Корисність держапарату: тижневий аналітичний огляд №5 (53)

15 февраля 2016, 14:41
Заступник директора ГО «Публічний аудит»
0
37
Корисність держапарату: тижневий аналітичний огляд №5 (53)

Цей тижневий огляд розпочнемо з аналізу ряду статистичних показників, які закономірно, підводячи підсумки року, що минув, публікують органи державної влади.

А далі, виходячи зі статистичних висновків, спробуємо зрозуміти, чи є майбутнє в України без міжнародного кредитування.

У першій частині проаналізуємо окремі соціально-демографічні тенденції.

Логічним наслідком економічних криз у будь-якій країні зазвичай є зростання безробіття. Поряд з цим, якщо вірити Держстату, Україна – виняток. Так, станом на кінець грудня 2015 року в Україні нараховувалося 490,8 тис. безробітних, у той час як станом на кінець грудня 2014 року цей показник становив 512,2 тис. осіб. Здавалося б, 21,4 тис. осіб працевлаштувалося і це нібито непогано. Водночас у це досить складно повірити.

Про умовність цих цифр свідчать показник попиту на працю, тобто потреба роботодавців на заміщення вільних робочих місць.

Так, станом на кінець грудня 2014 року ця потреба становила 35,3 тис. осіб, а вже станом на кінець грудня 2015 року – 25,9 тис. осіб. Таким чином, на 40 % скоротилася потреба роботодавців в найманій праці. Тобто, якщо умовно порівнювати ці показники, то протягом року було заповнено 9,4 тис. вакансій.

Перше питання, яке виникає при цьому, чому кількість безробітних скоротилася на 21,4 тис. осіб, а вакансій у роботодавців заповнено тільки на 9,4 тисяч. Різниця в 12 тис. осіб, – в яких галузях працевлаштувалися вони чи, можливо, просто були зняті з обліку?

Звісно, можна парирувати, що в країні з’явилися робочі місця, які вони зайняли, за рахунок чого відбулося коригування статистики.

Проте для того щоб розуміти безглуздість таких аргументів, знову звернімося до Держстату, коротко навівши основні аналітичні показники за галузями економіки.

Промисловість

У 2015 р. у порівнянні з попереднім роком індекс промислової продукції становив 86,6 %. У добувній промисловості та розробленні кар’єріввипуск продукції зменшився на 14,5 %, у переробній промисловості індекс промислової продукції становив 86,9 %. На підприємствах ізвиробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів випуск продукції зменшився на 11,2 %.

Сільське господарство

За попередніми розрахунками, у 2015 р. на противагу 2014-му індекс обсягу сільськогосподарського виробництва становив 95,2 %, у т. ч. у сільськогосподарських підприємствах – 94,8 %, господарствах населення – 95,7 %.

Індекс обсягу виробництва продукції рослинництва становив 94,7 %, у т. ч. у сільськогосподарських підприємствах – 94,2 %, у господарствах населення – 95,5 %.

Будівництво  

У 2015 р. підприємствами країни виконано будівельних робіт на суму 55,9 млрд грн. Індекс будівельної продукції у 2015 р., якщо порівнювати з попереднім роком, становив 85,1 %.

Будівництво будівель скоротилося на 11,1 %, у т. ч. житлових і нежитлових – на 3,5 % та 17,8 % відповідно. Будівництво інженерних споруд зменшилося на 18,5 %.

Внутрішня торгівля

Оборот підприємств оптової торгівлі за 2015 р. становив 1178,9 млрд грн. Фізичний обсяг оптового товарообороту в порівнянні з 2014 р. становив 87,8 %.

Оборот роздрібної торгівлі за 2015 р. становив 1018,8 млрд грн, що становить 79,3 % обсягу 2014 р.

Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, які здійснювали діяльність із роздрібної торгівлі, за 2015 р. становив 478 млрд грн, що становить 79 % від обсягу 2014 р.

Тобто, всі без винятку галузі української економіки на противагу 2014 року демонструють спад – у середньому на понад 10 %, а як наслідок, про яке нарощення виробництва, відповідно зростання потреби в робочій силі та створення додаткових робочих місць можна говорити? 

