Як вирішити урядову кризу в Україні?

4 марта 2016, 14:14
Народный депутат Украины
1
85

Обов'язковою складовою останніх дискусій навколо уряду є тема про міністрів-технократів.

 Цей термін набув такої популярності, що легко витіснив із вжитку такі донедавна поширені найменування урядовців, як міністри-легіонери, реформатори чи навіть міністри-корупціонери. Більше того, всі без винятку політичні сили сходяться на тому, що уряд має складатися виключно з технократів, аби демонструвати справді ефективну роботу. Відтак стає дедалі цікавіше, хто ж насправді ці оспівані політичними баладами рятівники українських реформ?

В найширшому розумінні технократи – це фахівці у певній галузі, які ефективно виконують адміністративні функції. Тобто мова йде про спеціалістів конкретної сфери з розвиненими управлінськими якостями. Наприклад, міністром економіки має бути менеджер-економіст, міністром фінансів – управлінець-фінансист і т.д. Однак, якщо зупинитися на таких досить загальних критеріях, то можна швидко заплутатись. Скажімо, в уряді Азарова майже всі міністри були топ-менеджерами великих компаній і навіть кандидатами, а то й докторами, відповідних наук. Чим не технократичний Кабінет Міністрів? Що відрізняє, наприклад, міністра доходів і зборів Клименка, віце-прем’єра та голову Нацбанку Арбузова часів Януковича від нинішніх урядовців Пивоварського, Павленка чи Абромавичуса? Всі вони прийшли з бізнесу, всі відповідають формальним вимогам і почесному статусу технократа.

Переконаний, що кожний політик у парламенті розлого охарактеризує своє бачення того, яким має бути справжній технократ. А в кінці обов’язково додасть, що в його партії є купа спеціалістів, які відповідають необхідним якостям і заслуговують на той чи інший міністерський портфель. От якраз на цьому увесь технократизм і закінчується.

У нас політичні партії звикли проштовхувати в уряд своїх людей під виглядом технократів. Однак технократизм і партійно-політичне представництво – речі принципово несумісні. Міністри, що претендують на відповідний статус, мають бути політично автономними, а не призначатися за партійними квотами. Тільки тоді вони зможуть не лише безпосередньо займатися профільною роботою, але й  будуть гарантами розмежування економіки і політики хоча б настільки, наскільки це можливо в принципі. Недарма вітчизняні і зарубіжні експерти визнають, що найкращих результатів з реформами досягли ті міністри чинного Кабміну, які не є представниками будь-яких політичних сил.

Як правило, технократичні уряди поширені в країнах із президентською формою державного правління. Зокрема, у післявоєнний період у Фінляндії змінилося аж сім таких урядів. Після корупційного скандалу на початку 90-х років уряд на неполітичній основі було сформовано також в Італії. В Україні, попри гучні декларації і наміри, подібна практика ще далека від реалізації. Насамперед, тому, що, відмовляючись від квот на публіку, партії все одно висувають своїх кандидатів на урядові посади. Більше того, за ці посади ведеться запекла боротьба, наслідком якої щоразу стає нова парламентсько-урядова криза. Відтак істинна прихильність ідеї технократичного уряду полягатиме виключно у запровадженні відкритого конкурсного відбору кандидатів на міністерські крісла. От тоді й не буде більше таких парадоксів, як зараз, коли уряд фактично перебуває у стані війни з парламентом, який його сформував. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: криза,уряд
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.