Прощай, благословенна унітарність!

27 августа 2015, 14:14
Журналіст, письменник
3
411

Мінськ перетворився на гадючник терористів, які знищують все українське. З т.з. днр/лнр треба розмовляти в... Амстердамі, жителів якого найбільше було на борту збитого московітами літака рейсу МН-17.

Ви, сподіваюся, пам’ятаєте цю злощасну закономірність радянської доби: жоден серпень не міг поминути без жахливої трагедії. Як то початок Першої світової війни у серпні 1914-го, чи загибель теплохода «Нахімов» з масовими жертвами. Ще десятки якихось, начебто знакових трагедій цієї спекотної пори.

Вельми схоже на те, що нинішня українська влада намагається в ручному режимі повернути ту безщасну логіку містики: ні серпня без драми. Я, звісно ж, кажу про призначену на останній день літа позачергову сесію Верховної Ради України, яка своїм передбачуваним силуваним голосуванням у парламенті  може призвести до неминуче фатальних поправок в Основному законі держави, прийняття закону про так звану децентралізацію, яка закладе стільки мін у розвитку регіонів, що все навіть може закінчитися повним розвалом держави.

Тільки дурень не розуміє, що за правління п-а Порошенка Україна в ролі цуцика втрапила на ланцюжок короткого зовнішнього управління, де свободи залишилося нуль між виконаннями жорстких команд для отримання корму. Он і остання поїздка глави держави до Берліна на рандиву 24-го серпня ц.р. з фрау Меркель і мосьє Оландом  – як штрикання паличкою під хвіст мулу, щоб швидше рухався. Погоничі, вони ж оператори зовнішнього маніпулювання Україною, вимагають за будь-яку ціну добитися внесення поправок до Конституції. Щоб безумовно виконати прагнення Москви – закласти бікфордів шнур до унітарності нашої держави. Ярмо розбитого, зруйнованого Донбасу, яке ми начебто «добровільно» висаджуємо собі на спину через безглузді закони, зміни в Конституції, де буде зафіксовано особливий порядок існування захоплених терористами територій всередині України, гарантування амністії сепаратистам і бойовикам – осиновий кілок не лише в нашу незалежність, а й у державність. Все це підсилене оманливим законом про  начебто децентралізацію, яка насправді є пороховою бочкою з правом оголошувати місцевими громадами референдуми, приміром, про мови, неодмінно призведе до міжнаціональних, міжетнічних конфліктів. Україна, з допомогою кремлівських грошей, емісарів, «відпускників» та «трактористів» може стати ще однією вавилонською баштою горизонтального зразку, де люди почнуть геть не розуміти один одного.

                Ті, хто нині баламутять нам голови тим, що замурувати зраду в Конституцію це ж так легко, зовсім безболісно, тимчасово, лише на якихось там три роки, і, мовляв, не обов’язково ж виконувати внесені поправки до Основного закону, готові навіть для більшої переконаності привести Нобелівських лауреатів у ролі живих агітаторів за ці зміни, будьте певні, при першій же ж тривозі вони опиняться в теплих краях зі своїми багатомільйонними статками. А нам залишиться без поводирів терпіти знущання Путіна з неодмінними завтрашніми вимогами дати кермо управління уже в центральних органах влади тим, хто нині бігає по Донбасу з автоматами і гранатометами, хто стріляє з «Градів» і «Буків». Адже вони після такої дивної рихтовки Конституції на манер а-ля Меркель-Олланд, будуть уже не сепаратистами, терористами, бойовиками, «ополченцями», а формально начебто повноправними законослухняними, чесними громадянами України, можливо, навіть людьми з пільгами учасників бойових дій, а значить особами, котрі можуть стати народними  депутатами, і міністрами. Регіон повинен же ж бути представлений у центральних органах влади…

                Про необхідність виконання цих умов оновленої Конституції, будьте певні, день і ніч несамовито верещатиме на весь світ Росія, яка чистенькою вийде з кривавої м’ясорубки Донбасу. (До речі, її ГРТ щогодини хвалиться тим, що лише в ФРН у неї три мільйони глядачів…) Москву з часом за певні преференції підтримають Штати, а як же ж. Повелять Україні: налагоджуйте внутрішню громадянську комунікацію, утверджуйте міжрегіональну толерантність. Знаходьте порозуміння серед своїх громадян. З ким же ж це? – запитаю принагідно. З дикими вандалами типу гіві, захарченками, плотницькими, бісами, моторолами?  Звісно ж, з ними. І відбудовуйте, скажуть, цими варварами розгромлений, понівечений ними і рашівськими вояками наш донецький край. Вдихайте в нього нове життя. Годуйте Донбас. Який формально буде начебто Україною, а частково залишиться затушованими так званими днр/лнр, густо побитими гниллю «руського міра». Руські ж, як вони співають, не здаються… 

                Іншими словами, Київ на певну частину Донбасу ніяк не зможе впливати, бо там будуть свої органи правопорядку і правосуддя, управління, а ось випестуване московітами охвістя очищених сліпим українським законодавством учорашніх бойовиків  кинеться довбати й розхитувати державні устої формально начебто унітарної нашої держави. Бо ж вони недогризли хохлів на полях битв з воєнторгівської технікою і озброєнням. Буде чудова нагода шкодити зсередини. Відтак, Україна мимоволі перетвориться на розхитаний човен, чимось схожий на завжди неспокійні Боснію та Герцоговину, де всередині країни все постійно загрозливо гурчить, клекоче немовби вулкан перед карколомним виверженням.

