Відкрите звернення до депутатів Вінницької обласної Ради

19 ноября 2015, 19:14
фотокореспондент
0
82

Відкрите звернення до депутатів Вінницької обласної Ради від лікарів загальної практики - сімейної медицини

До вас звертаються доведені до відчаю лікарі первинної ланки, колишні педіатри і терапевти. Намагатимемось бути якомога лаконічнішими, але дуже важко бути лаконічними стосовно такої вкрай болісної для пересічних лікарів і їх пацієнтів теми як реформа медичної галузі, мета якої на думку більшості, - і це не секрет, якби не плескали бурхливо «позитивним» моментам, - відкорегувати, м΄яко кажучи, кількісний та й якісний склад населення. Кількісний – зрозуміло, чому якісний – бо навряд чи хтось із великих медичних реформаторів виявить бажання пролікуватись у перевченого на терапевта педіатра, а ще менш ймовірно, полікувати у 60-річного лікаря з терапевтичним стажем своє безцінне дитя. А тим паче малоймовірно, що вони дозволять вагітній своїй кровинці посидіти під кабінетом задовбаного і затурканого сімейного лікаря поруч із хворим з відкритою формою туберкульозу! Бо хто такий сімейний лікар на сьогоднішній день? Засмикана канцелярська істота широкого профілю, яка тільки те й робить, що когось і кудись відсилає, бо й сама є старшим куди і як далеко пішлють, а з до сліз принизливої зарплатні виявляється можна відрахувати відсотки за недосконале ведення документації ( хай їй грець і її творцям!), за вузькопрофільну «тупість», адже «грамотний» сімейник, вибачте за вульгарщину, має влізти в кожну шпариночку тіла нещасного пацієнта (бо щасливі сімейників обходять стороною) і винести досконалий вердикт згідно МКХ - 10 зі спринтерською швидкістю:1 5 хвилин на збір анамнезу, скарг, огляд, трактування ЕКГ, УЗО, Рентген, лабораторних обстежень і ментальних особливостей пацієнта, а, найголовніше, оформлення клятих паперів, причому, з ніжною посмішкою на вустах і щирим бажанням допомогти в очах.

Чи реально проводити повноцінний огляд дитини, дорослої людини, і, особливо, жінки, в тому числі вагітної, в неоснащеному необхідним приладдям кабінеті, пристосованому не під одного лікаря, а одразу під трьох, або на мінімум 60 чоловік впродовж робочого часу кабінету згідно 12 хв. регламенту на одну людину і кіпи супроводжуючого паперового хламу, при тому, що перерви між прийомами хоча б з позицій гігієни не існує. Втім, для рядового лікаря не існує навіть обідньої перерви, аби не заснути - кава прямо під час прийому на голодний шлунок під власну супроводжуючу бесіду на тему правильного харчування.

З приводу інвалідів - невже не можна спростити для даної, до речі пільгової категорії хворих, ходіння по муках. Невже в обл МСЕК спаде корона, якщо на їх рівні людям буде проведена роз΄яснювальна робота щодо Індивідуальних Планів Реабілітації інваліда (ІПР), невже ці люди, маючи посвідчення інваліда та ІПР на руках не можуть в обхід сімейного лікаря пройти необхідних спеціалістів обласного рівня в час, підлаштований конкретно під них? Адже така банальна увага до них не потребує великих бюджетних витрат і знову ж таки економить вкрай дорогоцінний час усіх, хто причетний до цього. І, взагалі, цей великоповажний ІПР мало що покращує в житті інваліда, лише додає клопоту і йому і лікарю-бюрократу, яким для нього є в першу чергу лікар первинної ланки, бо справжні бюрократотворці на неприступній для того відстані. Людям, які є реальними інвалідами, потрібна реальна, цілком індивідуальна і конкретна, але матеріально затратна допомога: безногому інваліду потрібен якісний протез, а зеленку й анальгін він купить з пристойної пенсії, глухій дитині - якісний слуховий апарат, а на краплі в ніс мати знайде кошти, адже безкоштовне лікування для інвалідів зводиться до безкоштовних, до речі, не завжди профільних рецептів. Одним словом, дороговартісне лікування має забезпечувати МОЗ, а інше має бути доступним з пенсії, яку має надати Мін. соц політики.

Колегіальність! Хотілось би, аби вузькі спеціалісти і лікарі стаціонарів добре пам΄ятали, що і ми, колишні педіатри і терапевти, а нині сімейні лікарі, закінчили той самий ВУЗ, що і вони, а тому були б доступніші від зірок у небі і нам, і нашим пацієнтам!

