Фрау і мсьє наказали: бойовиків полюбити...

3 октября 2015, 10:28
Журналіст, письменник
7
980

Мінські угоди - зашморг на шиї України. Хто його розплутає?

 

Те найгірше, що могло статися, підійшло вже під самі наші ворота: Україні, як жити, конче потрібно виконувати так звані мінські угоди. При чому час підпирає настільки, що не сьогодні-завтра весь світ заволає: а де ж конкретні дії з боку Києва? І дурень не навішає собі на шию стільки зобов’язань, як набрав їх під розписку від імені держави пан Порошенко. І одне страшніше іншого. У документі вписано, що треба амністувати всіх ґвалтівників, убивць, терористів, сепаратистів і всю іншу наволоч, яка бігала з триколорами, знищувала оборонців наших земель. Вони тепер мають право бути прокурорами, суддями, міліцейсько-поліцейськими чинами. А що їх під стволами автоматів і кулеметів «висунуть» й «оберуть» у старшини, сумніву немає ніякого. Більше того, як повідомляє координатор групи «Інформаційний спротив» Д.Тимчук, ще не відомо, якими мають бути ті вибори на окупованих територіях, а вже всі переможці «перегонів» ватажками заколотників призначені. Нарешті, «нормандський квартет» 2 жовтня ц.р. у Парижі зажадав, щоб зі всякими пушиліними, захарченками, плотницькими обов'язково узгоджувати зміни до Конституції України, поспіль із ними розробляти і приймати якийсь там бандитський виборчий закон для окупованих територій. Бо знову ж таки, подібне прописано в базовому мінському документі. А він більше ніж догма... 

                Але ж хіба могло бути інакше, якщо представниками від України на переговорах у Мінську призначені - Л. Кучма, який насправді повинен сидіти у в’язниці по справі Георгія Гонгадзе, а також, як організатор корупційної змови відповідно до якої олігарх І. Коломойський щомісячно платив, як він публічно стверджує і ця його заява ніким не спростована, п’ять мільйонів доларів США оброку зятю глави держави В.Пінчуку: свідчення такі нинішнього року оприлюднив на всю державі дніпропетровський багатій. Іншими представниками від України, як те вирішив особисто П. Порошенко, стали кум В. Путіна В. Медведчук та ще й, здається, відомий діяч від «Опозиційного блоку» парламенту Н. Шуфрич.

                У зв’язку з цими всіма подіями виникає просто таки маса небезінтересних запитань. До прикладу. А чому на жодній з цих міжнародних лідерських платформ по урегулюванню конфлікту на Донбасі не ставиться у слід за проблемою припинення вогню необхідність виведення російських військ  з окупованих територій, взяття під контроль Україною свого територіального кордону, нарешті безумовної здачі, консервації зброї всіма терористичними угрупуваннями? Чому для ЄС, як і для Москви, в першу голову стоїть проблема виборів? Вони що – Берлін, Париж, Москва -  одне ціле? Їм що понад усе потрібно легітимізувати «нову владу» окупованих територій? Які вибори, коли там махновщина? Наш уповноважений П. Порошенко хіба цього всього не розуміє? Якщо знає, чому ж тоді мовчить? Чому в усіх дивних, просто таки бандитських рішеннях подібних міжнародних самітів щодо загарбаної частини Донбасу немає його якоїсь окремої думки чи що? Навіщо він їздить на ці зустрічі? І в ролі кого? Послушника? Чому все ним беззаперечно береться під козирок до виконання, про що лишень заїкнуться фрау Меркель та мсьє Олланд, які, зрозуміло ж, твердо і наполегливу гнуть лінію Кремля, котрий в кожній новій ситуації грає білими. Хіба ж не видно,  що все це підганяється під стандарт московітів, які і далі чітко й однозначно реалізують свій злочинний план «руської весни» 2014 року: надщербити унітарність України, за всяку ціну федералізувати нашу державу, заморозивши конфлікт у Донецькій та Луганській областях, тим самим відвернути увагу українців і світової спільноти від анексованого Криму.  

                Про які вибори можна говорити на окупованих територіях, та ще й за українськими законами, якщо там загарбниками здійснюється стовідсоткова сегрегація щодо українського населення? Чи давно похоронили трьох хлопчаків, які поблизу одного з блокпостів вигукнули слова «Слава Україні!» і тут же були розстріляні російськими бойовиками? А спробуйте заговорити українською на окупованих територіях? Ви ж, напевне, бачили відеокадри, як великі «визволителі» ненависно вирізали м’який знак з фронтону Донецького залізничного вокзалу?

