Щорічне послання Президента України стало маститою подією. Важливим і не буденним стало приділення окремої уваги стратегічним комунікаціям, про які йдеться в п.9.3 відповідної аналітичної доповіді.

По-перше, я відмічаю той факт, що на даному етапі вже не виникає сумнівів та різноманітних інсинуацій з приводу того, що стратегічні комунікації стають усвідомленою частиною нашої очевидності. Більше того, поняття стратегічних комунікацій вже дедалі частіше починає з'являтися в нормативних та аналітичних документах різного рівня в Україні. Таким чином, Україна, нарешті, дозріла до артикуляції цієї теми.

По-друге, в Україні вже відбулася легітимація поняття «стратегічні комунікації» у Воєнній доктрині України, затвердженою Указом Президента України від 24 вересня 2015 року № 555/2015, під якими розуміють скоординоване і належне використання комунікативних можливостей держави - 1) публічної дипломатії; 2) зв'язків із громадськістю, 3) військових зв'язків, 4) інформаційних та психологічних операцій, 5) заходів, спрямованих на просування цілей держави.

Тому звернення Президентом уваги на дану систему є вкрай важливою і знаковою подією.

Через що я і вирішив проаналізувати викладені положення, що містяться в аналітичній доповіді НІСД до річного послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2016 році».

У доповіді відзначається на такий новий виклик, як комунікативна перевага терористів. Визначено, що «адекватним інструментарієм протидії даному виклику стали стратегічні комунікації».

Основними засадами будови стратегічних комунікацій (СК) як виду комунікативної діяльності, стали:

· проактивність

· довгостроковість

· системність

· систематичність.

Зважаючи на важливість окремих блоків, в рамках окремих статей мною уже було окремо розглянуто:

наративний аналіз стратегічних комунікацій -

завдання національної системи стратегічних комунікацій -

удосконалення системи стратегічних комунікацій -

На жаль, у тексті доповіді відбулась інтерпретація стратегічних комунікацій у збитковому лоні виключно комунікативного дискурсу, що наперед нівелює навіть сам факт аналізу системних явищ. Адже в тексті доповіді визначено:

«Перед Україною виклик постав лише в інформаційній сфері, і його подолання можливе арсеналом стратегічних комунікацій». У даному аспекті зазначено, що «порядок денний доповнився завданням розвитку спроможності органів державної влади (передусім сектору безпеки і оборони) України у сфері стратегічних комунікацій».

Виникає низка запитань:

· якщо декларується про необхідність розвитку громадянського суспільства, то чому по тексту йдеться лише про «спроможність органів державної влади»;

· показове і демонстративне виключення інститутів громадянського суспільства є концептуально невірним, помилковим, веде до безвихідді у будові демократичного соціально орієнтованого суспільства, виключає громадянське суспільства з елементів національної системи стратегічних комунікацій, більше того суперечить наперед самому визначенню страткому, атрибутивним компонентом якого виступає публічна дипломатія;

· зазначення в тексті спочатку на проактивний підхід, а потім використання у дисонансі терміносполуки «формування спроможності» свідчить про відсутність архітектури та сформованих загальних меседжів, смислів, які мала б нести ця доповідь. Адже термін «спроможність» означає здатність до здійснення СК. Таким чином навіть стратегічно не визначається концептуальна мета - формування ефективної системи стратегічних комунікацій.

Викликає заперечення також і твердження:

«Подальша інституціоналізація сфери стратегічних комунікацій відбулася з ухваленням нової редакції Воєнної доктрини України, в якій нормативно закріплене визначення стратегічних комунікацій (аналогічне визначенню, яким послуговується НАТО) та їхня роль»

По-перше, некоректно порівнювати Воєнну доктрину України з тим, «з чим послуговуються в НАТО». Якщо йдеться про порівняння, то потрібно порівнювати рядоположні величини: в Україні даний термін визначено в нормативному акті, а з яким нормативним актом здійснюється порівняння укладачами тексту доповіді?

По-друге, де чітка вказівка на той нормативний акт, в якому чітко визначено поняття стратегічних комунікацій? Її немає, а немає тому, що в НАТО існує чимало визначень страткому, але головне те, що визначальне поняття, яким вони послуговуються як раз не є ідентичним тому, що наведено в тексті Воєнної доктрини України.

По-третє, чи є у НАТО якісь стандарти, а якщо і є, то як вони співвідносяться із національними інтересами країн-членів НАТО і відповідно яким чином те чи інші визначення поняття стратегічних комунікацій може бути операціоналізовано в конкретній соціальній системі.

