Кожен з нас щось може? Особливості кампанії за декриміналізацію курців в Україні

27 мая 2013, 14:53
Соціолог, Центр дослідження суспільства
0
778
Кожен з нас щось може? Особливості кампанії за декриміналізацію курців в Україні

Як в Україні солідаризуються прихильники політики скасування кримінальної відповідальності за зберігання незначних кількостей заборонених речовин без мети збуту.

Весною протести зазвичай зростають. Ось і українські курці конопель (та просто співчуваючі їм) принагідно тиждень тому вирішили відстояти свої права на декриміналізацію на черговому «Марші Свободи». Звичайно, на цей раз їх було трохи більше сотні, що порівняно із їхньою попередньою малочисельною спробою (торік 25 серпня) приємно потішило. Крім того, на відміну від того ж минулого разу вони, все таки, спромоглися на марш по Києву, а не на ходіння колами як у серпні. Але як кількість, так і якість учасників маршу й далі залишилася субкультурою, тобто зав’язаною на невеликій внутрішній кількості активістів, чия поведінка виявляється принципово незрозумілою для загалу…

Щоб пересвідчитись в цьому факті, далеко ходити не треба. Які телеканали висвітили акцію на своїх ресурсах? Ніякі. Серед мейнстрімних ЗМІ тільки ВВС поставили в себе на сайті невеличку новину про марш, а все інше – дрібні та дружні інтернет-ресурси. Але нехай так, багато потрібних ініціатив в Україні залишається без належної медіа-уваги (яку натомість надають пандам-породілям чи нашестям комарів). Можливо… може, тоді ініціатива декриміналізації займає якийсь регіональний обшир і аналогічні акції як у Києві відбулися в інших (хоча би великих) містах країни? На жаль, ні. Тобто якщо вірити перекличці на марші, на нього з’їхалось достатньо народу із регіонів, що безперечно похвально. Проте ці ж люди явно не могли, чи не хотіли робити такі ж акції у своїх містах, ставлячи на участь в столичному марші, а він відзначився хіба що сумнівною результативністю... Замість того, щоб іти під Кабмін чи Верховну Раду і вимагати від можновладців відповіді за недолуге законодавство, з Михайлівської площі учасники «Маршу Свободи» пішли до Андріївського узвозу, а через нього до Контрактової площі. Безсумнівно, в обід у вихідні дні там знаходиться багато потенційних спостерігачів, але зважаючи на зовнішній вигляд учасників і відсутність належного медіа-резонансу, така подія видавалась радше за пістряве карнавальне дійство для туристів, ніж за серйозний правоборчий марш. Коротше, не здивуюсь, якщо деякі читачі, взагалі, вперше дізнаються про таку ініціативу (незважаючи на її вже 9-річне існування!) саме з цієї замітки… Звичайно, це не можна пред'являти як вину організаторів, вони доклали немало своїх зусиль, але факти є фактами – ряд зовнішніх обставин (з яких чи не найпомітніша – паралельна акція «опозиції») разом із внутрішньою субкультурною традицією проведення «Маршу свободи» доклались до чергового безвислідного протесту.

Тут необхідно зазначити, що я сам теж намагався допомогти із організацією маршу, зокрема займався розвішуванням оголошень по студмістечку свого вишу, закликав потенційно зацікавлених людей приходити і таке інше. Але яким же було моє здивування розчарування, коли, припізнившись, замість півтисячного мітингу я побачив лише групку растаманів та лівих активістів. Особливо вбого це виглядало на фоні «опозиційної» ходи, яка тяглась повз нас добрих півгодини. Звичайно, мені байдуже до акцій «акул політики» (вони то звозять учасників автобусами і платять своїм прапороносцям), я не маю нічого проти растаманів (вони мабуть і є найбільшими жертвами карного державного наркорекету) чи, тим більше, лівих активістів (яким я беззаперечно сам і є). Проте все це ще тоді вказало мені на дещо інше – місця серед «прошарених» учасників для звичайних хлопців, яких я агітував в курилках під гуртожитками, там не знаходилося. Можливо, хтось із них, не зважаючи на свою внутрішню «непрошареність», все таки ж ризикнув прийти, але їм було би достатньо хоча б одного погляду, щоб зрозуміти – «нам тут не місце». Краще вже попити холодного пива в центрі в такий гарячий травневий день…

Так, мені можна дорікнути, мовляв, я згадую тільки два останніх марші (на яких лише і був присутній), але ж вони відбувалися ще раніше та подекуди вдавалися таки  успішнішими. А те, що страждаємо субкультурністю, то у всіх ідеологічно заангажованих активістів так. От всілякі ідеологічно праві марші «здорової молоді» теж особливою популярністю не користуються, а в них там окрім антинаркотичної часто ще й всілякі додаткові теми доєднуються, наприклад, анти-ЛГБТ чи справи Павліченків. Так, за даними моніторингу протестів Центру дослідження суспільства  у 2010-2012 роках лише одна протестна подія з консервативною тематикою за участі крайніх правих українських націоналістів зібрала більше 200 учасників. Зрештою, скажуть мої критики, більшість протестних дій, що пов’язані із громадськими свободами чи (суміжною темою) охороною здоров’я проводилися без участі організацій, партій чи груп з чіткою ідеологією. Наприклад, за даними моніторингу ЦДС за 2012 рік 69% і 73% протестів по громадських свободах і по охороні здоров’я, відповідно, проводилися без участі ідеологізованих ініціатив чи організацій. Тобто, підсумовуватимуть вони, наше суспільство залишається позаідеологічним за суттю і починає вдаватися до активних протестних дій тільки тоді, коли вже вдарить грім (когось вб’ють, заарештують чи щось закриють), ідеологічно ж ангажованим активістам в такому разі залишається лише коливатись за амплітудою популярності, сподіваючись, що хвилі удачі рано чи пізно зрезонують і винесуть їхні позитивні стратегічні програми на гребінь суспільної уваги.

