Тарута vs Гонтарева: між принципами і політтехнологією

Позафракційний народний депутат і потенційний лідер у новому політпроекті Сергій Тарута звернувся до Вищого адміністративного суду України

Сергій Тарута звернувся до Вищого адміністративного суду України з вимогою скасувати постанову Верховної Ради про призначення Валерії Гонтаревої на посаду голови Національного банку України. На тлі миротворчої ініціативи для ОРДЛО, а цю ініціативу обговорювало все експертне співтовариство, такий наступний крок вже не виглядає як особистісний конфлікт. В своєму бізнес
Позафракційний народний депутат і потенційний лідер у новому політпроекті овому житті Тарута завжди поєднував інтелект і відвагу, тому що ведення бізнесу в наскрізь прибандиченому регіоні могло б спростити життя , у випадку послаблення певних етичних стандартів, тобто перетворитися й собі в подобу довколишніх. Але Сергій Тарута не спростився, а його трипільська колекція зробила йому ще й добре ім’я в цілій Україні. Тобто за своїм характером Сергій Тарута звик до масштабних проектів, і коли на Донеччині визріли обставини катастрофи, саме Тарута виявися постаттю загальнонаціональною, саме він взяв на себе весь управлінський тягар неймовірно тяжкого 2014-го. Тож, переживши такі , і маючи такий державницький досвід, чи достатньо увіходити в конфлікт з Головою національного банку Гонтарєвою заради піару?. Зрозуміло, що стартувавши із книги, а Сергій Тарута - автор брошури "Гонтарева. Загроза економічній безпеці України", в якій йдеться про негативний вплив дій В. Гонтаревої на посаді голови НБУ на економічну ситуацію в країні, а також про її можливу причетність до корупційних схем, по суті своїй розгортаючи світоглядну дискусію, битву принципів, і тепер, перевівши боротьбу ще й в юридичну площину, Сергій Тарута не повинен призупиняти саме публічну світоглядну дискусію. Тоді на перший погляд особистісний формат може перетворитися в досить успішну політтехнологію. Адже кожен крок політика, донесений до громадянина, стає політичним процесом, тому важливо щоб боротьба в юридичній площині не звужувала комунікацію із суспільством до нішевого професійного двобою, а навпаки втягувала у вир нових інтересантів.
«У позові, поданому С. Тарутою спільно з громадською організацією "Національне благо України", що обстоює права вкладників ліквідованих банків, вказується, що призначаючи В. Гонтареву в червні 2014 року, парламент порушив норми Конституції і трьох законів України.
"Законних підстав для звільнення Гонтаревої сьогодні більш ніж достатньо. Процедури її призначення порушені грубим чином. Ця особа вже встигла завдати країні шкоди, що обчислюється десятками мільярдів доларів. Її потрібно негайно усунути від посади і віддати під суд", – заявив С. Тарута агентству "Інтерфакс-Україна".
Зокрема, у поданому позові йдеться про те, що апарат Верховної Ради не провів спеціальну перевірку В. Гонтаревої як кандидата на посаду глави НБУ, яка є обов'язковою, і це було проігноровано профільним комітетом парламенту.Також перед голосуванням проекту постанови про призначення В. Гонтаревої у сесійній залі парламенту не проводився процес представлення та обговорення її кандидатури.Усе це суперечить частині 1 статті 24 Конституції України, статті 11 закону про протидію корупції, статей 3 і 50 закону про комітети Верховної Ради і статті 207 про регламент Верховної Ради України.»
Правова позиція цілком зрозуміла, лише варто зазначити, що посада Голови Нацбанку – політико-правова. А політична компонента змусить шукати союзництва, до того ж союзництва на більш широку перспективу. Сергій Тарута – не регіоналівська, а можна сказати й антирегіоналівська альтернатива для Донбасу, і цей край , дезорієнтований агресією і руйнуваннями досить швидко приходить до свідомості, готовий на великі компроміси і тому шукатиме компромісних лідерів. Людей , здатних голосно і твердо артикулювати суспільні настрої не лише Донбасу, а й всього індустріального пояса.
Позов проти Гонтарєвої, а тим більше мирна ініціатива - це більше політичний акт, сигнал дієвим середовищам, котрі зависли у післямайданному просторі, але не вмонтувалися у владні формати, бо там доволі тісно, а в опозиційні - тому, що там часто занадто безнадійно, тому то й Тарута нащупує ту метамову, той символічний ряд, коли б раптом у політику почали приходити люди проектні, люди самостійного успішного досвіду, люди, котрі звикли чітко планувати власний час і капіталізувати власний час. Політика в постіндустріальному суспільстві – це союз індивідуалістів, об’єднаних єдиною метою, і спільною мовою. Мовою спільних символів. Очевидно, що час горизонтальних чи мережевих політичних сценаріїв наближає в Україні сам президент Порошенко, через формування ОТГ, через фінансову децентралізацію. Тож за цих обставин виникає величезний попит на інтелектуальний сервіс об’єднаних громад - тож опозиційність Тарути, на відміну від Опоблоку, це мяке не радикальне і не популістське залучення до діалогу тим, хто загубився в виборі політичних симпатій.