По-четверте, маніпуляція і підміна понять у даній тезі також простежується і у тому, що з одного боку йдеться про «інституціоналізацію стратегічних комунікацій» на рівні органів державної влади України, але порівняння відбувається з тлумаченням страткому в НАТО - військово-політичним блоком. Це все рівно що порівнювати значення слова: «Мотор» у кінематографі і в автомобілебудуванні.

Тому постійне маніпулювання інформацією, підміна понять, порушення причинно-наслідкових зв'язків створюють враження про маніпулятивний характер даного документу, поєднаний із навмисним нав'язуванням Україні застарілої, і такої що не відповідає як національним інтересам, так і сучасним тенденціям формування неополярного світу моделі системи стратегічних комунікацій.

Цілком незрозумілою є наступна фраза:

«Обраний підхід є цілком вмотивованим з погляду важливості спільного розуміння процесів і явищ під час поточного співробітництва з Альянсом та в контексті майбутніх прагнень до членства в цій структурі»

За текстом чітко можна зрозуміти, що зараз абсолютно не йдеться про вступ до НАТО, оскільки в тексті прямо зазначено на «контекст майбутніх прагнень», тобто лише в майбутньому за певних умов може бути сформовано / а може і ні / лише прагнення до членства, тобто не зазначено на те, що будуть створені умови, впроваджені стандарти, забезпечені якісні та кількісні зміни, що в сукупності дозволять забезпечувати як національну безпеку, так і стати надійним гарантом безпеки для інших країн, тобто бути потрібною для НАТО, створити умови, щоб саме НАТО будо зацікавлене бачити Україну своїх членом…Але цього не має. Є зазначення на те, що колись там, в невідомому майбутньому за невідомих причин може виникнути прагнення, реалізується воно чи ні також невідомо, а якщо реалізується, то невідомо через який час і за яких умов і чи потрібно це буде тоді…

Окреме питання стосується такого цікавого новотвору, як «погляд важливості». Як «важливість» може споглядати чи щось там дивитись, не зовсім зрозуміло.

Ось так у нас пишуть аналітичні доповіді...

Наступним запитанням виступає зазначення на таке:

«… вперше в нормативному полі України було визначено діяльність, пов'язану з комунікацією як процесом створення спільних смислів…».

Я, в цілому, за змістом підтримую дану ідею -творення спільних життєдайних смислів. Більше того, повністю погоджуюсь із маститими думками щодо СМИСЛІВ, викладеними у статті А. Авакова "СМЫСЛЫ" про те, що: «Прорывы в совершенствовании социальных систем и стран как раз и случаются тогда, когда значительные широкие массы людей включаются в процессы изменений, осознавая СМЫСЛЫ и действуя с верой в эти смыслы… Наш ресурс - в наличии СМЫСЛА. Смысла, как осознанного содержания действий и поступков каждого! Глубоко понимая и принимая смысл происходящих процессов, люди готовы действовать, высвобождая гигантскую энергию созидания!.. Общество, которое не формирует смыслы и веру - теряет свою энергию и теряет перспективы, превращаясь в прозябающее сборище созерцателей, тешащихся былым величием Источник: http://censor.net.ua/b3816».

Але стосовно тексту доповіді, то в ній в розділі 9.3 жодного слова не було сказано про створення спільних смислів. Навіть автори даного фрагмента доповіді, як я розумію і їм це притаманно, неправильно ототожнили формування смислів із меседжами та наративами? Але в жодному сенсі ані у визначенні, що міститься у Воєнній доктрині України, ані у тексті самої аналітичної доповіді не йдеться ні про які формування спільних смислів.

По тексту також протягом цих 4 сторінок вживається суперечлива термінологія:

· Комунікативна діяльність, дана діяльність не дорівнює функціонуванню національної системи стратегічних комунікацій, більше того не є всеохоплюючою для неї;

· комунікативна перевага - що це таке, за рахунок чого вона досягається,

· арсенал стратегічних комунікацій,

· спроможність у сфері стратегічних комунікацій - по тексту і в інших документах вживається слово «можливість, здатність»

· наратив як чітко визначена ідея (дане визначення не відповідає парадигмі «Повороту до наративу»),

· інформаційні виклики, інформаційна окупація - нормативні визначення даних понять відсутні;

· проактивна та реактивна комунікативна компанія,

· західна демократія ототожнюється із євроатлантичною цивілізацією;

· сектор безпеки і оборони - поняття безпеки включає в себе оборону, з цього приводу вже проведено чимало наукових досліджень, адже воєнна сфера чітко визначена складовою національної безпеки (див. Закон України «Про основи національної безпеки України»). Тому поняття сектор безпеки і оборони, яке наведено в Воєнній доктрині України, потрібно привести у відповідність із тими поняття, які містяться в законах України.