Мабуть так. Але чи виправдовує це неефективність у політичній боротьбі за декриміналізацію курців? Навряд. 2011 року, до речі, за повідомленнями ЗМІ на «Марші Свободи» були присутні близько 60 учасників. Тобто рух хвилі суспільної уваги нібито і сприятливий. Але її сприятливість дуже далека, наприклад, від суміжної за тематикою громадських свобод (і вже згадуваної) кампанії по сім’ї Павліченків. За даними моніторингу ЦДС з початку свого старту наприкінці 2012 року до нині в підтримку цієї кампанії відбулося 42 протести. Серед них у не менш ніж половині подій брали участь більше сотні протестувальників, а у двох протестах взяли участь понад тисячу. Зрештою, те, що тематика декриміналізації «Маршу Свободи» практично невідома широкому загалу засвідчує хоча би постійне сплутування її у ЗМІ з легалізацією (2012, 2013).

Тим паче, не виправдовує таку кволу протестну стратегію і потенційний поступ, що може відбутися в напрямку затвердження довгообіцяної державної стратегії щодо наркотиків. Адже в ній зовсім не йдеться про головного фігуранта сучасної криміналізації курців – наркорекет та наркоділків. А саме їх, перш за все, і треба реально криміналізовувати, одразу із декриміналізацією рядових курців. Чому? Бо в умовах точкових, скоріше карнавальних виступів затвердження такої масштабної програми як держстратегія щодо наркотиків, фактично, буде означати заклинання джина в пляшці, а не реальне і (головне) кероване вирішення соціальної проблеми. Звісно, масштабні перетворення спрямовані на декриміналізацію, скоріш за все, відбудуться (формальне наближення законодавства до європейського для начебто євроінтеграції ніхто не відміняв). Однак, тіньові соціально-економічні фігури наркобізнесу (на яких в «Маршах Свободи» ніхто так ліберально не звертає увагу) і далі залишатимуться, як і залишатиметься їхня жага до надприбутків. Все це означає пошук чергових жертв, яких можна знайти як перевівши акценти на споживачів більш тяжчих, ін’єкційних наркотиків (яких, до речі, в Україні за деякими оцінками вже 560 тис.), так і просто інтенсифікувавши зусилля на декриміналізованому ринку збуту курцям. Запевне, із такою стратегією нікуди не зникне і наркорекет (не ловити ж, і справді, свояків по бізнесу!). План по боротьбі із наркозлочинністю завжди можна виконати на маргінальних цапах-відбувайлах, чи то «зловивши» їх на ще недекриміналізованих речовинах, чи, взагалі, виставивши їх «баригами». Атомізований же і не об’єднаний ніякими правозахисними суспільними рухами народ певна річ нічого не зможе протиставити цим ділкам, а всі, хто можуть виступити проти – це жменька растаманів, які щороку проводять в столиці свої «марші»…

Ні, вищевикладене ніяк не доводить те, що будь-які протестні дії в цьому напрямку марні (мовляв, треба займатись тільки вивіреною активністю по загальному перетворенню суспільства) чи, тим більше, те, що «наркомани» не заслуговують ніяких поступок. Навпаки, протести – необхідні, адже жертвами наркорекету щодня стають рядові громадяни. Як завляє прес-аташе «Маршу Свободи» Тарас Ратушний, посилаючись на дані Головного Слідчого управління МВС, частка справ, пов’язаних із наркотиками, порушених проти безпосередніх курців конопель становить 95%, в деяких регіонах доходячи до 98% (!). Понад те, для того, щоб опинитися серед їх числа зовсім не обов'язково бути «наркоманом» – завдяки поширеним серед силових структур свавільним практикам «підкидання» жертвою може стати кожен, що мав нещастя опинитися в непідходящий час в непідходящому місці або, просто, десь перейшов дорогу сильним світу цього. Разом з тим, вищевикладене вказує на те, що наявним протестним діям щодо декриміналізації необхідно реорганізуватись у формі нової стратегії, яка б ефективніше використовувала організаторські зусилля активістів і ставила головний акцент на самоорганізації на місцях, а не на щорічний звітний карнавал. Ця стратегія повинна базуватися на таких принципах:

1     Створення громадських самоорганізованих ініціатив, що діяли б на постійній основі, а не час від часу.

2     Проведення ними для ангажування загалу широкої польової (а не медіа) пояснювальної роботи серед основних груп ризику (насамперед, молоді з нижчих класів).

3     Привернення уваги до декриміналізації на конкретних випадках злодіянь наркорекетирів (як от підкидання, історії шантажу), а не лише загальними закликами (типу «Нехай росте!» чи «Ми не злочинці!»).

4     Наголос на соціально-економічних причинах наркорекету (таких як розгортання неоліберальної економіки, зростання соціальної нерівності, посилення каральної держави) і необхідності реальної криміналізації наркоділків з наркорекетирами.

5     Відмова від проведення єдиного столичного маршу на користь регіональних акцій, хоч і меншими силами.

В результаті, пропоновані дії мали б призвести не до одноразової і достатньо ілюзорної декриміналізації курців, а до широкого фронту народного контролю, що разом із декриміналізацію проводив би більш ґрунтовну боротьбу за легалізацію самих людей в різних аспектах їхнього буття супроти навішування на них ярликів цапів-відбувайл за умов наростаючої каральної і поліцейської держави.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.