Ми бачимо, що свободу слова прагне обмежити так звана Комісія з журналістської етики, запровадивши «національну прес-карту» як пропуск у професію, встановивши на свій розсуд позбавлений раціональності та визначеності «кодекс етики українського журналіста», який допускає довільне тлумачення, та узурпуючи повноваження без будь-якої чесної процедури свавільним рішенням про «неможливість виконання професійної діяльності» позбавляти кожного журналіста права на висловлювання своїх переконань та поширення зібраної інформації. Тривожним сигналом є публічна підтримка з боку Адміністрації Президента України та МВС заходів, спрямованих на узурпацію цією комісією позицій вищого авторитетного національного органу самоорганізації журналістів.
Ми бачимо, що правозахист у кримінальному провадженні відверто монополізований Національною асоціацією адвокатів України, і вона прагне такої самої монополії у інших категоріях справ, щоб купка адвокатів, пов’язаних нестерпними кваліфікаційними вимогами, як мовчазні маріонетки еліт привілейованих порушників прав людини наживалися на подальшій ескалації безправ’я переважної більшості українців. Диктатура верхівки Національної асоціації адвокатів України, закріплена у чинному законодавстві України, є ганьбою національного масштабу та чи не головним гальмом соціального розвитку, оскільки кожного разу, коли людина, повстаючи проти монополій еліт, заявляє словами та діями про свої природні права, а її починають незаконно репресувати, «захищати» цю людину, з цинічної точки зору діючого законодавства, може лише адвокат, якого корпоративна дисципліна зобов’язує вважати підзахисного неправим. І навіть за умови найкваліфікованішого «захисту» таким адвокатом людина залишиться позбавленою можливості захистити в суді свою правоту, хіба що доб’ється послаблення репресій.
Не витримують жодної критики і штучні фільтри у процедурі реєстрації громадських та релігійних організацій, культивовані чинним законодавством, зокрема, дискримінація за ознакою чисельності засновників цих організацій (не менше 2-х для громадських і не менше 10-ти для релігійних). Людям від природи властиво формувати нефіксовані соціальні зв’язки, не прив’язуючись до оточення, реалізувати своє право на одноосібну самоорганізацію на підставі самостійно обраної мети та цінностей або, більше, релігійної віри – адже кожна з відомих релігій була заснована одним пророком. До речі, зараз Міністерство культури України створює передумови для надання привілеїв окремим релігіям і дискримінації решти релігій під предлогом схвалення «релігієзнавчою експертизою» документів, поданих на реєстрацію статутів релігійних організацій, з порушенням природного права людини на свободу віросповідання, відповідно до якого, людина сама обирає свою релігію, ніякі «компетентні органи» не можуть бути суддями «істинності» релігійних переконань.
Показово, що освіта і наука в Україні дають все менше практичних знань та навичок і плідних результатів досліджень, скочуються до посилення корупційно небезпечної тиранії викладачів, повної непродуктивної писанини та балаканини, що лише марнує роки життя та мільярди державних та приватних коштів, а також продукування академічних, кандидатських, докторських привілеїв наукових авторитетів, роздутих на плагіаті та нікчемній політизованій псевдонауці.
Показово, що не розвинуту людську особистість Українська держава називає своїм фундаментом, а первісно-племінну сім’ю, рабовласницькі бізнеси, феодальні геополітичні амбіції та жебрацький псевдо-капіталізм, в якому, всупереч справжній ідеології капіталізму, джерелом матеріальних цінностей вважається не чесне слово (ділова угода), а примусовий перерозподіл власності, обман довіри в усіх сферах, що починається із нездійсненних обіцянок політиків на виборах, продовжується інфляцією, випрошуванням кредитів у міжнародних структур, масовими подачками за лояльність, грабіжницькими податками та самовбивчим корупційним «аристократизмом» зверхніх та жадібних еліт.
Ми відстоюємо відкритість кожної сфери суспільного життя, її доступність для чесних самозванців – людей, які об’єктивно оцінюють свої можливості й прагнуть почати з нуля свою справу, оскільки бачать, що їх зусилля затребувані. У відкритому суспільстві всі двері можливостей мають бути відкриті для кожного. Кожен може поставити публічну мету і стати громадським діячем. Кожен може знайти свою віру і стати священиком. Кожен може обмінюватися досвідом з іншими і так стати вчителем. Кожен може турбуватися про хворих і так стати лікарем. Кожен може писати правду і так стати журналістом. Кожен може відстоювати права людини і так стати адвокатом.
Упереджуючи стереотипні заперечення, пояснюємо: це не означає, що, наприклад, кожного, хто прийшов бути лікарем, можна допускати до операційного столу. Спочатку треба навчитися піклуватися про хворих як санітар чи медсестра, навчитися надавати першу допомогу, повитягати занози в травмпункті і так далі. Але до операційного столу має вести не чиєсь авторитетне рішення, прийняте кулуарно за результатами суб’єктивної оцінки знань в освітніх корпораціях та кадрових відділах – до операційного столу має вести публічно засвідчена історія успіхів та невдач кожного хірурга, щоб той, хто дає згоду на операцію, міг подивитися на YouTube чи на іншому сервері попередні операції обраного хірурга, відгуки попередніх пацієнтів, починаючи з травмпункту, де він витягав занози, вислухати позицію його колег про плюси і мінуси його майстерності та репутації. Така публічність передбачає і відповідний рівень терпимості, коли помилки та їх наслідки не перебільшуються суспільством, а заздрісна демагогія одразу розпізнається і б’є тільки по репутації демагогів. Але не можна робити поступки безумствам нетерпимості, уникаючи публічності й віддаючи суспільні справи на відкуп корумпованим ієрархіям, які прагнуть володарювати кулуарно, корисливо, зверхньо – навпаки, треба починати з відкритості та публічності й по ходу боротися з нетерпимістю до інших та їхнього успіху.
Вважаємо, що кожна людина має природне право без спеціальних дозволів з боку держави, корпорацій, інших професійних, освітніх чи моральних авторитетів прийти як повноцінний учасник у кожну сферу суспільного життя, в тому числі, у кожну професію, кожен вид громадської та релігійної діяльності, займатися в цій сфері спочатку простою загальнодоступною діяльністю, а з часом, набираючись знань та досвіду, брати на себе відповідальність за виконання все складніших завдань, що потребують високої майстерності та попередньої історії успіхів.
Політика ідеологічного, нормативно-правового, організаційного і фінансового закріплення та подальшого насадження соціальної нерівності в усіх сферах життя українського суспільства суперечить і соціальній доктрині душевної релігії, яка стверджує найвищу та нескінченно рівну цінність кожної людської душі, і природним правам людини, порушуючи принцип верховенства права на користь верховенства законодавства, що суперечить природним правам людини та примусово нав’язує суспільству обов’язки прислужувати авторитету корумпованих еліт, жертовно обслуговувати їхні привілеї та примхи. Вважаємо за необхідне попередити, що така політика веде до втрати легітимності Української держави.