                Усе це – не що інше, як свідоме закладання у тіло держави сепаратистських кубел. Подібно до того, як ми свого часу самі ж створили Автономію у Криму, яка перетворилася з часом у анклав махрового українофобства.

                У лихому сні подібне не може приснитися, до чого Україну, буквально ставлячи на коліна перед агресором, підштовхують наші «рятівники-друзі». Думаю, вони добре розуміють, що коли втілиться цей проект у дію, то Україна сама по собі розчиниться в Росії. Схоже на те, що  Штатам, та й ЄС значно краще мати справу з однією державою, нехай і не завжди дружньо налаштованою щодо них, ніж гарячий конфлікт у Східній Європі між двома нинішніми країнами, який може тліти десятиліттями, повсякчас провокуючи третю світову війну. Тут варто нагадати події двадцятип’ятилітньої давності. Напередодні розпаду СРСР, президент США Джордж Буш-старший, перебуваючи в Києві, зійшов на трибуну Верховної Ради ще УРСР й чітко, однозначно заявив: Америці зовсім не потрібна незалежна Україна. США можуть в цьому регіоні виладновувати всі справи з Кремлем. Київ, як столиця незалежної держави, Вашингтону зовсім не потрібна. Ми ж на власні вуха не так давно чули з вами ці слова. Чи не так?

                Звідси, гадаю, небажання Барака Обами навіть чути про те, щоб надати оборонну зброю Україні. А сором’язливе закривання очей Штатами на те, що ще 14 серпня 2014 року збройні сили Росії, протиправно щодо міжнародних угод, збройною армадою перейшовши кордон України, окупували частину території її Донбасу, влаштували так званий Іловайський «котел» для наступаючих військ ЗСУ, де було впритул розстріляно більше тисячі українців? Якби Вашингтону було це якимось боком не вигідно чи, можливо, не байдуже, він би давно вже запитав у п-а Порошенка, чому понад рік тому, маючи достовірну інформацію про наступ московітів, їхню участь у протидії збройним силам України, які, до речі, вельми успішно на той час звільняли свою суверенну територію від сепаратистської нечисті, ввійшли навіть до Луганська, готувалися зачищати Донецьк, який взяли в тісні збройні лещата, не оголосив військового стану, загальну мобілізацію. Між тим, патріотичний дух народу тоді був настільки високим, що людей треба було буквально стримувати  від пориву прогнати ворогів за межі кордонів. Чому президент тоді не організував оборону країни, як те б належало верховному головнокомандувачу? Порошенко помпезно приймав парад на Хрещатику, з демонстраціє. бойової техніки, літаків, коли наших військових безбожно сотнями розстрілювали рашисти. Обіцяна підмога знекровленим батальйонам не прийшла. Я навіть тут запитаю – чи не зумисне це вчинялося?

                Американці, як і навесні 2014-го в Криму повчально застерігали: не провокуйте Росію, йдіть на поступки, тихо відступайте. Трагедія нашого народу, либонь, логічно вкладалася в ложе якогось драконівського плану розвалу України, знищення як держави. Саме тому причини і наслідки Іловайської трагедії не розслідуються, як належало би. Ви ж погляньте, що й по сьогодні не відомо, хто віддав наказ наступати на Іловайськ… І для чого? Тисячі людей полягли, а винного в цій катастрофі, як лише в Україні подібне буває, катма…

                Могло б навіть видатись, що начебто вершителі долі України, такі мудрі правителі, як Меркель та Олланд не самі приймають рішення щодо начебто розв’язання східнодонбаського конфлікту за тим сценарієм, який пропонується нині Україні, а виконують вони чиюсь злу волю. Бо ж хіба, як керівники держав ці люди не розуміють, що таке Конституція країни і чи гоже використовувати її в тактичних іграх навіть проти агресора. Основні закони держав змінюються лише після перемог, або в мирний час. Те ж, що пропонується нині вчинити нашому парламенту – це пиляння фундаменту, який утримує всю конструкцію незалежної держави.  Це, іншими словами,  – конституційний демонтаж України.

                Одначе варто не забувати, що Меркель й Олланд учиняють так саме тому, що це насамперед вигідно їхнім державам. Не лише Росія потерпає від введених проти неї міжнародних санкцій, а й такий, приміром, локомотив Євросоюзу, як та ж таки ФРН, позаяк РФ для неї надзвичайно важливий, як і для Парижа, бізнесовий, торговий партнер. А тут перекрили всі крани збагачення, поклали на коліна могутній Газпром, при якому жиріли всі правителі і в білокам’яній, і на Шпреє та на Сені.