Більше того, за рік змінилося співвідношення кількості зареєстрованих безробітних на одну вакансію. Якщо рік тому цей показник становив у середньому 90 осіб, а на грудень 2014 року – 145 осіб на одне вакантне місце, то протягом 2015 року середній показник перевищив 100 осіб на 1 робоче місце, а протягом грудня 2015 року — 189 безробітних на 1 вакантну посаду.

Висновки, які вбачаються (і на них у першу чергу потрібно звертати увагу, а не на номінальний показник скорочення кількості безробітних), — у країні знижується попит на працю.

Окремо про доходи

За даними офіційного органу Державної статистики, середня заробітна плата за видами економічної діяльності в Україні станом на січень 2015 року становила 3455 грн, на грудень 2016 року — 4195 грн, тобто зростання – 21 %.

Поряд з цим, за даними Держстату, на кінець грудня 2014 року, у порівнянні з груднем 2013 року, індекс реальної заробітної плати становив 86,4 % (тобто, падіння купівельної спроможності на 13,6 %).

Далі, реальна заробітна плата у порівнянні з груднем 2015-го та груднем 2014-го – 79,8 %.

Якщо базовим брати показник реальної зарплати в грудні 2013 року, то станом на грудень 2015 року він становив 68,9 %. Цей показник відображає реальну купівельну спроможність: ті, хто отримує середню заробітну плату, в умовах зростання цін за неї можуть купити на 32 % менше товарів та оплатити послуг, ніж у 2013 році. 

Причому, зростання цього індексу вдалося досягти в минулому році на майже один відсотковий пункт протягом вересня, коли відбулося підвищення мінімальних заробітних плат, та в грудні 2015 року, коли відбулося підвищення окладів для державних службовців. 

До речі, саме з можливістю та необхідністю маніпулювати статистикою показників середньої, мінімальної заробітних плат, індексами реальної заробітної плати за підсумками календарного року швидше за все й пов’язаний змінений порядок індексації. 

Якщо пригадаєте, то раніше індексація відбувалася поквартально, на початку кожного кварталу, а зараз підвищення здійснюється в два етапи, останній з яких відбувся в грудні, тобто наприкінці четвертого кварталу, що для статистики дає можливість говорити про підвищення доходів, і водночас це підвищення ще не встигає позначитися на інфляційних процесах у той самий місяць – переноситься на наступний, тобто на початок наступного року. Таким чином, держава фактично покращує, шліфує річні статистичні показники.  

Динаміка заборгованості по заробітній платі 

На 1 січня 2015 року загальна заборгованість становила 2 436,8 млн грн (без АР Крим, але з урахуванням зони АТО), без урахування зони АТО —1 320,1 млн грн.

Тобто, на роботодавців в зоні АТО приходилась заборгованість в обсязі 1 116,7 млн грн.

Далі Держстат публікує статистику заборгованості виключно на підконтрольній території – вона становила 1 880,8 млрд грн.

Тобто, заборгованість із виплати заробітної плати за рік підвищилася на 560,7 млн грн, або на 42 %.

Якщо врахувати, що в зоні АТО заборгованість збереглася на рівні 1 116,7 млн грн, то загальна заборгованість по заробітній платі по Україні становить близько 3 млрд грн.

Отже, з одного боку, маємо скорочення кількості безробітних, а з другого – зростання заборгованості по заробітній платі на 42 %, скорочення потреби роботодавців у найманій праці, спад виробництва, торгівлі та інших галузей щонайменше на 10–12 %. Це ті фактори, які свідчать, що зростання зайнятості населення просто не може мати місце в реальному житті. 

І на завершення – можливо, варто врахувати спад кількості безробітних в Україні з показником природного руху населення?

Так, кількість народжених у країні за період станом на 1 грудня – 378 226 дітей, померлих – 544 015 осіб, скорочення – 165 789 осіб.

У 2014 році цей показник становив 166 774 особи, 2013 рік – 158 712 осіб.

Зверну увагу тільки на показник народжуваності в 2013 році — 503 656 дітей, що на понад 125 тис. дітей більше, ніж у 2015 році.

