, всі учасники соціальних мереж є абсолютно рівними між собою. Просто хтось популярніший, а хтось ні. По-друге, у соціальних мережах, так чи інакше, є певні норми ввічливого спілкування. Відверте хамство завжди „баниться”. І, по-третє, мабуть, найважливіше – у соціальних мережах обговорюються найбільш актуальні для спільноти теми, які наразі цікаві всім. Тобто, якщо тренд – мова, обговорюється мова. Якщо тренд ЄВРО – обговорюється футбол. Події, важливі лише для окремого користувача, він, як правило, обговорює в особистій переписці із тими, кого це стосується або цікавить.

Українські ж політики порушують всі ці правила. Для абсолютної більшості політиків соцмережі – спосіб донести інформацію про себе та свою діяльність, як вони могли би зробити це у статті чи ефірі. Тобто умовний політик „А” розповідає, кому він що подарував, на якій конференції був і так далі. Проте це нікому не цікаво і сприймається, фактично, як „білий шум” – пропускається повз очі і повз усвідомлену увагу.

До того ж, важливо, що соціальна мережа заснована на принципі наявності двостороннього зв’язку. Політики ж, як правило, є односторонніми трансляторами інформації. Вони розповідають про себе, доносять свої думки тощо, але не спілкуються з користувачами, що теж працює в негатив. Якщо ж політики починають відповідати на критику, то часто не стримуються, що теж не додає балів. Хрестоматійний приклад Бориса Колеснікова, який обізвав користувача „лошком” і на тиждень став героєм карикатурних постів у Facebook досить показово ілюструє цю тезу.

Ну, і насамкінець, погано, що переважна більшість політиків не веде свої аккаунти самостійно. Як правило, це роблять прес-секретарі, тобто люди вочевидь менш цікаві спільноті за самих ньюзмейкерів. Звісно, політик може бути дуже зайнятою людиною. Проте, якщо йому навіть допомагають із модерацією сторінки, він має принаймні щоденно її самостійно переглядати. В іншому разі аккаунт мало чим відрізнятиметься від банального фейку, підробки.

У цілому, добре, що політики прагнуть йти в ногу з часом, виходячи у соцмережі. Проте наразі це робиться неправильно і приносить їм більше шкоди, ніж користі. Тому поки що такий online, швидше, шкідливий для іміджу. І щоб він став корисний – і для відкритості суспільства, і для позиціонування політиків – вони повинні намагатися включатися у це самостійно, нехай зі сторонньою допомогою, а не розраховувати, що прихильність Інтернет-спільности можна купити як голоси за гречку, найнявши online-агітаторів.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.