Так мітингували, що ледве гімн Росії не заспівали

8 марта 2016, 18:25
Журналіст, письменник
5
1864

Так оцінив акцію на захист Надії Савченко під посольством Росії Степан Хмара

  Сьогодні у полудень ходив до посольства РФ, де обіцяли протестну акцію проти мордування української бранки Надії Савченко в московітському полоні. Якщо чесно, то краще б я туди не потикався, позаяк витерпіти таку примітивність, скудоумство наших політиків просто неможливо. Треба пити валідол після їхніх пустопорожніх виступів, розшаркування перед ворогами. Наяву продемонстровано справжнє пігмейство, публічну нікчемність. Інакше й не скажеш.

                Зібралося трохи людей. Звичайно, думав, що зважаючи на вихідний день, на яскраву, теплу, сонячну погоду, прийде значно більше. Але й того могло б вистачити, щоб голосно заявити під головним форпостом Московії в Україні, що ми будемо горою стояти за кожного нашого громадянина, і тим, хто влаштував загибель понад дев’яти тисяч українці у Донбасі, хто заживо убиває в камері СІЗО Надю Савченко, як і за анексію Криму, доведеться відповісти сповна. Рахунки ми пред’явимо, тремти Росіє.

чіц

   трн             Так виглядала протестна акція під російським посольством о 12 годині 8 березня ц.р. 

            Але хто ж це може заявити, продемонструвати нашу відчайдушну рішучість?

                Організували й вели ту акцію декілька жінок народних депутатів України. В мене склалося враження, буцімто вони подумали, що від їхніх імен рашівські вороги потьмяніють за наглухо задраяними бійницями вікон московітського посольства, а всі, хто зібрався перед ворітьми амбасади поклоняться в шанобі. Бо такі ж вони великі люди.

                А почали відкривати роти перед мікрофоном – зазвучали трафаретні слова. Без тривоги, без болю, хоча Україна як наелектризована від подій у ростовському Донецьку. Жодної живої думки. Дешева політична тріскотня.

                Ось виступає пані Кужель. Майже дослівно:

                -Я знаю Надю, ми з нею зустрічалися. Вона дівчина зі стержнем. Думаю, що вона все витримає, ми з нею. Слава Україні! Слава Надії Савченко!

                 Альона Бабак від «Самопомочі». Все таке ж подібне. Можливо, трішки ширше висловилася. Але по суті нічого. Начебто виступ на тусовці з відкриття мосту закоханих побіля стадіону імені Лобановського. А де ж вогонь полум’яного слова в часи, коли вороги катують наших героїв, заклик до нації? Якщо не вмієш, чого лізеш на горбате авто, яке слугує трибуною. Не можеш бути трибуном – не соромся.

Борис Тарасюк:

-          Подібні акції протесту відбуваються в багатьох містах світу… Тому ми теж зібралися тут…

Еге ж, це ми знаємо й без його. Мабуть, значно більше того, що він як жвачку видавлює з себе через старі зачовгані слова. Мова фактично ні про що. А ось у багатьох країнах світу люди не лізуть до кишені по слово оцінки убивць українців. Ріжуть правду-матінку московітам в очі. Пан же Тарасюк все кругленьке так стелить, наче прийшов на іменини до Путіна, а не на акцію захисту дівчини-офіцера Збройних сил України, яку московіти доводять до смерті. Не знаю чого в цьому більше – банальної старості, чи хитрості – щоб у російському посольстві не засікли, не позбавили права в’їзду в країну. Якщо боїшся, чого прийшов? Грій дивана дома…

Ведучий з позаминулорічного Майдану знаменитий Євген Ніщук з висоти величезного джипа зачитує через потужні динамики, встановлені в авто, резолюцію цього начебто мітингу. Все настільки стандартно, аж вити хочеться від зубодробної банальної процедурщини. Жодної серйозної вимоги до агресора. Точно, як у тій примовці мовиться: злякали їжака голою дупою. Петицію доручають віднести і вручити народним депутатам України. До входу прямують уже вище названі особи, а також Ірина Луценко, Світлана Заліщук,  Іванна Климпуш-Цинцадзе, Борислав, Розенблат.

І тут починається найганебніше. До хвіртки навпроти входу в посольство РФ збилися нардепи, десятки телевізійних камер і фотокореспондентів, людей з плакатами і без них. Натовп завмер. Бо ніхто до них не поспішив назустріч. Московітська амбасада, насуплена, як озброєний панцерник, дивилася на людей похмуро й загрозливо. Здається, ось зараз з ляскотом відкриються бійниці, і зсередини загрозливо виглянуть стволи кулеметів і гармат. Люди натискають раз по раз кнопку виклику на вході. Відповідь - мовчанка. Минає хвилин п’ять, десять. Знову тиснуть. У відвіт: «Подождите…»

На проводі, напевне, Москва. Доповідають, радяться. Минає ще хвилин десять. Знову тиснуть кнопки. У відповідь чергове «Подождите…» І народ весь стоїть, чекає. Явно знущаються рашівці.

