Українська школа: комерціалізація, упокорення, скорочення

2 сентября 2013, 07:07
Соціолог, Центр дослідження суспільства
0
810
Українська школа: комерціалізація, упокорення, скорочення

Мого батька скорочують на роботі, сестру моєї подруги повели в дитсадок, а з моїм племінником займаються найняті репетитори. Що спільного між всім цим? Українська освіта. Зараз поясню детальніше.

Комерціалізація

Почну мабуть з останнього. Мій племінник піде в 11 клас. Хлопець він не дуже амбітний, зате амбітні його батьки. «Щонайменше – економічний виш», – так вважають вони і тому вже встигли найняти йому репетитора з кожного предмету на ЗНО. Особлива увага до математики і англійської мови. Без них нікуди. Як і без грошей на репетиторів для них. У Києві середня ціна на репетиторські послуги з цих предметів 100-150 грн. за годину, при виїзді вона зростає ще в півтори рази. Ось і доводиться трохи викручуватися з цієї дорожнечі… відправляючи свого сина на канікулах до мого дідуся, в Тернопіль. Там-то послуги репетиторів коштують в рази дешевше (близько 40-50 грн. за годину) та ще й не вимагають нічого додатково, якщо відбуваються на виїзді. Коротше, такий собі стоковий репетиторський рай.

От тільки за цими фінансовими пертурбаціями та освітнім шопінгом приховується найголовніше. А що в цей час робить, власне, сама школа? Вона ж повинна була би вчити? А якщо не вчить, то для чого туди взагалі ходити? На ці складні і доволі суперечливі питання є одна проста відповідь – треба. Треба здобути документики про середню освіту. Треба чимсь зайняти дитину протягом 11 років (або хоча б удавати, що займаєш). Треба, врешті, щоб їй надали якісь мінімальні крупиці знань, які потім трудящі репетитори, наче батраки на плантаціях, за ринкову «еквівалентну винагороду» виплекають у пишні інтелектуальні прорості. До речі, саме там, в шкільних стінах, і можна часто знайти трудівників приватної освіти, які після свого малооплачуваного, але обов’язкового відбування бюджетниками, залюбки за додаткову копійку віддаються в понаднормовий час у лоно знаннєвого капіталізму. І зовсім мало-кого цікавить, як вся ця ситуація відображається на якості державної освіти. Адже уроки і перевірка домашніх завдань нікуди не зникає, просто раз за разом хиріє під тиском більш привабливих видів зайнятості. Як і всерйоз майже ніхто не роздумує про підняття оплати освітянам-бюджетникам. Для чого, якщо перед ними відкривається такий вдячний до заробітків ринок. Так, він динамічний, тому не всі поспіватимуть, але, як говориться у відомій дитячій кричалці, хто останній, той лох. В тому числі й ті, хто не мають грошей на репетиторів для своїх дітей.

Упокорення

Що ж заготоване для останніх, для цих дітей невдах? Тут доречно згадати другу історію із маленькою сестрою моєї подруги, яку недавно повели в дитсадок. Їй три рочки. Ніби цілком підходящий вік для того, щоб почати ходити туди. Але так не вважає її вихователька, підтримувана адміністрацією дитсадку. Аргументація? Ваша дитина нас не слухає! Мовляв, вона капризує, не грається з усіма, бігає по майданчиках до інших груп, багато плаче та в цілому розкладає дисципліну в дитячому колективі. Варто зазначити, що сестричка у моєї подруги таки справді досить капризлива, як і складно їй одразу вжитись в дитячий колектив, позаяк попередні три роки вона провела вдома, здебільшого, за товариства своїх рідних. Але хіба це привід відмовляти дитині в позашкільній освіті? Усе, що вихователька з адміністрацією пропонують батькам взамін – це відвести її (дитину) в приватний дошкільний заклад або взагалі потримати вдома до школи. Ну, так би мовити, ваша дитина не «дитсадівська». І байдуже, що батькам цієї непокірної дитини треба ще десь працювати. Виявляється, що дошкільні заклади в нас відкриті і загальнодоступні тільки для «нормальних», слухняних, «дитсадівських» дітей. Мати ж капризне чадо – додатковий привілей, за який треба платити або безпосередньо відповідним приватним дошкільним установам (а коштують вони ой як недешево!), або опосередковано особистим часом.

І справа зовсім не в тому, що державний дитсадок не може взяти до себе на переплавку в колектив практично будь-яку дитину, як це було раніше, за «старих-добрих» часів. Справа у самих стандартах чемності і нечемності, які виникають із шаблонних методик хирявої структури дошкільної освіти. Індивідуальний підхід – це чаруюче як євроремонт слово – в нас може дозволити собі лише приватна установа із багатотисячними батьківськими внесками. Державний же дитсадок із образливо низькими окладами виховательок-бюджетниць тільки і залишається, що спроможний відтворювати прості схеми дисциплінування, відсіюючи через своє грубе решето всіх, хто так чи інакше не змогли прийняти його. Як тут не згадати фактично класичне дослідження американського соціолога Мелвіна Кона, який, тільки вже на прикладі шкіл, показав як там у дітей із середнього класу формується самостійність орієнтацій, в той час як в їхніх однолітків із робітничого класу – конформність. Як виявляється, саме таким чином вдається утримувати соціальну стабільність навіть за радикальних змін. Послух для пригноблених (в нашому випадку лохів) – річ для «успішних людей» незамінна.