Виклики! Cучасна, навіть реформаторська медицина залишилась вірною «геніальності» радянського підходу в тому, що був їх кількісний мінімум в день незалежно від сезону (адже радянська людина зобов΄язана була навіть хворіти по плану), а максимум – до останнього подиху лікаря! А безкоштовні виклики – найбільше надбання «безкоштовної медицини» чудово реалізується за рахунок казенних і хворих вже за кілька років біганини ніг безкоштовних дільничних лікарів! Це, мабуть, 30 відсотків «за дільничність» до зарплатні мають «компенсувати» такі незначні з огляду на масштабність інших проблем проблемки рядового дільничного ЛЗПСМника!

Можливо, ідея сімейної медицини і непогана, але якби ж вона виходила з місця, яке самою природою призначене для генерування ідей, а то ж…

Вважаємо злочинним насильнецьке перевчання людей із багаторічним стажем педіатра або терапевта, адже на емоційно – психологічному рівні медиків-професіоналів грубо переламали через коліно, не кажучи про обслуговуване населення. Кожен з нас, бувших терапевтів і педіатрів, щодня втрачає себе як спеціаліста в улюбленій, обраній в свій час серцем і душею, добре знаній за багаторічний досвід роботи, спеціальності. При цьому кожен з нас чітко усвідомлює, що ніколи не відбудеться як професіонал в іншій галузі, нав΄язаній злочинною чи то діяльністю, чи то бездіяльністю медичної влади. Реформа з переходом до сімейної медицини запроваджена ще в 2000 р., але чомусь лише в 2009 році, в період процвітання злочинного режиму почалось її інтенсивно-примусове впровадження. Приміром, 4 місяці очного перенавчання, 2 місяці заочної практики – і черговий продукт медичної реформи з майже «0» рівнем знань, незважаючи на неможливі намагання вельми шанованих педагогів запхати багатотомні і різногалузеві знання у нещасні, але роками налаштовані на певну спеціалізацію уми - готовий. В невмілі руки переучок грубо кинуті ЖИТТЯ! простих людей, і точно не реформаторів і їх сімей. І одні і другі стали заручниками медичного геноциду! І за якусь найменшу «не дай Господь ситуацію» жодного великореформатора не засудять, бо тоді вони, оті великі реформатори, вступлять у юридичну коаліцію з постраждалими, аби зацькувати і морально знищити недосвідченого сімейника, бо ж не існує в природі бодай якийсь правовий захист рядового лікаря, як втім, і правова відповідальність теоретиків практичної медицини з найвищих щаблів влади. І адмін стягнення і штрафи – все на затуркану голову і діряву кишеню дільничного лікаря. Хіба не за таким принципом діє «гаряча лінія»?

В період правління злочинного режиму медициною керували люди далекі головних принципів в даній галузі - гуманності і професіоналізму. В тих областях, де був запроваджений так званий пілотний проект, виникло багато питань, нарікань та зауважень, які вказували на недосконалість, м΄яко кажучи, медичної реформи. І лише вінницькі керманичі знайшли неіснуючий позитив в медичному знущанні над обслуговуваним населенням і, як правило, над найбільш незахищеним. Хіба це не робить їх безпосередньо причетними до медичного геноциду? Революція гідності, яка забрала життя найкращих, здається, оминула медицину Вінниччини стороною, бо ті, хто б мали відповісти чи хоча б покаятись за свої творіння, лише глибше засіли в «золотих» кріслах. Чи можливо стерти знак «=» між медичним геноцидом і медичною реформою, зважаючи на цілком реальні жахіття в нинішній медицині?

Згідно наказів сімейний лікар має обслуговувати близько 2000 населення, так от саме формулювання принижує фах лікаря, бо останній має НАДАВАТИ ДОПОМОГУ: профілактичну, лікувальною, іноді й психологічну, а в разі потреби, невідкладну, але, обов'язково, у межах не лише його компетентності, а й його моральних та фізичних можливостей, а те, що запровадили великореформатори - понад будь яких людських зусиль! Хтось надграмотний з точки зору як медицини так і філології розмежував «швидку» і «невідкладну» мед допомогу, проте різниця велика, бо на першій працюють професіонали, які отримали відповідні специфічні знання починаючи з інтернатури, а на іншій - все ті ж задовбані сімейники з 2-тижневим теоретичним! курсом реанімації у межах загальних 6 місяців перекваліфікації, при чому перші чи то відігруються, чи то так заздрять другим, що «радісно» скидають на них більше 80 відсотків викликів. В дійсності це виглядає приблизно так: нещасний хворий з нетерпінням і прокльонами чекає ще більш нещасного лікаря, який може уповати лише на Всевишнього, а шляхи Його, як відомо, незвідані, тим паче «крайнім», все одно і як завжди, буде «ледачий» і «нетямущий» ЛЗПСМесник, якому в день чергування на невідкладній випадає «призова гра» - 6 годин «кататись» на машині, а після «11 номером» об΄їздити прикріплене і неприкріплене, але позбавлене лікарського піклування населення (себто те, у якого не має постійного лікаря і невідомо чи буде за таких умов). А для різноманітності можливий інший варіант - до 14 год. ранкова прогулянка попід хати, благо, що для бажаючих виспатися хворих виклики приймаються мінімум до півдня, а після – рятувати тих, від яких відмовилась «швидка», й тих, які вже добряче виспались, а в ЦПМСД їм «в падло» стояти в черзі, якщо є безкоштовна служба порятунку і милосердна «гаряча лінія». Проте величезна порівняно з минулими «добрими» часами текучка кадрів – професіоналів, не отямлює медичне чиновництво аж ніяк, а лише збільшує адмінтиск та навантаження на тих, що залишаються вірними своїй професії. Поки що, адже коли щодня ЛЗПСМ ледь доповзає додому і так 5 днів на тиждень і допрацьовує нескінченні папери у якості домашнього завдання і періодично чергує по вихідних, а щотижня від адміністрації чує - «не допрацьовуєте!», а через день переносить нескінченні перевірки щодо ведення мед окументації з «жертвоприношенням» на черговій пятихвилинці, то цілком ймовірно, що рано чи пізно надавати допомогу на первинному рівні не буде кому. Хіба що представникам адміністрацій КЗ ЦПМСД.

