Чи можлива ефективна боротьба з корупцією на тернах України?

30 августа 2016, 21:20
0
36

Вже котре десятиліття на Україні триває та з кожним роком «посилюється» (в більшості своїй декларативно) боротьба з корупцією можновладців.

Жодних ефективних наслідків такої боротьби таки складно виявити. Йде систематичне культивування боротьби лише з чиновниками нижчої ланки (пам’ятаєте, як у минулому, за часів Сталіна був «закон про п’ять колосків»).

Що ж стосується чиновників вищого рівня, державних керманичів – то тут розквітають махровим квітом кумівство, кругова порука та інші види «прикриття» корумпованих діянь. Слід нагадати і про такий «великий» крок у боротьбі з корупцією – як розкриття сімейного бізнесу Завгороднього Олександра Вікторовича, призначеного 07.07.2015 за протекцією представника Президента на посаду Голови комісії з реорганізації – виконувача обов'язків генерального директора Укрзалізниці. Як то кажуть: а віз і нині там.

( )

Сімейні компанії Олександра Завгороднього реконструювали залізничний вокзал у Дніпропетровську і обслуговували шляхи для швидкісних поїздів. Про це повідомила програма журналістських розслідувань «Дістало» на каналі ICTV. Автори програми також стверджують, що комерційні підприємства Завгороднього, оформлені на його членів сім'ї, завищували ціни на послуги перед залізничниками і мають борги перед залізницею.

Крім того, приховує дані про нерухомість і рахунки в закордонних банках. Про це у своєму Facebook пише політичний активіст Олександр Аронець. За словами активіста партії «Свобода», відповідні розділи зникли з опублікованої нещодавно декларації про доходи чиновника за 2014 рік. Аронець також звертає увагу, що витрати чиновника на 18 тис. грн. перевищують доходи. Торік він заробив лише 37 тис., а витратив 55 тис. гривень, пише Главком. Дохід членів сім'ї глави «Укрзалізниці» майже в двадцять разів перевищує його власні.

На сьогоднішній день боротьба з корупцією – це боротьба з наслідками.

Один Закон України «Про запобігання корупції» та купа законодавчих та нормативно-правових актів України, де фрагментарно виписані самі заходи боротьби та їх обсяг. А ще є купа (доволі велика) міжнародно-правових актів, які теж регулюють боротьбу з корупцією в Україні.

При цьому, слід зауважити, що права та обов’язки органів, що діють у сфері боротьби з корупцією та її протидією доволі-таки чітко виписані. А ось єдиного прописаного дієвого механізму щодо дій саме осіб, уповноважених на виконання функцій держави, не встановлено! Законодавець України обходиться загальними фразами, сподіваючись на «чесність та відповідальність» чиновників України.

Але ж усім відомо, що найкращий спосіб зменшити кількість правопорушень – це їх запобігання шляхом вжиття превентивних попереджувальних заходів.

Чи існують такі превентивні попереджувальні заходи згідно чинного законодавства України?

Відповідно до Розділу VII профільного Закону України «Про запобігання корупції» особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, повинні подавати відповідну декларацію із зазначенням доходів як своїх, так і членів сім’ї (які спільно з ним проживають).

І це є єдиним превентивним методом, оскільки усі інші діяння вчиняються вже після виникнення певної ситуації (пропозиція чи вимога хабара, подарунків, конфлікти інтересів тощо).

Проте існуюча система декларування доходів, навіть шляхом подачі не письмових документів, а електронних (що Порошенко & Co намагаються подавати як велике досягнення України за останні роки) не можна визнати суттєвим кроком у подоланні корупції - оскільки змінюється лише форма подання декларації, а не її змістовне заповнення.

Слід відмітити, що одним з основних показників «некорумпованого» чиновника є відсутність різниці між доходом та витратами як його самого, так і членів сім’ї (які спільно з ним проживають) у звітній період. Але така інформація у декларації не відображається.

Крім того, проблемою згаданого закону є й обмеження щодо кола осіб, інформацію про яких надає декларант. Так, міститься вказівка інформування щодо членів сім’ї, які спільно (!) проживають з декларантом. Крім того, у декларації відсутній розділ, в якому декларант зазначив би близьких осіб (перелік наданий у статті 1 зазначеного вище закону). Але при цьому вбачається доцільним прибрати обмеження щодо спільного проживання, пов’язаності спільним побутом і наявності взаємних прав та обов’язків із декларантом. Коректніше було б просто дати перелік таких осіб, дещо розширивши його.

Доволі дивно, на перший погляд пересічного українця, виглядає така прогалина у законодавстві.

Але ті, хто відслідковують законодавчі перипетії у сфері вдосконалення антикорупційного законодавства, вже давно відзначають таку законодавчу недалекоглядність нашої влади та її системність щодо деяких аспектів виявлення фактів, які можуть містити ознаки корупційного злочину.

Нажаль, влада хоч і змінюється за своїми політичними уподобаннями, але жодних бажань щодо підвищення відповідальності перед суспільством, крім усних декларацій, не здійснює.

