18 лютого

18 февраля 2016, 21:21
Народний депутат України, заступник лідера Радикальної партії Олега Ляшка
0
180

У мене 18 лютого День народження


Я чітко, до болю чітко, пам'ятаю цей день два роки тому...

Ранок. Прокидаюсь у друзів. Дома на той час давно не ночував - в Києві шукали мусора і озброєні тітушки, а їхати зі столиці не дозволяла совість. Почував себе препаскудно: апатія, депрес, відчуття безвиході і пересторога: а раптом все це даремно, раптом нічого не вийде... Вночі перед тим був невдалий штурм КМДА, а ще тієї ночі розмовляв з нинішнім колегою Iгорем Мосiйчуком‎, який тоді ще сидів у тюрмі як один д політв'язнів режиму Януковича. Він тримався з усіх сил, але і в його голосі з-за ґрат можна було почути розпач...

Разом з тим в голові перемагає таке передчуття: Революція переможе, але, мабуть, ще не скоро. Я помилився.

________
...Виходжу на вулицю. Сонячний день. Сам Господь підказує, що будуть події неймовірної величі. Воістину історичні. А я, сліпий, не побачив... З охороною (після першого замаху сам не ходив) їду на Майдан. Якраз збираються люди іти на мирний марш до Верховної Ради. Зустрічаюсь з Олегом Ляшком‎ - знав його три роки до того, але в Революцію відкрив по-новому. Знав, що він обєсбашенний, але щоб настільки... Багато знайомих облич. Старих і молодих. Відомих і люмпенів. Красивих дівчат і мужніх воїнів. Брудних, в сажі барикад і в пальтах Patrick Hellman. Полум'янних революціонерів і прибацаних, які носили чайок-бутерброди "Беркуту" й підстилали цим звірям картонки, щоб їм, сучарам, ніжки не мерзли.

________
Ідем. В якийсь момент опиняємось попереду колони. Символічна зустріч. Пані Валентина Білан, поетеса, з якою я познайомився 1 грудня на Майдані. Тоді вона прийшла з вишитим власноруч рушником, на якому написала: "Кров дітей не пробачимо!". Після цього я пішов на Банкову мстити за кров дітей. Перший газ, перші вибухи світлошумових гранат поряд, перша втрата свідомості. Тоді ще один нинішній колега Дмитро Лiнько‎ виносив мене, непритомного, буквально на руках.
А ввечері прочитав заяву Порошенка, що я провокатор.

Потім зустрічав пані Валентину на Грушевського , де її поранили, коли вона пішла на передову та кричала мусорам: "Стріляйте в мене, але не стріляйте в дітей!".

Зараз рушник, з яким пані Валентина прийшла на Майдан першого грудня, висить у мене в кабінеті у Верховній Раді.

________
...Ідем. Вже поряд парламент. Тьма людей. Маленька надія в серці. Проводжу Ляшка, пам'ятаю, поряд були Олександр Абдуллін та Зорян Шкiряк‎. Так хочеться вірити, що зараз народ повстане. Але озираюсь навкруги - і наче нічого... А самому кинути перший камінь мужності не вистачило. Пішов в офіс поряд з Майданом і "героїчно" ліг спати (минулу ніч десь до 4 ранку був в КМДА). Розбудив мене страшний крик помічника: "там гранати кидають, газ, бої, вбивають!..".

Підірвався швидко і з усіма, хто був поряд, побігли туди. Згодом під'їхав Марк Гресь‎. Ніколи в житті не забуду, як снайпер на даху Шовковичної 5/15 стріляв по людях на Інститутській. Як в півметра від нас пролетіла куля і вибила чоловікові поруч око. Це моторошно. Мене чомусь вразило навіть більше, ніж трупи. Спочатку витікає ніби водою, а потім - кров'ю. Досі інколи сниться... Кулю звідти зберіг, щоб ніколи не забувати подвиг нашого народу. Як в 70-річного киянина пана Михайла потрапила куля і проїхалась по вуху. І особливо - як невідомі досі Герої (мрію з ними познайомитись, хто знає - допоможіть) змогли вилізти на дах, вигнали снайперів і встановили наш прапор. Як один хлопець кидав коктейлі з криком "Антіфа!", а плече в плече з ним жбурляли каміння хлопці з криком "Слава нації!". Протистояння закипає все сильніше і сильніше.

Дзвоню Олегові Ляшкові: "Нах#й Вашу Верховну Раду! Толку з неї поки, все одно, не буде... Ідіть до нас. Жодного народного депутата з людьми, коли вирішується доля країни!..". Він без вагань погоджується - кажу ж, обєсбашенний. Дзвінок хвилин через десять: "Мене не випускають мусора з Верховної Ради.". Боюсь за нього. Це вже після заяви тодішнього міністра МВС Захарченка, що Ляшко причетний до вбивств мусорів під час боїв на Грушевського. Розумію, що цей режим не зупиниться ні перед чим в своїй патологічній жазі до влади і грошей.