З-поміж іншого, це лякає більше всього, хоча й причини очевидні. Молоді сім’ї не ризикують продовжувати власний рід у країні, в якій вони не можуть заробити на власне життя, не говорячи вже про те, щоб брати на себе відповідальність за дитину.

Ще однин інформаційний привід цього тижня, який загалом хотілося б помітити знаком «плюс», але рука не піднімається це зробити, бо те, як він подається Нацбанком і те, яким є його справжній зміст – речі діаметрально протилежні.

Отже, повідомлення НБУ зводиться до того, що вперше за багато років платіжний баланс України вдалося звести з профіцитом.

Аналіз: 

За методологією розрахунку, при зведенні платіжного балансу його статті умовно розподілено на п’ять груп. При цьому в розрахунку, який надає можливість констатувати профіцит, використовуються тільки три. Четверта – це підсумок, а до п’ятої віднесено резерви та пов’язані статті (про це далі).

Отже, перша група – рахунок поточних операцій заведено з від’ємним показником мінус $ 2014 млн (аналогічний показник минулого року – мінус $ 4, 5 млрд).

Складові: експорт товарів – $ 35,13 млрд, імпорт – $ 38, 34 млрд. Тобто, за балансом товарів – мінус $ 3,2 млрд. Як наслідок, експорт країни не виконує стабілізаційних функцій, які на нього покладено, в умовах, коли регулятор не наділений можливостями здійснювати інтервенції.

Баланс послуг – плюс $ 2,04 млрд (експорт перевищує імпорт). Баланс первинних доходів – мінус $ 1,18 млрд (виплати перевищили надходження). Баланс вторинних доходів – плюс $ 2,13 млрд.

Друга група: рахунок операцій із капіталом – плюс $ 565 млн.

Третя група найцікавіша: фінансовий рахунок зведено з показником мінус $ 488 млн, але при розрахунку підсумку платіжного балансу цей мінус фактично стає плюсом, оскільки він відображає, якщо говорити просто, на скільки сума запозичень переважає над сумою повернутих коштів. Тобто, для платіжного балансу позика – це добре, оскільки є надходження валюти, а повернення, відповідно, не зовсім добре, оскільки валюта вимивається з внутрішнього ринку.

Так ось, у минулому році за третьою групою – фінансовий рахунок – підсумок був позитивний – «+9, 11 млрд доларів», тобто повернуто (а точніше, скеровано, виведено за межі країни) коштів у валюті більше, ніж залучено.  На підтвердження цього наведемо цитату з прес-релізу НБУ: «Чисте збільшення зовнішньої заборгованості за фінансовим рахунком становило 488 млн. дол. США (у 2014 році зовнішня заборгованість за фінансовим рахунком скоротилася на 9,1 млрд. дол. США). Основним чинником були значні зовнішні залучення сектору державного управління, чисте фінансування якого становило 3,1 млрд. дол. США (у 2014 році – 3,3 млрд. дол. США). Зокрема було отримано 1 млрд. дол. США від Світового банку, розміщено урядові єврооблігації під гарантії уряду США на суму 1 млрд. дол. США, отримано кредити від Європейської комісії на суму 0,9 млрд. дол. США. Водночас чистий відплив за операціями приватного сектору (разом із помилками та упущеннями) становив 4,1 млрд. дол. США (за 2014 рік – 12,8 млрд. дол. США).

Ось така цікава статистика: платіжний баланс – у плюсі, коли ми позичаємо більше, ніж повертаємо; при цьому ніхто не говорить про те, що момент повернення однаково настане, і за відсутності інших, аніж позичкових компенсаторів, ейфорія зміниться депресією.

Більше того, якби не було досягнуто домовленостей щодо реструктуризації та якби Україна погасила борг перед РФ (питання щодо нього досі не вирішене та перебуває в полі переговорів, які інтенсифіковували цього тижня представники ФРН, виступаючи в них в ролі посередників), про позитивний платіжний баланс як досягнення ми б навіть не почули, а раділи тому, що його дефіцит менший, ніж у минулому році. 

