Рішення ЄСПЛ захистять сексуальні меншини в Україні

18 октября 2016, 15:15
0
33

Чи можуть сексуальні меншини себе захистити в Україні?!

Шановні представники сексуальних меншин, з 2015 року в КЗПП закріплена важлива гарантія ваших прав:

Стаття 2-1 КЗПП. Рівність трудових прав громадян України

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.


Попри це вам часто доводиться мати справу з утисками. Нагадаю: якщо українські закони обмежують ваші права - це не привід падати у відчай. Є рішення ЄСПЛ. Які суди повинні брати до уваги. 


Згідно зі ст. 17 Закону про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. На цій підставі, шановні представники сексуальних меншин, захищайте свої права у національних судах у разі дискримінації!
А ось і рішення: 

Рішення палати у справі «Фретте проти Франції». Комюніке Секретаря Суду
(Chamber Judgment in the Case of Frette v. France)

 

26.02.2002

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення у справі «Фретте проти Франції»(Fretté v. France) (№ 36515/97), що не є остаточним.

Суд постановив:

— чотирма голосами проти трьох, що порушення статті 14 Європейської конвенції з прав людини (заборона дискримінації), взятої у поєднанні зі статтею 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя), допущено не було; і

— одноголосно, що було допущено порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд).

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 3500 євро як компенсацію за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — Філіп Фретте (Philippe Fretté), громадянин Франції, 1954 року народження, проживає в Парижі.

Рішенням від 3 травня 1993 року Паризький департамент з питань соціальної допомоги, молоді та охорони здоров'я відхилив прохання заявника про надання попереднього дозволу на усиновлення дитини. Апеляцію, подану заявником 21 травня 1993 року, було відхилено рішенням від 15 жовтня 1993 року на тій підставі, що «спосіб життя» заявника не виглядав таким, що може достатнім чином ґарантувати забезпечення дитині належного родинного притулку для її освітньої, психологічної та сімейної перспективи.

Рішенням від 25 січня 1995 року Паризький адміністративний суд відхилив рішення про відмову надати заявникові такий дозвіл. Суд зазначив, що немає доказів, на підставі яких можна було встановити чи навіть припускати, «що спосіб життя п. Фретте свідчить про відсутність суворої моральної позиції чи його емоційну нестабільність, або про небезпеку того, що він може зловжити фактом усиновлення, або про будь-яку іншу поведінку, яка говорила б про те, що його план усиновлення становить небезпеку для будь-якої дитини, котру він усиновляє». Паризький департамент з питань соціальної допомоги апелював до Державної ради (Conseil d'Etat); вона скасувала рішення адміністративного суду і рішенням по суті справи відхилила прохання заявника про надання попереднього дозволу на усиновлення. Рада постановила, що заявник, «незважаючи на його очевидні особисті якості й здатність до виховання дітей, але враховуючи його спосіб життя, не може забезпечити належних ґарантій — з освітнього, психологічного та сімейного погляду — щодо усиновлення дитини».

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

У своїй скарзі заявник стверджував, що рішення, яким було відхилено його прохання про дозвіл на усиновлення, становило свавільне втручання в його приватне та сімейне життя, оскільки ґрунтувалося виключно на неґативному упередженні щодо його сексуальної орієнтації. У зв'язку з цим він посилався на статтю 14, взяту в поєднанні зі статтею 8. Він також скаржився, що його не було викликано на слухання, яке проводила Державна рада, і це становило порушення пункту 1 статті 6.

Рішення Суду

Стаття 14, взята в поєднанні зі статтею 8

Спочатку Суд мав вирішити, чи підпадають факти справи під сферу застосування статті 8 та, відповідно, статті 14.

Суд зауважив, що Конвенція як така не ґарантує права на усиновлення.

Право на повагу до сімейного життя передбачає існування сім'ї, і стаття 8 простого бажання заснувати сім'ю не захищає. Однак французьке національне право дозволяє будь-якій неодруженій особі — чоловікові чи жінці — звертатися з проханням про усиновлення, і, як видно з матеріалів справи, французькі органи влади відмовили заявникові в наданні попереднього дозволу, посилаючись при цьому, хоча й не прямо, лише на його сексуальну орієнтацію. Отже, Суд дійшов висновку, що допущено дискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації заявника, — поняття, яке, без сумніву, підпадає під сферу застосування статті 14. Це означає, що право заявника, ґарантоване статтею 343-1 Цивільного кодексу і яке належить до сфери застосування статті 8, було порушене вирішальним чином на підставі його сексуальної орієнтації, і стаття 14 застосовується.

Щодо конкретних обставин справи, Суд зазначив найперше, що рішення про відмову надати заявникові дозвіл на усиновлення відповідали законній меті, а саме — захистові здоров'я та прав дітей, яких могла торкнутися процедура усиновлення. Така процедура у принципі могла відбутися лише після отримання дозволу. Суд зауважив, що Договірні держави користуються певною свободою розсуду в оцінці того, чи виправдовують положення законодавства нерівний підхід до вирішення цього питання залежно від різних обставин у подібних справах і наскільки такий підхід може відрізнятися. У такій справі, як ця, в якій порушені складні питання, підходи до вирішення яких державами — членами Ради Європи мають дуже мало спільного, і яка стосується сфери, де взагалі закон, схоже, перебуває в перехідному стані, органам влади кожної держави треба надати широку свободу розсуду, адже вони мають безпосередній і постійний контакт з демографічними тенденціями у своїх країнах і мають у принципі кращі, ніж міжнародний суд, можливості для оцінки місцевих потреб та умов.

У цій справі, де йдеться про конкуруючі інтереси заявника та дітей, які можуть бути усиновлені, Суд міг лише зазначити, що наукові кола — особливо фахівці з питань дитячої опіки, психіатри та психологи — не мають єдиної думки щодо можливих наслідків виховання дітей одним чи кількома гомосексуальними батьками. Зокрема, треба зважати й на те, що кількість опублікованих на сьогодні наукових досліджень з цього приводу обмежена. Крім того, існує дуже велика різниця в думках як в окремих країнах, так і між країнами, не кажучи вже про малий відсоток дітей, яких усиновляють гадані названі батьки. За цих обставин національні органи влади мають законні й розумні підстави вважати, що право на усиновлення дитини, якого домагався заявник, посилаючись на статтю 343-1 Цивільного кодексу, обмежується інтересами дітей, яких може торкнутися ця процедура, незважаючи на законні прагнення заявника і не піддаючи сумніву його власний вибір.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: геи и лесбиянки,гомосексуализм,сексуальные меньшинства,ЕСПЧ
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.