________
Втомились. Ідем в кафе "Моцарт". Замовляю не пам'ятаю-що. Все одно, шматок в горло не лізе. Виходжу на вулицю курити. Поряд натовп розступається - ідуть з носилками, де пораненим... Ляшко поза зоною досяжності. Мене трусить. Думаю, що сталось щось дуже нехороше, а він для мене - другий Батько.

Офіціантка каже: "Дзвонив хазяїн. Сказав зачинити кафе. Я то зачиню, але вас звідси не вижену, сховаю..". Революція - це були дні, коли у нас народилась справжня національна солідарність.

________
Нарешті дзвінок. Пан Олег живий і каже, що йде до нас. Зустрічаємо його радісно на розі Інститутської і Ольгинської. Йдемо в епіцентр подій, постійно затримують люди, які Ляшка впізнають, фотографуються і т.д. Раптом він сам робить зупинку, придивляється: "О, пацани, пішли Вам покажу живу легенду, якого ви і не знаєте...". Знайомить з депутатом першого скликання Яковом Зайком. Хвилин через 20 Яків Якович помер від інфаркту, коли нас розганяли...

Розгін. Страшний і кривавий. Мусора силоміць змушують людей відступати. За їх спинами біжать бісоводимі тітушки, які добивають людей. Як, наприклад, 62-річну Антоніну Дворянець, яку вдома чекали внуки, а тітушки пробили їй голову битами.

Об'єктивно ми і тоді могли вистояти. Однак загальний панічний настрій до відступу перемагає. Ляшко намагається зупинити натовп, охорона його стримує, він б'ється з одним зі своїх охоронців і криє трьохповерховим матом так, що перекрикує шумові гранати. Виглядало б це кумедно. Але якби не під час таких трагічних подій.

Стає зрозумілим, що відступ вже неминучий. Критично мало людей обороняється. Біля барикади на Інститутській - кордон з територією свободи - з Майданом, де ще тоді (лишались лічені години) можна було відчувати себе у безпеці.

Біжимо. Тепер не соромно. Без діла гинути не варто. Бачу поперед нас бетонну клумбу. Розумію, що об неї можна сильно вдаритись, особливо, якщо біжиш. А наслідок в такій ситуації може бути фатальним.

Задихаюсь. Голосу вже нема. Ляшко ліворуч від мене, клумба просто перед його ногами. Штовхаю його з усієї дурі, аби він не вбився об ту кляту клумбу. Сам хочу дати праворуч. Але - от зараза - позаду мене, як виявилось, біг хтось кремезний, вище за мене зростом і крупніше. І коли роблю коротку паузу, щоб відійти вправо, несамохіть штовхає мене на цю бл#дмьку клумбу.

Нога розбита в двох місцях. Несамовитий біль. Бігти, ясна річ, не можу. Відстаю від усіх. Ледве пересуваюсь. Маю необережність озирнутися. Десь 5 метрів - і "Беркут"...

Збираюсь із силами. Читаю "Отче наш", "Символ віри", "Богородице, Діво, радуйся", "Царю Небесний". Інших молитв не знаю, на жаль. Сповідаюсь сам про себе. Навіть, коли пізніше, восени, на Луганщині потрапили під "Градовий" обстріл - чомусь навіть тоді не відчував смерть так близько. Був майже певен, що прийшов той день, коли мене не стане.

________
Уявляю, як плакатиме Мама - і від того, ще страшніше. Сумую, що на той час так і не побачив Париж - і шкодую, що так багато працював останні роки, майже не живучи для себе. Розумію, що можливо врятував життя Вождю (хай ліберали і демократи знов сварять за це слово, мені до п#зди) - і з'являється трошки гордості.

Біжу з останніх сил по Ольгинській - завернув туди дивлячись на місиво людей на Інститутській барикаді.

Городецького. Нога болить так, що, курва, хоч падай на бруківку. Але є острах, що "Беркут" дійде і сюди.

Пассаж. "Будинок кави". Нарешті - ковток води. Сигарета в спокої. Не віриться, що живий. Зустрічаю невдовзі тут тих, кого "згубив" на Інститутській.

Ковток бренді. У мене ж сьогодні другий день народження! І точно не тільки у мене.

________
Приходжу в офіс. Він забитий пораненими. Особливо запам'ятався Муха (він же ‎Богдан Тицький‎), який зубами зловив кулю, наче козак-характерник.

Без сил падаю трохи поспати. А потім була вирішальна ніч з 18 на 19, про яку я теж напишу...



Андрій Лозовий,
Народний депутат України,
Заступник лідера фракції Радикальної партії Олега Ляшка


Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Беркут,майдан,КМДА,Радикальна партія,Київ,Україна,Олег Ляшко,Андрій Лозовий,Ігор Мосійчук,andriy lozovyi,революція,фракція РПЛ,грушевского
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.