Як вбачається з викладеного, питання платіжного балансу станом на сьогодні, відповідно й стабільності національної грошової одиниці, а також загального здоров’я економіки варто нерозривно розглядати у контексті подальшої співпраці з МФВ.

Для початку пригадаємо слова міністра фінансів України Наталії Яресько, озвучені на засіданні комітету Верховної Ради з економічної політики:

«Україна планує отримати від 8 до 10 млрд доларів в 2016 році на бюджетні і інвестиційні потреби. В тому числі 5,8 млрд доларів від Міжнародного валютного фонду – це найбільша частина. Від США 1 млрд доларів кредитних гарантій. Інші гроші від Японії, Швейцарії, Європейського Союзу, Польщі, Німеччини, ЄБРР, ЄІБ та Світового банку, ЄС – 1,2 млрд доларів».

Тобто, позики МВФ будуть скеровані до резервів, за усталеною традицією, а решта запозичень формуватиме позитивне значення платіжного балансу на 2016 рік.

Однак усі позики залежать від ходу виконання програми співпраці з Міжнародним валютним фондом. Таким чином, його важливість для України сьогодні не є переоціненою – вона просто життєво необхідна.

У той же час цього тижня Крістін Лагард заявляє: «Я стурбована тим повільним прогресом, який демонструє Україна у поліпшенні державного управління, боротьби з корупцією та у зменшенні впливу корисливих інтересів на політику.  За відсутності помітних зусиль надати новий поштовх реформам в управлінні державою та боротьби з корупцією, складно уявити, що підтримувана МВФ програма триватиме і буде успішною».

Аналізувати додатково зміст цих слів немає сенсу – це очікувана реакція, закономірний результат того, що відбувається протягом останніх двох тижнів. Відставка керівника МЕРТ, лист послів країн-донорів не змусили очільників парламентських фракцій приборкати свої портфельні амбіції.

Коаліція розвалилась де-факто – не на підґрунті високих цінностей та принципів реформ, а на підґрунті все тих же меркантильних інтересів, визначення грошових потоків, управління міністерствами, квотами та сферами впливу.

Проведемо паралель із платіжним балансом.

Уявімо, що програму фінансування припинили – відповідно, всі інші позики та допомоги в країну не надходять, що нас очікує? Багатомільярдний дефіцит платіжного балансу – як наслідок, «популярне» нині поняття «стагнація» набуде зовсім іншого забарвлення, оскільки в нас просто немає компенсаторів валютних надходжень для покриття імпортних витрат та державних витрат у вигляді погашення позик.

Про це красномовно свідчить інше інформаційне повідомлення Національного банку, який погіршив власний прогноз зростання реального валового внутрішнього продукту в 2016 році до 1,1 %, тоді як за вересневим прогнозом воно мало становити 2,4 %, а в 2017-му – 3%.

При цьому основною причиною погіршення прогнозу ВВП в Нацбанку називають вплив зовнішніх факторів, зниження світових цін на метали, зниження зовнішнього попиту та додаткові торговельні обмеження з Росією, зниження цін на сировинні товари.

Таким чином, статистика, яка наводилася на початку дослідження, про спад промисловості, за підсумками 2016 року не зміниться, а це означатиме зростання безробіття, відсутність динаміки до підвищення реальних заробітних плат, падіння народжуваності, зростання смертності серед населення. Усі ці процеси взаємопов’язані.

Зважаючи на ці фактори, розрив, дисбаланс між експортом та імпортом товарів у 2016 році зростатиме на користь імпорту, а отже, позики Україні сьогодні потрібні.

Що залишається Україні сьогодні? За рахунок чого можна додатково залучити кошти з-зовні, навіть якщо оминути фактор інвестора, який не прийде в країну з глибокою політичною кризою?

Звісно, продавати те, що ще має цінність.

Минулого тижня очільник Фонду державного майна, відповідаючи на питання журналістів, дав декілька цікавих посилів до того, як відбуватиметься приватизація.

Загальний тон інтерв’ю — продати все, що продається, поки воно чогось коштує. Загалом іншої позиції в людини, основним службовим обов’язком якої є торгівля, очікувати важко.

