Українська мова і ліберальні цінності

16 июля 2012, 12:12
0
496
Українська мова і ліберальні цінності

За все треба платити

Ліберальні цінності, окрім позицій щодо свободи особистості, містять у собі ще одну дуже важливу складову. Це ринкові відносини. А ринкові відносини передбачають, що за все треба платити. Платити треба за спожиті товари і послуги, за вчинки, за відносини. Власне, від товарно-грошових ринкових відносин пішла назва грошей, розповсюджена в молодіжному слензі - "лаве", скорочено від англійського liberal values, тобто ліберальні цінності.

Так от, якщо ми дійсно хочемо розвивати українську мову в нинішніх ринкових умовах і суспільстві, заснованому на ліберальних цінностей, потрібно підходити до цього саме з товарно грошових позицій. Мову потрібно захищати і розвивати не на мітингах проти Закону про засади державної мовної політики і не шляхом внесення будь-яких альтернативних законів.

Мову потрібно розвивати, вкладаючи в неї гроші. Інакше в ліберальному суспільстві товарно-грошових відносин бути не може.

Як же саме можна і потрібно вкладати гроші в мову? Потрібно розвивати книгодрукування і кінематографію українською мовою. Потрібно активно інвестувати в створення якісного і сучасного україномовного наукового словника. Потрібно працювати на культурний експорт, поширюючи якісну україномовну продукцію в країнах, де живе численна українська діаспора. Наприклад, в Канаді та у Росії.

І це спрацює. Кращий приклад того, як це працює - гурт "Океан Ельзи". На концерти "Океану" - винятково україномовні - збираються величезні зали в Москві та Петербурзі. Більше того, люди платять за це чималі гроші. Тому що це якісний україномовний продукт. Проблема лише в тому, що "Океан Ельзи" - приватна ініціатива Святослава Вакарчука. В це (не в "Океан", а в україномовний продукт в різних ракурсах) нічого або майже нічого не вкладається на державному рівні. А мало б вкладатися багато грошей і мала б вестися системна робота.

До речі, те, що в українську не інвестує держава, - це кращий показник того, що насправді українському політикуму - і владі, і опозиції - мова абсолютна байдужа. Вони готові стояти за мову на мітингах, мобілізуючи власний електорат, роблячи собі піар та нарощуючи власні рейтинги. Проте вони не готові і не збираються в це вкладати навіть суспільні (бюджетні) гроші, не говорячи вже про власні. А максима Івана Франка - "Україну треба любити не лише до глибини душі, а й до глибини власної кишені" - залишається актуальною й дотепер.

І в цьому трагедія українського політикуму - в нерозумінні важливості єдиної державної мови для розвитку країни. А важливість непересічна. Адже державна мова - фундамент культурного суверенітету нації. Культурний суверенітет - фундамент для суверенітету політичного. Саме це формує так звану політичну націю. А без політичного суверенітету швидко не стане й економічного суверенітету, тобто можливості захистити власні капітали політичними засобами.

Тож виникає парадоксальна ситуація: не вкладаючи в державну мову грошей, нинішній політикум і олігархад закладають міну уповільненої дії під себе, підриваючи суверенітет як основу власної влади і багатства. Тож живучи в ринковому світі, заснованому на ліберальних цінностях, у все необхідно вкладати гроші. І в культуру також. Бо не вкладаючи в культури, можна рано чи пізно втрати все - і культуру, і владу, і ті самі гроші. Але тепер вже всі.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.