Василь Сліпак - видатний український оперний співак, прима Grand Opera у Парижі. Незважаючи на фантастичну кар'єру і світову славу, Василь поїхав на фронт у складі Добровольчого Українського Корпусу. І віддав життя в бою за Соборну Україну, загинувши від кулі снайпера, коли виконував своє завдання як кулеметник.
Чайковський - без сумніву, талановитий композитор. Але це російський композитор. А у нас з Росією - війна. Страшна війна, яка забирає у нації кращих синів - таких, як Василь Сліпак.
Справедливості заради, Петро Ілліч Чайковський має частково українське коріння (прадід по батькові Федір Чайка), не раз бував в Україні, але мав і французьких пращурів, а ідентифікував себе саме росіянином. Але мова не про Чайковського.
Мова про те, що ми в СВОЇЙ країні катастрофічно недооцінюємо СВОЇХ.
Для мене загадка, чому головний музичний навчальний заклад держави досі не носив ім'я, скажімо, Миколи Лисенка чи Бориса Лятошинського, Миколи Леонтовича чи Мирослава Скорика, Євгена Станковича чи Семена Гулак-Артемовського... Чому ми, українці, не шануємо своїх геніїв по заслугах їхніх?
І живемо ми в особливий час. Коли точиться війна за Незалежність. І якщо ця війна забрала у нас серед інших і таку музичну гордість як Василя Сліпака - хіба це не вартує того, щоб назвати його ім'ям Національну музичну академію...
Сподіваюсь на розуміння і підтримку.
Слава нашим Героям!
Андрій Лозовий,
Народний депутат України,
Заступник лідера Радикальної партії