Поряд з цим, вже не настільки принципова позиція щодо участі олігархів України в приватизації.

Також у ході інтерв’ю він сам собі протирічить, говорячи про те, що Рада блокує прийняття пакету законів, які не допустять представників країни-агресора до участі в приватизації. При цьому зазначає, що сам знає, як ці закони можна обійти.

Наведемо декілька цитат.

Щодо ОПЗ:

«Зараз борг (перед Group DF) 193 млн дол. Фактично, це знижка, яку матиме Фірташ, якщо братиме участь у приватизації…. ».

На питання, чи може «Тольяттіазот» (підприємство РФ) зацікавитися купівлею ОПЗ, Білоус відповів:  «Є представники від Махлая (власника)… Я все одно їм сказав, що їм мало що світить. Хоча вони з американськими паспортами всі, але я буду голосувати проти таких інвесторів». І остання цитата, яка говорить про те, що, цілком ймовірно, об’єкти приватизації опиняться в руках усе тих же наших співвітчизників. 

Щодо інтересів «Енергетичного стандарту» Білоус повідомив: 

«Я знаю Григоришина ще за своєю інвестиційно-банківською діяльністю, але зараз з ним не спілкуюся. Не думаю, що він братиме участь у приватизації. Хоча у нього точно є інтерес до “Черкасиобленерго”. Побачимо. Він також не має права брати участь у приватизації. Головне – щоб не виставив абсолютно неспоріднену структуру. Ми тут, звичайно, не МІ6, але спробуємо це контролювати. По-перше, розкриття кінцевого бенефіціара буде обов’язковою умовою. По-друге, в умовах приватизації буде ще один пункт. Якщо протягом періоду інвестиційних зобов’язань, п’яти років, ми дізнаємося, що був обман, угода буде анульована».

Звісно, це заспокоює – навіть хочеться вірити, якщо дізнаються про обман, що й кошти знайдуться в держави, щоб повернути їх інвестору, у випадку двосторонньої реституції.

Одним словом, складається дедалі більш переконливе враження, що відтягування приватизації має причинами необхідність здешевлення вартості лотів в інтересах пов’язаних із нашими політиками осіб. Закони ж абсолютно не матимуть жодного запобіжного характеру, слугуючи лише публічним приводом для відтермінування.

Крім того, Білоус також згадав і про те, що вважає за доцільне продати державні банки – всі, крім експортно-імпортного, який обслуговує зовнішній ринок. Це доволі цікаве питання в умовах сьогодення з таких причин.

Широкого обговорення цього тижня набула Постанова Кабінету Міністрів України № 37 від 20.01.16 «Про деякі питання виплати заробітної плати  працівникам бюджетних установ та  державної соціальної допомоги».

Цією постановою внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 318 «Про удосконалення механізму виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ та державної соціальної допомоги».

Зокрема, визначено критерії, яким повинні відповідати банки, які до дати набрання чинності цієї Постанови стали переможцями конкурсу з визначення уповноважених банків, через які повинна здійснюватися виплата заробітної плати працівникам бюджетних установ.

В Україні нараховується близько 3,5 млн бюджетників – непогана клієнтська база, комісійна винагорода за обслуговування рахунків яких є непоганою статтею доходу, не говорячи вже про можливість банків використовувати як операційні кошти, перераховані для здійснення їв виплат.

Так ось, критерії визначено не на майбутнє, а як такі, яким банк повинен відповідати, якщо зараз не відповідає, максимум за три місяці – інакше Мінфін повинен укласти аналогічні угоди з іншими фінансовими установами.

Основними критеріями є:

  1. Частка активів не менш як 1 % активів банківської системи.
  2. Володіння облігаціями внутрішньої державної позики в розмірі не менш, як 20 відсотків регулятивного капіталу банку;

На сьогодні регулярний капітал 120 банків, за даними НБУ, становить 116 233 млн грн – відповідно, 20% в ОВДП – це 23,2 млрд грн.

