Тюрма нагадала...

19 октября 2016, 20:25
Народний депутат України, заступник лідера Радикальної партії Олега Ляшка
0
75
Тюрма нагадала...

Рівно рік тому десь о 10:30 я вийшов із Лук'янівського СІЗО, де ми проводили інспекцію, в яких умовах перебувають там політв'язні.


Ми  проводили її разом з колегою Ігорем Луценком, журналістами і громадськими активістами на чолі з командиром добробату ОУН Микола Коханівський і головою Комітету визволення політв'язнів Тетяна Близнюк.

Вийшов із СІЗО, кілька секунд подихав осінню, дійшов до машини, виїхав, потрапив у затор і страшенно занервував. По-справжньому страшенно.

У мене така дурна вдача, що я весь час спізнююсь. Як щось пороблено, холєра ясна!.. І вчасно виїхавши, і завчасно. От просто так завжди. Багато разів спізнювався на поїзд, що без мене поїхав, кілька разів - на літак. Це створює купу проблем. Мене то божевільно дратує, але ніяк не виходить виправити. Я вже сам до того звик, і люди, які давно знають - теж, мабуть, звикли і пробачають.

А тут - нервував. Через статус людини, на зустріч до якої їхав.

Чому - не знаю? Ніби статус не був для мене ніколи важливіше людських якостей (а оце ж - людина, яку не знав особисто). Ніби сам щось собою являєш, ніби з кількома міністрами "на ти", ніби суддя Євросуду з прав людини тобі каву подавала у себе вдома, ніби з живими легендами іноді спілкуєшся.

Ніби у житті було так багато всього різного, що переживати по-справжньому вже не вмієш: буде добре - то буде добре, а не буде добре - то ї#ись воно конем.

А тут - переживав, обливався холодним потом і курив цигарку за цигаркою - чомусь саме через статус.

Певно, тому, шо це був Мій Президент.

Президент-націоналіст. Що його не зрозуміли і недооцінили. Якого я підтримував і у 2004, поїхавши на Помаранчеву революцію, будучи школярем, без відома батьків, назбиравши гроші на маршрутку з Рівного до Києва. Підтримував і в 2010, коли з цього глузувало більшість моїх знайомих.

Зажди ставився з шаною, а скільки разів сварився за нього з не чужими мені людьми і не перелічити. В тому числі - з Олегом Ляшком. Але пан Олег - дуже мудра і сильна, хребтова людина. І на відміну від твердолобих слабаків він вміє визнавати свої помилки. Вміє сказати "вибач". Знає, що не помилявся лише Ісус Христос.

Одначе, так якось по-чудернацькому сталося, що я до того не був знайомий з Віктором Андрійовичем. А тут - був дуже розчулений, коли він став на захист мого брата Ігоря Мосійчука, якого Ющенко теж не знав особисто. Але заступився за патріота, якого просто вбивали в СІЗО СБУ на Аскольдовій могилі, і якому встромляли ножа в спину багато тих, хто до того називав "другом".

Написав Ірині Ванниковій і попросив організувати зустріч. Іринка зголосилась допомогти.

...і от завис у пробці, як придурок, і нервую. Метро там поряд відсутнє, тому шансів добратися швидше абсолютно нема.

Нарешті добрався, забігаю в офіс на Паторжинського, а Ванникова каже, що ...Віктора Андрійовича ще немає. Ох, як я тому зрадів, аж заспокоївся!

Скоро Президент приїхав, пригостив васильківським салом, показував ікони, старі фотографії та картини. І розповів так багато цікавого, що я вискочивши з офісу, ніби на крилах, пішов пішки десь до кінця Подолу, ковтаючи осіннє повітря і довго переварюючи це в голові.

Вікторе Андрійовичу, дякую за можливість з вами спілкуватися і за ту колосальну мудрість, якою Ви без краплі жадібності ділитесь. І за рушник, Вами подарований, дякую.

***
І в цей же день я познайомився ще з однією важливою для мого серця людиною.

Поки чекав Президента в офісі, Іра повела в якусь дивну кімнату (думав, це я зловживаю кількістю картин на стінах - виявилось, що ще не дуже), де за столом сиділа красива жінка у хустині з квітами a la petrykivka.

- Це Валентина Степанівна, наш керівник офісу. - представила її Ванникова.
- Андрій Лозовий. - і чомусь одразу виникла така симпатія на хімічному рівні, що захотілось поцілувати їй руку.
- А я Вас знаю, - каже Степанівна, - бачила виступи. Ще на Майдані. І поважаю.

Потім Валентина Руденко задумалась, подивилась у вікно і продовжила:
- ...але, якщо знову революція почнеться, то я не буду бутерброди різати і туди носити, як минулого разу. От, знаєте, винесу кріслу з дому (живу на Хрещатику), поставлю, сяду і буду наливати в пляшки те, що такі, як Ви, в "беркутів" кидали...

Одразу зрозумів, що це наша людина. Буйна.

Пройшло зовсім трошки часу - і Валя Степанівна отримала партквиток з вилами. Працює помічницею Олега Ляшка і першим заступником керівника виконкому Радикальної партії. Підгодовує мене в офісі, де вічно нічого нема. І почасти влаштовує скандали на зразок:

- Кошмар... Оце передивилась фото... Хай Бог милує! - і з особливим жахом у голосі, - Ви знаєте, на такому-то з'їзді Олєг Валєріч, - далі з пієтетом і смакуючи кожне слово, - пив воду, - голос Степанівни почав труситися, - з одноразового стаканчика... З одноразового стаканчика, вашу мать! Це так повага до майбутнього Президента? Це так протоколу дотримуються, бл#дь?!!

Віддихалась, випила водички, потім - якісь ліки (мабуть, заспокійливе) і знову водички. Трошки заспокоїлась і продовжила вже зовсім апокаліптично:

- А на такому-то з'їзді лідер парламентської пив воду.., - їй перехопило дихання, - ПРЯМО З ПЛАСТИКОВОЇ ПЛЯШКИ!!!

Останні слова пані Валя сказала так, ніби от-от помре від інфаркту.

Що значить - людина шанує протокол. Я про те і не задумувався ніколи,

Хотів сказати, що Олєг Валєріч інколи обідає хот-догом на заправці і вдягає калоші, коли сильний дощ, бо береже взуття. Але побоявся, що серце Степанівни просто цього не витримає...




Андрій Лозовий,
Народний депутат України,
Заступник лідера Радикальної партії
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: президент,Радикальна партія,Олег Ляшко,Андрій Лозовий,Ігор Мосійчук,Віктор Ющенко,Лук'янівське СІЗО
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.