Українці нагадали Тимошенко її насмішки з Путіним над Грузією

10 августа 2015, 11:27
0
79
Українці нагадали Тимошенко її насмішки з Путіним над Грузією

Сьогодні, нам українцям, як ніколи, на часі згадати сумний досвід Грузії у боротьбі з міжнародним агресором і окупантом - Росією, адже наше «сьогодні» на Сході багато в чому перекликається з історични

Прикривалася тими ж гаслами, що й сьогодні, вбиваючи наших хлопців на східних кордонах та безкарно анексуючи Крим. Вже тоді міжнародна спільнота отримала урок: Росія не має авторитетів і завжди готова продемонструвати вовчий оскал, а для Росії цей злочин минув, за великим рахунком, безкарно. Це теж для Путіна стало показовим переламним моментом історії: він, трощачи все на своєму шляху на машині російської пропаганди здатен виписати собі індульгенцію, потираючи закривавлені руки.


Хто не знає минулого, не вартий майбутнього. Згадаємо, як це було. Щоправда, українці, читаючи ці рядки, мабуть відчують дежавю.


Передісторія цієї війни сягає ще листопада 1989 року, коли Південна Осетія – на той час автономна область у складі Грузії – оголосила незалежність. Росія всіляко підтримувала цей сепаратизм як головний метод тиску на Грузію. До слова, це був не перший досвід підтримки сепаратизму спочатку радянською, а вже потім і російською пропагандою. У серпні 2008 року чергове загострення конфлікту, спровоковане фактично Росією, вилилося у масштабну війну.


У ніч на 8 серпня, після обстрілів грузинських сіл, збройні сили Грузії заявили про намір «відновити конституційний лад» на території невизнаної республіки і зайняли більшу частину столиці Південної Осетії. І без сумніву у них би це вийшло, якби не «братерська» допомога Російської Федерації. Росія, вустами тодішнього, де-юре, прем’єр-міністра, а де-факто, президента Володимира Путіна, назвала агресію «примушенням Грузії до миру». Після окупації частини Грузії російськими військами та етнічних чисток грузинських сіл навколо Південної Осетії за участі міжнародних посередників було досягнуто угоди про припинення вогню.


Тоді ми дивилися на цю ситуацію з боку спостерігачів. Звичайно, вболівали за Грузію, але і в страшному сні не могли уявити повторення ситуації вже на теренах України. Сьогодні, коли ми маємо таку ж російську збройну агресію вже проти України, ніби самі собою виникають питання: чи адекватно реагувала Україна на агресію тоді, чи правильні висновки ми зробили з тієї події, чи змогли б ми сьогодні втримати Крим і Донбас, якби засвоїли уроки російсько-грузинської війни? Ми хочемо підтримки від міжнародної спільноти. А чи тоді наші політики підтримали Грузію, чи засудили Росію, чи виказали свій осуд і обурення?!


Адекватність реакції політичного керівництва України на агресію Росії проти Грузії викликає більше питань, ніж ми маємо відповідей. З одного боку, що конкретно могла для вдіяти Україна? Ми, як і Європа, дружно засудили застосування сили, закликали до негайного припинення вогню і відновлення переговорів, закликали Росію вивести свої війська з території Грузії і проявити стриманість.


Звичайно, сьогодні, хильнувши гіркого досвіду, ми розуміємо, що реакція на такі масштабні події, як війна між двома сусідами України, один із яких -, мала б бути блискавичною і не обмежуватися заявами, серйозність яких не підкріплюється реальними діями. Ця реакція мала б виходити з принципів давно виробленого ставлення до Росії та Грузії.


Але наші політики тоді мали свої інтереси і головні болі. Глава уряду України Юлія Тимошенко тоді була більше занепокоєна вирішенням газових проблем з Росією, бо від цього прямо залежала її доля як глави уряду. Газовий конфлікт фактично змусив її, як політичну фігуру, зависнути у повітрі. Мабуть тому рішучих слів проти Кремля з її вуст ми тоді не почули. Ну було б півбіди, якби вона промовчала. Але ж ні, 20.11.2009 року мас-медіа сколихнуло відео із зустрічі Тимошенко і Путіна, де Путін дозволяє собі розважати жартами стосовно війни у Грузії Тимошенко. Тоді Володимир Володимирович зневажливо з гігіканням сказав: "Бойцы вспоминают минувшие дни и битвы, что вместе продули они". І після цього, говорячи про зустріч між Ющенко і Саакашвілі, яка мала відбутися, порекомендував тодішньому очильнику України щосили берегти свою краватку. Адже, камера, що була встановлена в кабінеті Саакашвілі в момент, коли той дізнався про агресію Кремля зафіксувала, як він жує власну краватку. Можна лише уявити, які емоції і хвилювання за країну пережив президент Грузії. Тим більше, що Путін погрожував нападом на Тбілісі. Скоріше це була демонстрація не психічного розладу, а глибокого переживання за долю Батьківщини.


Жарти Тимошенко у відповідь та відверте загравання з кривавим диктатором показали Україну у негативному світлі і продемонстрували ставлення Тимошенко до нападок Путіна. Коли згадуєш цей інцидент, розумієш. Що осудження нею анексії Крму і подій на сході – лицемірство. Просто сьогодні їй вигідно говорити так, а тоді було вигідно посміхатися і жартувати.


На жаль, чіткої політики стосовно Росії у нас нема й досі, хоча, безумовно, останні події значно просунули Україну загалом та її державне керівництво зокрема на шляху до розуміння простого постулату: «хочеш миру – готуйся до війни!». А ще, нам треба навчитися називати речі своїми іменами, а нашим політикам «не прогинатися під мінливий світ».

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.