Станом на 10.02 в обігу перебуває ОВДП на 539,212 млрд грн (+34 млрд  грн з початку року), з них у власності НБУ — 389,99 млрд грн, банків — 114,302 млрд грн (чомусь, думається, що більшість у власності все тих же банків з державною часткою у статутному капіталі). Решта – в нерезидентів та інших суб’єктів.

Фактично, держава підштовхує комерційні банки, які мають бажання обслуговувати бюджетників, формувати активи  за рахунок неліквідних цінних паперів. Чому неліквідних? Бо їх дохідність не покриває інфляційні показники у річному вимірі (понад 40 % інфляції, 20–22 % річних – дохідність ОВДП), а їх емітент – банкрут, вірніше, держава, борг якої станом на сьогодні перевищує $ 65 млрд (номінальний ВВП за три квартали 2015 року еквівалентний $ 57 млрд), а за прогнозами деяких аналітиків за результатами 2016 року, з урахуванням девальвації та нових запозичень, він перевищить 100 % ВВП .

Далі, третя група критеріїв, яких складно було дотримуватись в умовах стрес-тестування та девальвації: протягом трьох останніх місяців Національним банком не застосовувалися заходи впливу в зв’язку з виявленням фактів здійснення операцій із підвищеним ризиком та віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; протягом трьох останніх місяців  дотримуються економічних нормативів, установлених Національним банком;

І четвертий, як на мою думку, дуже важливий, навіть важливіший за обсяг ОВДП, — у таких банків кількість емітованих ними електронних платіжних засобів (платіжних карток) державної багатоемітентної платіжної системи, платіжною організацією якої є резидент, становить не менш як 10 % від загальної кількості емітованих ними електронних платіжних засобів (платіжних карток).

Останній пункт просто неймовірний на сьогодні. Якщо вірити інфографіці на сайті НБУ, учасниками НСМЕП є трішки більше 50 банків, при цьому частка карток цих банків станом на 01.09.15 коливалася в межах 1–2 % від усього ринку платіжних карт.

Відповідно до стратегії на 2020 рік, їх частка повинна підвищитися до 30 % всіх карток ринку банківських послуг.

На сьогодні кількість платіжних карток, випущених в обіг, становить 59,3 млн штук, із них активних – 30,87 млн штук, із яких, до прикладу, у Приватбанку – 16,31 млн, в Ощаді – 4,4 млн, в Авалі – 2,1 млн, у решті банків – значно менше.

Відповідно, якщо станом на сьогодні частка карток НСМЕП – 2 %, значить, їх близько 600 тис. штук.

Тобто, банкам, які мають найбільш поширену мережу банкоматів в Україні, які зручні для клієнтів (у першу чергу ці заходи повинні забезпечити зручність для клієнтів), наприклад «Приватбанк, повинен випустити понад 1,6 млн карток, платіжною організацією яких буде Національний банк, – просто для того, щоб взяти участь у конкурсах на обслуговування бюджетників, причому зробити це протягом двох місяців, що загалом є на сьогодні неможливим.

У той же час зазначена постанова визначає, що банки, у яких держава володіє часткою понад 75 %, є уповноваженими банками на постійній основі. І немає жодних складнощів ні з активами, ні ж платіжними засобами, ні з порушеннями нормативів.

За підрахунками фахівців, державні банки за умови збереження цих критеріїв збільшать свою частку на ринку платіжних карт на 8 %.

На тлі цього з’явилось повідомлення заступника глави Мінфіну Артема Шевальова, що відомство протягом найближчих двох років має намір вирішити питання виходу з капіталу всіх державних банків, крім двох найбільших – «Ощадбанку» та «Укрексімбанку».

«… Протягом двох років будуть здійснюватися конкретні кроки щодо повного продажу, або приватизації значної частини в цих держбанках», – уточнив він.

Щоправда, до того відбудеться докапіталізація державних банків за рахунок бюджетних запозичень на суму, поки що еквівалентну 12,5 млрд гривень.

Треба Фонду державного майна вже зараз починати просувати на ринок пропозицію продажі державних банків, доки вони коштують мало та потребують додаткових фінансових вливань, оскільки за два роки вони подорожчають.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.