Українська влада, міністерство інформаційної пропаганди (очолює кум Порошенка Ю. Стець) насамперед, допускають злочинну бездіяльність, не фіксуючи цих фактів відвертого расизму щодо українців. Бо якби такі злочини проти людяності систематизувалися Україною, широко оприлюднювались, то світова спільнота неодмінно на це б уже зреагувала. В ПАРЕ, ОБСЄ, ООН, в інших правозахисних організаціях. Відтак,  відома фрау поспіль з маленьким мсьє і не посміли б  нам нав’язувати брататися зі злісними убивцями і завойовниками, робити вигляд, що ми залюбки можемо, приміром, у Горлівці, яка вже понад двадцять місяців знаходиться під окупацією російських бандитів, реєструватися кандидатами до міської ради, де за український прапор убили, живота спороли й кинули в річку депутата місцевої ради Володимира Рибака, Героя України.

Напевне ж, на таких самітах, який відбувся у Парижі, пан Порошенко лише піддакує. Принаймні, таке враження складається з аналізу ситуації щодо результатів чергових переговорів. Якщо Меркель і Олланд не знають, навіть не уявляють того, якими насправді є нинішні анклави, нашпиговані російською зброєю, російськими військовими, найманцями-наркоманами, «заробітчанами» з автоматами і кулеметами, в полоні московітського теледурману, то як міг на саміті погоджуватись на проведення виборів для легітимізації окупантів на українській території глава нашої держави? Він що німіє перед Путлєром? Якщо так, то нехай сидить дома, або складає повноваження…

До речі, ніхто ж не знає, як проходять ці перемовини, що на них насправді відбувається. Які документи обговорюються і підписуються. Скажімо, рік тому, коли відбулися перші мінські домовленості, за тим другі, українці лише з американської преси дізналися, що глава держави, виявляється, чи хтось за його командою вже давно підписав лінію розмежування з терористами, де встановлено чіткий розподіл того, які території, об’єкти кому належать. Де і як це було зроблено – і по нині не відомо. Що це, як не зрада інтересів держави? До прикладу, Порошенко уже давно документально здав був терористам донецький аеропорт, а за нього ще декілька місяців вмирали сотні патріотів, громадян України. Як йому в цей час  спалося, їлося? Мабуть, відволікався тим, що активно займався бізнесом, недарма ж приватний прибуток 2014 року олігарха перевершив попередній у сім разів, як свідчить преса…

Де вихід з цієї жахливої систуації?

Найкраще було, як мені видається, якби очманілі від влади терористи-сепаратисти все-таки почали свої вибори в строки, які вони раніше установили – 18 жовтня та 1 листопада. Бо яка, власне, різниця, коли вони оголосять своїх «смотрящих» владою, у ці терміни, чи після розробки якогось там спеціального закону в українському парламенті, котрий, зрозуміло, ніколи, ні за яких обставин не буде реалізований на ділі, бо які, скажіть, можуть бути вибори в пеклі? Позаяк вибори, це акт демократії. А яка демократія, коли все побудоване на розтяжках під вікнами і обіч доріг та стежок, під прицілами «Градів»?

Це б означало, що супротивна сторона зірвала мінські домовленості і тоді й Україна мала б змогу відкинути необхідність вносити зміни до Конституції, при цьому, відповідно до підписаної угоди, неодмінно узгодивши їхні параметри з бандитами. Це вельми важливо, як і те, що, знову ж таки, відповідно  проконсультувавшись з окупантами (!?), треба розробляти й приймати в парламенті якийсь спеціальний виборчий закон для стріляючого Донбасу. Подібне однозначно поставить дибки не лише Верховну Раду, але й все суспільство. Бо подібної ганьби, приниження, либонь, не переживала жодна держава. Великою мірою завдяки ви знаєте кому.

Одне слово, після Парижу Україна втрапила в ситуацію, коли кожен крок, як на мінному полі. І вже точно видно, що наш поводир виходу з ситуації не знає.

(При цьому, зауважу у дужках, прошу розцінювати мої слова, не як заклик до продовження війни, а як висловлювання припущення того, що творитиме далі агресор, діяльність котрого завжди однакова: він ніколи не поступиться перед здоровим глуздом, а вчинятиме так, аби було гірше.)

У зв’язку з цим у мене запитання до всіх. Україна парламентська чи президентська країна? Хто в ній формує зовнішню політику? Хто повинен складати і затверджувати директиви на саміти, підписувати міжнародні угоди щодо територіальної цілісності держави, зокрема? Без вияснення цих проблем та обставин, а також того, хто і за що врешті-решт відповідає, скільки і якої влади на себе бере і до чого цей волюнтаризм призводить – ситуацію не розв’язати. 

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.