Демографічна криза – результат системної кризи у соціальній політиці держави

Українські демографи давно б’ють на сполох: захмарна кількість соціальних негараздів в країні нестримно переростає у величезну соціальну кризу, принаймні останні чверть століття.

Сьогодні ситуація радикально погіршилася – додалися проблеми, що зумовлені війною на сході України.

Більша частина кризових явищ, які за «принципом доміно» викликали ланцюгову реакцію в усіх сферах життя кожного українця, яка зумовлена зростанням бідності. За даними дослідження рівня життя наших громадян, що проведено експертами ООН у 2015 році, близько 80% з нас живуть за межею бідності. Це означає, що переважна більшість українців витрачають на проживання менше ніж 5 доларів на день. Схоже на правду, адже за нинішнім курсом гривні до долара – це близько 135 грн. Отже навіть після формального підвищення мінімальної зарплати, яка з 1 січня 2017 року сягатиме 3200 грн, витрати працюючого члена нашого суспільства складуть не більше 106 гривень на день – тобто 3,9 доларів.

Такі показники не набагато кращі за реалії найбідніших країн Африки, де щоденний рівень витрат людини складає 1-1,2 дол. на день. Однак врахуємо й те, що в більшості африканських країн клімат значно тепліший, ніж в Україні.

Звернемо увагу й на той факт, що 3,9 доларів, тобто не більше 106 гривень щоденних витрат стосуються лише українця, який має роботу. Проте чимало наших співгромадян, зокрема переселенців, за останні роки втратили не тільки роботу, але й житло та заощадження, і небагатьом з них «пощастило» перебувати на утриманні багатих чи працюючих родичів. Таким чином, підтримуючи своїх безробітних родичів, українець, що працює, буде змушений витрачати щоденно не 106 гривень, а значно менше.

Наша країна є однією з небагатьох, де дізнатися, скільки складає справжній рівень безробіття, дуже непросто. Згідно з даними Держстату у ІІ кварталі 2016 року офіційний рівень безробіття склав 9,8% – це 462 тисячі офіційно зареєстрованих українців, які шукають роботу. Втім, встановити справжні масштаби безробіття, як і кількість громадян, що виїхали шукати трудового щастя за кордоном, – держава неспроможна. За статистикою, яку наводять демографи, на заробітки поза Україною за останні 20 років виїхало від 7 до 15% економічно активних громадян. Деякі з них «осіли» за кордоном назавжди, інші – продовжують працювати, плекаючи часто ілюзорні надії повернутися до України: або з кращими економічними можливостями, або на пенсію. Найбільша ж частина українців намагається потрапити за кордон на сезонні заробітки, щоб вижити.

Будь-який серйозний аналіз, що вкрай необхідний для дійсно розумної, комплексної соціальної державної політики, впирається в простий до банальності факт: в Україні вже 15 років не проводиться всеукраїнський перепис населення. Ми можемо лише здогадуватися про міграційні процеси всередині української держави чи, приміром, про кількість трудових емігрантів родом із України. Можливо, така ситуація вигідна конкретним чиновникам? Наприклад, під неіснуючі «мертві душі», що давно переїхали за кордон, списувати мільярди гривень субсидій на комуналку?

Увага до демографічних проблем з боку держави – показник її адекватності, відповідності цінностям Європи ХХІ століття. Але, декларуючи абстрактний «курс на ЄС», держава абсолютно самоусунулася від низки найболючіших соціальних проблем нинішніх поколінь українців.

17 листопада Держкомстат оприлюднив відомості про скорочення кількості населення України. Так от: тільки офіційно та документально, лише за вісім місяців 2016 року українців стало менше на 118 тисяч. Багато це чи мало? Вимерло чималеньке місто, приміром, таке як Бердянськ чи Нікополь.

Смертність у нашій країні перевищує народжуваність. А що тут дивного? Українці бояться народжувати дітей, адже для планування родини потрібні необхідні умови, від яких держава дистанціювалася.

Хіба зараз працює іпотечне кредитування для придбання першого житла?

Чи є в сьогоднішній Україні справді ефективні програми придбання на пільгових умовах першого житла для молоді?

Чи працює зараз стабільно банківська система, аби з’явилася реальна змога планувати життя родини бодай на 2-3 роки наперед?

Ці запитання – риторичні. Відповідь знає кожен із нас.

Згадаймо й про інші проблеми молоді. Наприклад, про нещодавне скасування урядом стипендій для всіх студентів.

Отже, зрозуміло, що коли перед молодою і талановитою українською людиною постає можливість отримання освіти за кордоном, то вона одразу згадає скандальні ініціативи Кабміну. Але подумає не тільки про них. Прийдуть у пам’ять і порівняння якості української та закордонної освіти, перспективи професійної кар’єри після отримання диплому. І хіба дивно, що багато хто обирає навчання за кордоном, де потім часто і залишається?

Звичайно, у молодому віці мало хто серйозно замислюється про пенсію. Але є старші члени родини, батьки, які в часи УРСР або України перших років незалежності не мали можливості отримати закордонну освіту, та й навіть не думали про неї. Вони й можуть підказати своїй дитині, що в Україні бракує розумного підходу до пенсійної політики. Вже зараз один працюючий українець утримує двох пенсіонерів. Якщо така державна соціальна політика продовжуватиметься, то рано чи пізно настане день, коли на утримання грошей не стане.

Проблеми України настільки «запущені», що наскоком, кавалерійською атакою їх не вирішити. Але подальше відкладення їх вирішення також неприпустиме.

Наша партія, «РОЗУМНА СИЛА», вважає завдання відновлення демографічного потенціалу України надважливим. Держава мусить дійсно повернутися обличчям до людей.

Увага до зростання кількості населення в Україні має бути пріоритетом для влади. «РОЗУМНА СИЛА» виступає за проведення всеукраїнського перепису населення. Перший крок до того, щоб почати наведення ладу в країні – це аудит наявної демографічної ситуації.