Як роблять і імітують політику

В Україні часто задаються питанням “Чому в нас все так погано, хоч країна велика, є свої ресурси і величезний потенціал?

Чому в нас не так як в Польщі, Німеччині, Франції чи ще десь?”. І все, ніби, налагоджується - нові обличчя приходять у політику, з’являється низка серйозних аналітичних центрів, свобода медіа і так далі. Але все одно, болючі реформи не дають омріяних результатів. Що може бути причиною?

Щоб відповісти на це запитання достатньо поглянути на те, як у цих країнах виробляється будь-яка нова політика. Так, до прикладу у Франції від моменту появи ідеї щодо трансформації того чи іншого державного механізму до дня, коли це оформлено у вигляді закону запрацює в державі може пройти 10 років (!). Така тяглість зумовлена надзвичайно довгим період підготовки концепції законодавчої пропозиції (це ще навіть на сам текст законопроекту). На цьому етапі автори ідеї, дискутують про її релевантність з провідними науковцями країни, іншими політиками і громадськими активістами. Озброївшись результатами досліджень про стан порушеного питання по всій країні вони окреслюють концепцію законодавчої ініціативи. На даному етапі надзвичайно важливим є зібрати максимально повно думку усіх громадян стосовно реформи - для цього проводять публічні дебати, круглі столи, соціологічні опитування, - адже після прийняття законопроекту скасувати його не можна. Його дію може припинити лише наступний прийнятий альтернативний законопроект, але до цього моменту з урахуванням усіх процедур треба буде чекати щонайменше 2 роки.

Саме шляхом довгого громадського обговорення, грунтовного висвітлення прихильниками й опонентами реформи своїх позицій і конструктивної критики можна досягнути консенсусу - загальної згоди у спірних питаннях, до якої приходять учасники переговорів, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості зацікавлених сторін та досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних поглядів (не плутати з компромісом).

Тому й конституції і цих державах не змінює кожен президент чи уряд, тому й існує повага до права і закону - бо він справедливо регулює суспільні відносини.

Що ми маємо в Україні? Поки що, навіть не компроміс. Це диктат сильнішого - того хто наразі має вплив в уряді і за рахунок лояльних до себе “експертів” створює ілюзію суспільної згоди щодо запропонованих реформ.

Візьмемо до прикладу реформу охорони здоров’я. У скількох обговореннях ви, як громадяни - прямі бенефіціари цієї реформи, брали участь? А скільки виступів українських лікарів можна було побачити на ТБ чи інших медіа, а скільки з них бралися до уваги? Наукові дослідження? Конструктивна критика? Ні. Ця реформа не про це. Оточивши себе своїм пулом експертів в.о. міністра не цікавиться іншими думками.

Цілеспрямованість - це добре. Щоправда, Сталін теж був цілеспрямованим, але від цього не було добре населенню держави, якою він керував