ДЛЯ ЧОГО НАМ ПОТРІБНІ ГЕНЕРАЛИ

Статья о важности военного командования

У кожного своя громадська позиція і життєвий шлях. Це стосується як простих смертних, так і представників еліти.

До якого прошарку ближче генералітет, я не знаю, але й у них різна доля, кар’єра…

Чому я взявся за генералів, – просто попередній тиждень дав для цього підґрунтя.

У суботу увечері ТСН повідомила, що на Закарпатті обстріляли будинок генерала міліції у відставці Василя Варцаби, а заодно і оприлюднила коротку довідку про його діяльність у міліції. Виявляється він неабиякий прихвостень: встиг побувати у міжнародному розшуку, поновлювався в органах, а в часи, коли завершалася ера Януковича, різко змінив свої переконання і, як тоді модно було, сприяв роззброєнню правоохоронних органів (здачі ними зброї народу). А до цієї суботи, мабуть жив собі не горюючи на пенсії. Нікому він став не треба. Навіть, якщо й зачепити його за щось минуле, то це було б коливанням повітря місцевого масштабу. Ним влада свої промахи не перекриє.

Інший генерал – Назаров. Про нього теж у суботу, але на недолюблюючому його Цензор.нет вийшла чергова стаття. Як завжди, з критикою і впевненістю, що він таки винен у смерті десантників та екіпажу літака під Луганськом. Справа не у статті чи її авторі (хоча свою копійку він неодноразово й однобоко вставляв). Тут треба дивитися глибше.

Свого часу Назаров був фактично другою людиною (без урахування керівництва СБУ, яка так нічного і не робила) в керівництві АТО – саме в той період, коли на сході було найгарячіше. Звичайно він приймав участь у плануванні дій наших військ, звичайно десь був ризик, десь недостатньо достовірної інформації, а подекуди – надлишок різних, у т.ч. неправдивих даних. Ніхто достеменно не може сказати, що навмисно людей відправляли на смерть, як це нам намагаються подати у різних ЗМІ або нав’язати своє бачення певні експерти, журналісти.

Тобто, один генерал (Варцаба), який приймав участь у роззброєнні тих, хто мав забезпечувати правопорядок, у такий спосіб послаблюючи правоохоронні органи спокійнісінько радується життю.

Інший (Назаров) намагався зробити так, щоб наші вояки з неодноразово скороченої армії, наспіх створеної нацгвардії, добробатів будь-що захистили свою землю, у т.ч. там, де стріляють артзасоби противника, діють його ДРГ та презирливо споглядає вороже налаштоване місцеве населення.

Але тепер, кажуть, що нехай він буде винний. І це влаштує усіх: рідних загиблих, суспільство, що апріорі недолюблює владу і високих чинів.. Та й саму політичну еліту країни, з усього видно, це теж влаштовує.

От і виникає питання, може й Назарову з Муженком треба було скомандувати нашим військам, щоб здали зброю і не чинили опору агресору. Можливо б тоді ці генерали й залишилися генералами, але у російській армії, а ми з вами жили у новоросії, малоросії чи ще десь.

Та дякувати Богу, що у нас не все командування виявилося Лєбєдєвими, Березовськими.

Нам, українцям треба бути мудрішими, ніж нас хочуть бачити наші вороги, і цінувати ті досягнення, що здобуті і розумом, і кров’ю. Ми не претендуємо на роль підкорювачів усіх земель, але й те, що велика територія Донбасу звільнена від російської чуми – безсумнівно потрібно враховувати і вклонятися тих, хто управлінською роботою і безпосередньою участю у бойових діях відвойовував своє.

Слава нації.