Казка «Кирило Кожум’яка» звучить голосом лідера Радикальної партії Олега Ляшка

   Його дитинство не було казкою, так розпорядилася доля, та попри це він вміє дарувати казку і робити цю казку реальністю життя для ближнього. А ближній для нього – це сирота, це літня людина, це люди з особливими потребами… Сьогодні він дарував казку тим, хто бачить душею та розуміє серцем – незрячим і слабо зрячим дітям.

   Треба було бачити його емоції і чути його голос, щоб зрозуміти, що участь у цьому проекті – це не галочка у списку переможних реляцій однієї особи, а вміння подарувати часточку свого серця дітям.

   Його слово, як завжди, живе, а сьогодні воно звучало особливо. Але словами це не передати, це треба тільки чути. Тож, зовсім скоро діти України, ті, які відчувають красу своєї Батьківщини, але, на превеликий жаль її не бачать, почують перлину народної творчості – українську народну казку «Кирило Кожум’яка» у виконанні лідера Радикальної партії  , це було талановито і професійно.

   Сьогодні ж, під час аудіозапису, до слів «талановито», «професійно» я додала ще два – «щиро» і «справжньо». Мені приємно було чути слова подяки від Олега Ляшка, тож і я хочу подякувати йому за те, що у вирії бурхливих буднів знайшов час і долучився до проекту. А ще, вдячність за щирість і справжність. Так, бо справжність – іманентна його властивість… Як важливо жити за покликом душі і відчувати ближнього на відстані душі…

   P.S… Колискова матері навіває сон… А казка бабусина чи дідусева... Згадалося, як читалося на здоровий сон, на щасливу долю. Скільки в них дивовижного, незвичайного, радісного і прекрасного… Вигадане та реальне: як гармонійно все це поєднуються у казці, зачаровуючи кожного з нас на все життя красою народного слова, сповненого добра, світла, мудрості, віри, надії та любові. Згадався Великий Каменяр… «Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють у нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті»… Я не можу не погодится з Іваном Франком, лише можу додати: казки – духовні квіти народу, що вражають своєю красою кожного, хто розуміє їхню мудру мову. А ще, це перевірені часом надійні механізми культурної трансляції, що передаються від покоління до покоління, зберігаючи унікальний код нації.

   P.P.S. …Коли мріють про майбутнє – згадують про машину часу…Коли жадають повернутися в минуле – жалкують, що немає машини часу… Та бувають хвилини у житті, коли потрапляєш у минуле без будь-яких приладів. Республіканський будинок звукозапису та друку УТОС… Саме тут відбувався аудіозапис казок. Мені здалося, що час зупинився, і навіть повітря в цих студіях нагадує про дитинство… І люди, вони Люди, яких не торкнулась сучасність, може тому здатні доторкнутися до самого серця, до глибини душі, до сльози в очах… Вони не бачать, але знають як створити слово, до якого можна доторкнутися і яке можна відчути… Вони знають, тільки держава так і «не знає», де знайти мізерні кошти для великих справ… (Наразі це єдине підприємство в Україні, яке має можливість друкувати Брайлем, і воно на межі закриття через невчасне державне фінансування. Чи зможе купувати закордонні видання інвалід із пенсією у 1200 гривень? 70 тисяч незрячих людей в Україні вірять, що їхню друкарню врятують, адже і там живуть і працюють незрячі). Незрячі українці благають владу побачити їх…