А як щодо нереально непотрібного, в першу чергу пацієнтам, неймовірного об΄єму паперів, який має вдовольнити потрібними, не обовязково реальними, цифрами непогамовний апетит перевіряючих у напрасованих дорогих сорочках та на тонких кабінетних підборах, аби їм, бідним, було за що ті сорочки і підбори купувати?! Головне у роботі сімейника – співпраця з пацієнтом шляхом СПІЛКУВАННЯ для оптимальних рекомендацій, які б забезпечили здоровим збереження здоров΄я, а диспансерним максимально можливу адаптаці до хвороби і вчасну корекцію її ускладнень, навряд чи ф.30 і диспансерний журнал допомагають в тому, так само не зрозуміло адекватним батькам, яким же чином графіки та дублююча у кількох варіантах писанина у дитячій картці, покращують фізичний і нервово-психічний розвиток дитини. Але ж де знайти той дорогоцінний час для взаємодії з людиною, що звернулась по допомогу, якщо лавина звітів, підзвітів, планів і т.д., особливо, тих, що мали бути зробленими ще тиждень тому, а здати їх треба прямо зараз, постійно «тисне» на знесилений лікарський мозок, і до лампадки статистам будь якого рівня, які, між іншим, теж носять горде звання лікаря, що в кабінеті і під кабінетом і на викликах ЛЮДИ, які потребують ДОПОМОГИ! І щоденно паперова робота зростає, мов снігова куля, все віддаляючи знедоленого лікаря від його знедоленого пацієнта… Люди почекають, якщо не помруть… а особисті плани, сім΄я – то, взагалі, дурниці не варті уваги, аби папірці і папірчики в ідеальному стані!!! До прикладу, чим відрізняється Діагноз: «Здоровий» від детального і посистемного опису відповідного стану з сотень і тисяч буквознаків, так ніби перевіряючі далекі від медицини люди і не дуже тямлять, що означає дане заключення! Але ж безногий інвалід регулярно доводить «світилам» медицини, що нога так і не виросла…

Найбільше коштів вкладено у первинну ланку реформаторської медицини, принаймні саме так доповідають медичні чиновники, але чому цього не відчули ті, які поки що забезпечують ледь жевріюче існування цієї самої первинної ланки, в більшості своїй завдяки голому ентузіазму, основаному, щоб там про нас не казали, на бажанні допомогти і банальному страху безробіття та безгрошів΄я?! Сучасна наука попри все не стоїть на місці, а отже, аби сімейні лікарі були забезпечені хоч якимись найнеобхіднішими засобами лабораторної експрес діагностики, не кажучи про тонометри, термометри, спецодяг, яким ми самі себе забезпечуємо з наших надзарплат, відмовляючи часом в необхідному власним дітям, це б дало змогу більш вчасно і в будь який момент, незалежно від часу роботи стаціонарної лабораторії, під час виклику чи й на прийомі запідозрити, а, можливо й поставити необхідний діагноз і відповідно скоординувати свої дії, не втрачаючи дорогоцінного часу свого, пацієнта, лаборанта, а подекуди й вінценосних суміжних спеціалістів. Таке враження, що кошти вкладені виключно в статистичну медицину, яка феодально править практичними лікарями, які незабаром забудуть, що «лікар» від слова «лікую», а не «пишу-рахую»! Судячи з об΄єму не лише річних, квартальних, помісячних і навіть щоденних звітів, а згодом, не виключено, і погодинних, в умовах реформи тільки МСІАЦ живе і процвітає, вдало вуалюючи медичні реалії сьогодення видимістю роботи.


Лікарі загальної практики - сімейної медицини

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.