Скорочення

Але навіть за таких умов поділу на креативну приватну елітну освіту та все більше грубо дисциплінарну державну освіту залишаються зайві люди. Особливо в тих сферах, де нікого-то особливо і неподисциплінуєш. Типовим є приклад мого батька, який більше десяти років пропрацював керівником автомодельних гуртків в Центрі науково-технічної творчості, а тепер, за три роки перед пенсією, змушений покидати свою роботу. Чому? Центру вкотре скоротили фінансування з бюджету. І це вже не кажучи, що там давно довелося економити на матеріалах для моделювання, у результаті чого заняття переросли в банальне принеси-свою-машинку-і-ми-її-відремонтуємо. Не кажучи, що рік тому за хронічну неоплату їх просто відрізали від опалення. Просто на цей раз випала черга коротити зарплатну відомість. А хто останнім прийшов, той першим і пішов. Тобто мій батько.

Ту саму ситуацію зі скороченнями можна прослідкувати і в інших місцях – як у позашкільних музичних, хореографічних, художніх школах, так і в звичайних (особливо сільських) (до-)шкільних закладах. Пояснюється вона досить просто. Для збіднілої державної освіти, що вироджується на репресивний лад, надто затратно та й просто не потрібно (для дисциплінування-то!) мати стільки педагогічних спеціалістів. При цьому, перепадає не тільки поодиноким «невдахам»-освітянам, під косу скорочення потрапляють цілі заклади. Зрозуміло, що не в усіх випадках така «оптимізація» цілком невиправдана, деінде в школи справді ходять мало учнів. Але хто ж думає після таких скорочень про те, як добиратися до нової віддаленої школи цим зайвим дітям? Чи, тим паче, куди податись вже непотрібним згідно прагматичної бюджетної логіки вчителям? Альтернатива ж зайнятості в приватних закладах, ідею якої на фоні зубожіння державних відповідників особливо у позашкільній освіті активно плекає Кабмін, насправді є нічим іншим як елітарною альтернативою. Приватні заклади мають вкрай обмежене коло клієнтури і просто не можуть забезпечити роботою основну масу звільнених освітян. Як результат, жорстка конкуренція на освітньому ринку залишає тільки «найуспішніших», які найкраще відповідають новим бізнесовим баченням освіти-привілею.

Затишшя

Що найбільше дивує в ситуації, яка склалась, так це протестне затишшя освітян. Раніше, в 2011 році склався певний пік протестів по шкільній та дошкільній тематиці – їх відбулося не менше 46 (за даними моніторингу протестів, репресій і поступок Центру дослідження суспільства). Що все одно складає зовсім невелику частку серед числа протестів загалом того року – 2%. Саме в цей рік була розгорнута доволі успішна профспілкова кампанія вчителів за надбавку до заробітної плати. Однак, у наступні роки протестів через проблеми шкіл і дитсадків  було зафіксовано всього лише 33 (0,9% від кількості усіх протестів) у 2012 році і 20 (1,5%) за перші 5 місяців поточного року. На задній план відійшла і раніше одна з ключових тематик – зарплата (14 протестів у 2011 році на хвилі кампанії і лише 3 за наступні півтори роки). Натомість продовжилася тенденція переважання протестів проти закриття шкіл чи дитсадків (роках майже дві третини протестів в усі роки). А тривалий наступ на шкільну освітню систему з боку уряду вилився у збільшення протестів (майже третина протестів у 2012 та 2013 роках) проти незадовільної роботи навчальних закладів (нестача фінансування, шкільних автобусів, проблеми з їдальнями тощо). Втім жоден протест не озвучував системних вимог доступності  якісної освіти.

Все це найпевніше свідчить одне. Наразі після багатообіцяючого 2011 року протестний рух працівників освіти перебуває в украй пасивному стані. Відбувається, здебільшого, банальне відстоювання наявної матеріальної навчальної бази. У той же час майже не робляться спроби висунення системних вимог щодо доступної якісної шкільної освіти.

Сучасну українську освітню систему потрібно змінювати в корені. Починаючи зі створення і посилення мережі освітніх профспілок, що пов’язували б самих освітян з учнями та їхніми батьками в ефективних об’єднаннях, здатних сформулювати спільний навчальний інтерес та відстояти його в солідарній боротьбі. Тим паче, профспілки вже встигли виказати свою потугу в уже згаданій кампанії 2011 року, попри поширене байдуже до них ставлення. Як свідчить недавно опубліковане дослідження ЦДС, більшість викладачів ВНЗ (71%) не схильні вважати профспілку засобом впливу на керівництво, а лише засобом перерозподілу матеріальних та побутових благ. Тільки подолавши таке ставлення до спільних інтересів та колективної боротьби і вивільнивши протестний потенціал усіх незадоволених ситуацією, можна буде розраховувати на позитивні зміни в українській освіті. А доти мій батько шукатиме якусь нову роботу, сестрі моєї подруги доведеться вчитись «дитсадівської» дисципліни, а моєму племіннику займатись зі стоковими репетиторами. Допоки ми порізно.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Пользователи-ПРО
ТЕГИ: школа,ЗНО,освіта,репетитор,Центр дослідження суспільства
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.