Я не витримую, підходжу до вибраних біля хвіртки і голосно, так, щоб почули всі в цьому нардепівському десанті, зично гукаю: «А станьте всі на коліна… Я вам зараз принесу поему Некрасова «Размышление у парадного подъезда…»Там все про вас, недолугі політикани, бездарі оратори. Вважайте, що вас майже на годину поставили для роздумів перед парадним раші… Ви цього заслужили своїми недолугими виступами. Точно такими, як у Савіка Шустера на телеканалі… А якби на вашому місці була Надія Савченко. Чи мурликала б вона вашими слівцями до агресора? Ви подумали про це

Боже, що тут зчинилося. Всі повернулися до мене. Забули про посольство. Очі горять ненавистю і презирством. З'їли б, роздерди б. Що за ідіот, де він узявся тут? Дєвочкі-нардепкі отигралі красівий спектакль под посольством, показав все лучшиіє своі помади і наряди, готови вот-вот разлєтется по своім дєлам, а тут якийсь чоловічина причепився, все перековбасив. Одна з баришень, заховавши очі за величезними окулярами, почала не своїм голосом волати у мене під боком: «Провокатор! Провокатор!» Як я дізнався, депутат Київради від «Солідарності». Мені так стало страшно, я замало не присів від переляку.

ждло

Ось баришня, яка з усіх сил кричала на мене "Провокатор!", коли я привселюдно голосно заявив, що Надія Савченко не так би мироблюбиво виступала на подібному мітингу, де нардепів і натовп прохачів під хвірткою московітського посольства принизливо поставили замало не на коліна, заставивши чекати хвилин сорок для прийому петиції. Вона представилась на моє прохання, як депутат Київради від "Солідарності". Як бачите, кусюча...

Ну, звичайно ж, провокатор. Бо я ще тут же заявив, що якби вони були патріотками і справжніми народними  обранцями, а не пристосуванцями, то повинні були не ставати на коліна перед амбасадою тисячолітнього ворога, а виступити так на цьому мітингу, щоб з посольства вискочили десятки прислужників Путлєра, готові взяти резолюцію, тут же передати її до Москви. А то прішлі дєвочкі, покрутили… шевелюрами в народі, і, вважається, відпрацювали своє. Відіграли спектакль. Ось він справжній гнилий сучасний парламентаризм, який через свою безпорадність, бездарність привів до напіврозвалу України, до повної зневіри народу у владі. Висновок може бути лише один – гнати, якнайшвидше гнати в шию всіх оцих бездарних дєвочєк і мужиків, які нічого не роблять для держави і людей. Лише комизяться і проїдають народні грошики.

Тим часом, біля авто грали на гітарі, пісні співала Марічка Бурмака. Я помітив там і Степана Хмару, маленького, сухенького.

-Як вам цей бедлам?

-Що не пускають? – запитує, наче не розчув мого запитання.

-Та вважайте, на коліна поставили. Мором беруть. Все за Нєкрасовим про роздуми у парадного під’їзду…  Тримають хохлів за мужиків-холопів з дев’ятнадцятого століття…

-Ану, - каже Хмара, - дай мені мікрофон, я їм розкажу, як потрібно мітинг проводити, а не на публіці красуватися. Так говорили, що замало гімн Росії не заспівали…

ждло

Євген Ніщук як завжди найвище і з магічним мікрофоном у руках, котрим маніпулює, немовби вправний гендляр 

Я кричу знизу від джипа до Євгена Ніщука, щоб дав мікрофон Степану Хмарі. Євген уже не той, що був на Майдані. Женя пройшов найвищу школу чиновницького мазохізму і обдурювання людей. Клацнув мікрофоном і заявив, що він, мовляв, не працює. Еге ж, в одну мить хитро з дурощів зламався. І кинув його з висоти водію в руки, в протилежний від мене бік автомобіля. Той іще комусь передав його зі свого оточення. Одне слово, наперсточники від влади і їхня бридка мажорна прислуга. Хіба ж дадуть вони слово дисиденту Степану Хмарі, який життям своїм, як Надія Савченко нині, платив за нинішню демократію, свободу слова. Вони тепер у владі, яку він їм дарував в обмін на своє здоров’я, а Хмара навічно залишився в опозиції до влади. Бо вона від виборів до виборів стає все гіршою та гіршою, на жаль. Тепер, ховаючи мікрофона, як від дитини, насміхається над високопавжним чоловіком, Героєм України. Цинічно й відверто.

Зчинився шум, бо люди в натовпі побачили всі ці непристойні ігрища. Почали кричати, аби дали мікрофон Степану Хмарі. Ніщук стрибнув з джипа, почав виправдовуватись переді мною: «Зламався мікрофон, їй-богу, зламався…»

Кажу йому: «Женя, ти хоч Бога сюди не мішай. Якщо дуриш і гендлюєш, в угоду не знаю кому, то при чому тут Господь?»

Повернулися нардепи, когось із них там пропустили за огорожу до порога амбасади, взяли петицію. Основна частина з великих слуг народу тут же осідлала авто. Хтось, я чув, сказав Хмарі. Ви, мовляв, Степане Ільковичу, приходьте сюди завтра. Тут, ЗДАЄТЬСЯ, буде новий мітинг. Там вам, можливо, дадуть слово…

До чого ж ти доборолася, рідна моя Україно? За кого і за що ти помираєш в рашівському СІЗО, Велика наша Надіє?

               

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.