Так, декларування доходів в Україні почалось з Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92. Мета декларування – інформування про джерела отримання податків та їх сплата.

Проходив час, змінювалось законодавство, яке регулює сферу сплати податків, види і наповнення декларацій, деталізувались все більше та більше сфери діяльності осіб, які мають подавати декларації про дохід.

Так продовжувалось до 2001 року, поки не була здійснена перша спроба розмежувати сферу сплати податків суб’єктами оподаткування та звітність осіб, які уповноважені на виконання функцій держави.

Тоді був поданий до Верховної Ради України законопроект щодо державного (фінансового) контролю за декларуванням доходів осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та їх витратами (№ 7297 від 16.05.2001,  ).

Автор законопроекту Віктор Медведчук взяв за основу визначення відповідності сум доходів суб'єкта декларування, одержаних ним протягом календарного року та (або) за попередні роки, до витрат на придбання майна, отримання послуг, результатів робіт, здійсненим у той же період. Крім того, у законопроекті вперше був чітко виписаний перелік осіб, які повинні подавати відповідну декларацію (державні службовці та вичерпний перелік вищих посадових осіб України.

У подальшому, при кожному новому Президентові України готувався відповідний законопроект (чи пакет документів), який містив напрацювання згаданого законопроекту № 7297, у тому числі й щодо декларування видатків, але до часу набрання новими змінами чинності зазначені пропозиції «недоживали». Наприклад, наступною серйозною спробою був так званий «антикорупційний пакет», поданий до Верховної Ради президентом Віктором Ющенком. Проте депутати спочатку прийняли антикорупційні закони, потім перелякалися – а тому відтермінували вступ законів в дію. Потім депутати і чиновники спільними зусиллями продовжили кампанію із блокування «антикорупційного пакету», а сам Ющенко не наполягав на його введенні в експлуатацію.

Тому, на жаль, в обох випадках проривний та ефективний механізм попередження злочинів у сфері корупції, так і залишився діяти лише на папері.

Як то кажуть: раз владі що не треба, то вона (влада) якомога сильніше опирається таким змінам та «виполює» любі спроби щодо обмеження своєї вседозволеності.

Приклади правління Кучми, Ющенко та інших керманичів нашої держави свідчать лише про одне – небажання влади нести відповідальність за свої діяння.

Усі подальші спроби (як народних депутатів, так и суспільних рухів) щодо:

-                       запровадження контролю за витратами суб’єктів декларування та членів їх сімей,

-                       розширення кола осіб, які можна буде віднести до кола сім’ї,

котрий рік блокуються як на рівні Верховної Ради України, так і апарату Президента України.

Проте, у провідних країнах світу зазначені норми вже давно запроваджені та діють ефективно.

Так, не можливо уявити, як у непрацюючої дружини «з повітря» з’явилося привабливе житло (в престижних районах), нові престижні марки авто або ж предмети гардеробу, вартість яких перевищує дохід як самого чиновника, так і його сім’ї разом.

У країнах світу та СНД стандарти щодо звітування не тільки щодо доходів, але й видатків активно запроваджуються з 70-х років минулого століття. Особливий адміністративний район Гонконг – з 1974 року, у Російській Федерації – з 2011 року, у Республіці Білорусь та Республіці Казахстан – з 2015 року.

Цікава практика й Німеччини (яка є федеративною країною): існує порядок декларування доходів державних службовців, проте цю процедуру повинні проходити лише канцлер, міністри та депутати Бундестагу. При цьому, вони декларують перед виборами не тільки доходи, але й свої видатки.

Є приклади, коли, крім національного законодавства, деякі країни додатково беруть на себе зобов’язання за міжнародними договорами. Так, наприклад, Конвенція ООН проти корупції почала ратифікуватись з 2003 року, у тому числі Австрією, Ірландією, Бангладеш, США, Китаєм та ОАЕ,Швейцарією та Чилі, й іншими країнами світу, яких вже понад 170.

Згадана конвенція містить статтю 20 «Незаконне збагачення», яка містить доволі цікаве формулювання (незвичне для нас), але доволі чітке:

«За умови дотримання своєї конституції та основоположних принципів своєї правової системи кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання злочином умисне незаконне збагачення, тобто значне збільшення активів державної посадової особи, яке перевищує її законні доходи і які вона не може раціонально обґрунтувати.»

Отже, для ефективної боротьби з корупцією у нашій країні необхідно впроваджувати світові стандарти та розвивати не тільки напрям зменшення наслідків корупційних діянь шляхом відкриття нових антикорупційних органів, посилення відповідальності (у тому числі й кримінальної), але й розвивати заходи превентивного попередження. В першу чергу - шляхом прийняття на законодавчому рівні вимог щодо декларування видатків самого суб’єкта та членів його сім’ї.

Сподіваємось, що до влади прийдуть, нарешті, люди високих моральних якостей і черговий законопроект стосовно боротьби з корупцією, який міститиме норми щодо контролю за видатками все ж таки (після 15 років безрезультатних спроб) буде прийнятий. І почне працювати - в інтересах народу України, а не корумпованих можновладців.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: право,корупція,економіка,держава
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.