Відтак, олігархати цих країн тиснуть на свої уряди з вимогами припинити санкції щодо Москви, що дасть змогу продовжити взаємовигідну співпрацю. І тому операторам нашого зовнішнього управління абсолютно байдуже те, хто виграє, а хто програє в урегулюванні східнодонбаського конфлікту. Звісно ж, представникам ЄС легше натиснути на податливу, економічно слабку Україну, абсолютно залежну від Євросоюзу, а ніж на мілітаризовану до зубів РФ.  Саме тому фрау й мосьє беруть так круто – стрижуть українців буквально під нульовку. Не церемоняться навіть з Конституцією. Заїкнулися вони б з подібним щодо московітів…

                А як би треба було діяти?

                Що, скажіть, будьте ласкаві, робить лис, коли його одна лапа потрапляє до капкану? Він сам відгризає свою ногу-заручницю. Навіть тварина розуміє, що життя для неї значно дорожче за кінцівку…

                Що ж для є вищим нині: шматок Донбасу, який агонізує відвертим сепаратизмом, інспірованим ззовні тероризмом, заражений до неймовірного зіпрілим духом дикунського «руського міра» чи все-таки незалежна, суверенна, прекрасна наша матір Україна?

                Я ставлю так питання тому, що нинішні правителі, за моїм приватним переконанням, учиняють злісний злочин проти українського народу, не порадившись з ним, не обговоривши цю важливу, глобальну для України проблему на всенародному референдумі, як, власне, належало б учинити відповідно до Конституції. А швиденько взяли під козирок безвідповідальну,  вказівку операторів зовнішнього управління нашою державою. Власне, вирішили  сповна задовольнити забаганки німецьких і французьких багатіїв способом довбання фундаменту нашого рідного дому.   

                Усе це чиниться, зауважу, на фоні обладнання справжнього кубла тероризму проти суверенної України якраз саме у Мінську. Отож нашими з вами повпредами, друзі, з волі п-а Порошенка на перемовинах з бандитами є:

1.       Л. Кучма, який давно вже мав би сидіти у в’язниці хоча б за те, що як публічно  на телеканалах України заявив олігарх І. Коломойський, цей діяч, будучи на троні глави держави свого часу вимагав від нього, аби той регулярно щомісячно сплачував п’ять мільйонів доларів США хабара зятю цього високо рангового корупціонера - В. Пінчуку;

2.       В. Медведчук, кум В. Путіна;

3.       Н. Шуфрич, народний депутат України, який під час голосування української делегації в ПА ОБСЄ на початку липня 2015 року, щодо визнання Росії агресором, - утримався;


Чи не правда, чудовий букет виставила Україна!? Він яскраво свідчить про внутрішню потребу нинішнього глави держави мати поруч з собою такого почту людей, опиратися на них. Одне слово, від лося завжди – лосята, від свині – поросята…

Думаю, що Україна має ставити питання про перенесення переговорів з Білорусії до іншої незалежної від Росії держави. Хоча б тому, що Мінськ, давайте не забувати про це, є насправді столицею Російсько-Білоруської союзної держави, де всім верховодить, як його промовисто називає американський сенатор США Д. Маккейн, «головоріз  Путін». За вказівкою  рашівського верховоди, його білоруський намісник О. Лукашенко влаштовує терористам, серед яких частина, до речі, є росіянами, москвичами, найвищі почесті: стелять червоні доріжки під ноги, як на Канському кінофестивалі, звозять під бойовиків пресу, проводять для них прес-конференції і брифінги, масово випускають їхні прес-релізи. Лукавий «батька» приймає як найдорожчих гостей тих, хто убиває українців у Донбасі і Криму, влаштовує їм на їхній ж землі сегрегацію.  Адже не секрет, що українцям на окупованих територіях, фактично в своєму рідному краю, під загрозою тюрми чи навіть смерті забороняється спілкуватися своєю рідною мовою, вивішувати державні українські прапори, носити свій національний одяг.

Більше того, два тижні тому, президент Білорусії О. Лукашенко видав розпорядження про те, щоб усі без винятку вантажі для так званих днр та лнр слідували територією країни без будь-якого оподаткування за логістику, в тому числі й на державних автодорогах, де з усіх здіймається оплата. Що це все, скажіть, будь ласка, як не сприяння розширенню тероризму, коли відомо, що основна маса вантажів на захоплену бандитами українську територію складає зброя та боєприпаси?  

Було б справедливо, якби Україна відмовилася від такої підлої «допомоги» хитро витесаного О. Лукашенка. В очі, бачите, як лис, а по за очі, як біс. Треба, гадаю, щоб наша сторона наполягла на перенесенні переговорного процесу, якщо взагалі потрібен такий, приміром, до Амстердаму, столиці Нідерландів. Нехай би голландці, які понесли найбільші втрати при загибелі пасажирського Боїнга рейсу МН-17 подивилися в очі тим, хто вбивав їх рідних в небі над Донбасом, полюючи на літаки захисників української Вітчизни. Чи хоч би розмістити цю місію в Польщі, або Литві, приміром, у Латвії, можливо, в Естонії. Лиш би не в радянському Мінську…

 

                  

                

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.