Підбиваючи загальні підсумки, відзначу.

1. У текст аналітичної доповіді навмисно вводиться помилкове суб'єктивне тлумачення парадигмально визначеного терміну «наратив».

2. Текст доповіді має обговорюватись у широких колах громадськості, аналітичних спільнотах, а також мати висновок галузевих академій наук НАН України на відповідність уживаних категорій контексту доповіді.

3. У доповіді презюмується наперед хибна та застаріла неефективна структура системи стратегічних комунікацій, яка не відповідає національним інтересам України, навіть не співвідноситься із безпековим законодавством, Стратегією розвитку 2020.

4. Аналізований фрагмент тексту переповнений перекручуваннями, термінологічною некоректністю, плутаниною, підміною понять і суб'єктивізмом.

Одна річ - доповідь окремого аналітичного центру як недержавної громадської організації, інша річ - аналітична доповідь державної установи, в якій резюмується та обробляється і відповідно має бути подана спеціальна аналітична інформація. Тим більше, що всі ресурси для цього є. Їх потрібно просто використати, а не возвеличувати себе в ранг цензорів, недосяжних для критики і будь-яких публічних конструктивних обговорень. Ми не маємо рефлексувати постійно помилки, натомість маємо крокувати разом уперед.

Дана доповідь за своїм стилем, методологічним інструментарієм та взагалі хвацьким підходом є далекою від того, щоб так галасно називатися «аналітична», оскільки неохайність у використанні термінології, кульгавість логіки будови тексту і лінгвістичних конструкцій не створюють цілісного враження про те, що даний документ є завершеною концептуально узгодженою працею.

Тому вочевидь закрадається враження, може і помилкове: а чи не навмисно укладачі документу такого рівня дискредитували Президента України?

Щоб не скочуватися в лоно суб'єктивізму, зазначу лише на окремі, найбільш вагомі методи, якими я послуговувався при аналізові даного фрагмента аналітичної доповіді. Саме ними, а не критикою, я хочу завершити цю статтю, бо переконаний, лише разом, в органічному поєднанні нашого фізичного, духовного та інтелектуального потенціалу ми будемо спроможні формувати спільні розумні смисли. Тому використання даних методів може трактуватися і як методологія для наступних аналітичних досліджень, які покладаються в основу виступів ключових лідерів.

Методологія мого дослідження

За допомогою феноменологічного аналізу, було здійснено реконструкцію змістовного навантаження даного інформаційного продукту, виходячи із інтенцій укладачів і замовників даного тексту на створення смислового горизонту спільного з адресантами (реципієнтами) життєвого світу. Таким чином, встановлено маніпулятивний характер даного послання.

Концептуальний аналіз уможливив розглядати ключові поняття та категорії в якості обмеженої і не характерної для українства кількості номінацій, які не є парадигмальними, тобто такими, що склалися історично і закріпилися в суспільстві в якості смислових універсалій.

Наративний аналіз доповіді уможливив висновувати, що симулякризація ключових номінацій виступає характерологічною особливістю тексту, внаслідок чого сам текст доповіді характеризується смисловими казусами, які водночас є наперед завуальованими, створюючи віртуальний світ хибної моделі страткому, спотворюючи його справжній зміст і системний міждисциплінарний характер.

Застосування методу коммомеративних практик уможливило констатувати, що в рамках даної доповіді було здійснено невдалу спробу об'єднання старого на нових засадах, без урахування номотетичного знання.

Застосування націобезпекознавчого підходу уможливило стверджувати про небезпекоґенний потенціал як самого тексту, так і наративів, застосовуваних у ньому, що в цілому формує враження про законспірований маніпулятивний характер щодо ментальної і сцієнтальної дезорганізації української соціальної системи, в тому числі когнітивного та комунікативного простору.

Метод геополітичної кон'юнктури уможливив стверджувати про тиражування не українських меседжів і смислів в тексті, які відповідають політичній лінії правлячих кіл, більше відображають вестерністську ідеологію у вульгарній її інтерпретації, на противагу центристській ідеології, яка має виступати для України дороговказом її успішного розвою і відповідає її національним інтересам.

Україні потрібні розумні стратегічні комунікації, які, будучи системою, перетворять нашу націю в сильну, щасливу і процвітаючу, а державу - в найбільш ефективного і розумного комунікатора.