Що нам робити з Донбасом?

8 августа 2015, 13:23
0
171

Українським по духу і змісту Донбас стане тоді,коли туди повернеться українська влада. Коли життя на Донбасі буде наповнено українським змістом, а не тим, що пропонується, — у вигляді реабілітації, легалізації вбивць українських військових. До влади на Донбасі має прийти українська політична еліта, яка докорінно змінить ситуацію у регіоні.

Єдиний рецепт загоєння цієї "рани" – піти по так званому хорватському сценарію: на певний період часу визнати втрату своїх територій, оголосити їх окупованими, а коли складуться сприятливі для цього умови, повернути їх. 

На початку 90-х, під час військових подій на Балканах, певну частину своєї території Хорватія втратила. Але через три роки завдяки блискавично проведеній військовій операції розгромила сербські війська і повернула свої землі у лоно Хорватії. Хорватський сценарій унеможливив би те, що відбувається у рамках мінського процесу — повернення Украї­ні її східних територій на умовах Російської Федерації.

 Нам хочуть віддати окуповані території під "соусом" збереження територіальної цілісності України. При цьому 500 з лишком кілометрів нашого кордону з Росією так і залишиться під контро­лем так званого "ополчення", а точніше – під пильним оком російських регулярних військ. Україну намагаються змусити фінансувати ці неконтрольовані регіони з його "ополченням", в якого буде 40-тисячна армія, одна з найбільших в Європі. На Україну буде покладено тягар виплати зарплат, пенсій, дотацій. Тільки пенсій треба буде переказати у цей проблемний регіон 24 млрд. грн.

Окрім того, на Україну навішають відновлення зруйнованої війною інфраструктури. Все це не дозволить розвивати власну економіку, а відтак стимулювати євроінтеграційні процеси. Україна фактично залишиться у полі політичного і військового впливу Росії.

Якщо наберемося сміливості і офіційно заявимо про тимчасову втрату цих територій, визнав­ши їх окупованими (так само, як Крим, про який чомусь забуваємо), то отримаємо отой проміжок часу — два-три роки – який необхідний для розбудови української армії, економіки, проведення соціально-економічних реформ в середині країни…

Зараз  у суспільстві побутують дві думки щодо виходу з кризи на сході: перша – відпустити Донбас "у вільне плавання", відгородитися блокпостами, ровами, колючим дротом, бо, мовляв, з його агресивним, проросійськи налаштованим населенням, яке не хоче чути про Європу, нам не по дорозі. Друга – силою повернути окуповані території…

Але,і одна, й інша думка є хибними. Відгороджуючись від окупованої частини Донбасу, люди готові "просто так" віддати їх. Те, що пропоную, передбачає, крім визнання тимчасової втрати територій, їх повернення.
Інша думка, яку висувають ура-патріоти, котрі у стінах Верховної Ради кажуть про "вій­ну до переможного кінця" – не більше, ніж популізм. 

Українська армія не в змозі (ні фізично, ні матеріально) протистояти третій стороні конфлікту — Російській Федерації. Можемо наразитися на ще більші втрати території. Заявляти про "війну до переможного кінця" – грати на руку Москві. У нас була можливість перемогти у серпні минулого року. Але цього не дозволила потужна інтервенція з російського боку, а згодом — вересневі мінські угоди…

Щодо питання,чи зможуть українці з її центральних, північних, західних регіонів коли-небудь примиритися зі своїми одурманеними співвітчизниками у Донбасі, які лягали під наші танки, не даючи їм захистити наші кордони, які зустрічали ледь не з хлібом-сіллю російських окупантів.

Перший шлях — повернення до "хорватського" сценарію, про який я вже говорив. Після подібної спецоперації українських військ вороже налаштована до України частина населення змушена буде виїхати. В іншому випадку цих людей буде притягнуто до кримінальної відповідальності. Вибору немає. 

Ніхто на примирення не піде. Президент Білорусі Лукашенко заявив, що з часом все у відносинах України і Росії "устаканиться", що, мовляв, після Другої світової війни, де загинуло 30 мільйонів, росіяни знайшли спільну мову з німцями. Пробачте, минуло 70 років з часу тієї війни, російський народ братається з німцями, але при цьому ворогом робить український народ… Не треба нас заколисувати тезами про те, що ми змушені сідати за стіл переговорів з людьми, руки яких по лікоть у крові…

Я категоричний противник проведення будь-яких виборів на Донбасі в умовах війни. Бо в такий спосіб узаконимо, повернемо у політичне життя України одіозних функціонерів Партії регіонів, які перефарбувалися в "Опозиційний блок". А про вибори на окупованих територіях взагалі не може йтися. Бо це буде легітимізацією самопроголошених республік. 

Фактично ми будемо мати у своїх радах російських посіпак, але вже не у вигляді бойовиків, які мали би сидіти за ґратами, а у вигляді "українських депутатів", які і далі нестимуть ідею федералізаційного розбрату в середині Украї­ни – але вже прикриваючись мандатом. Не можна проводити вибори і на звільненій території Донбасу. Бо наразі українська влада там є номінальною. Тим більше, коли значна частина переселенців, які отримують українські виплати, голосуватимуть проти України. Вибори в таких умовах закладають міну уповільненої дії.

Хто і як має відроджувати зруйновану економіку Донбасу – західні інвестори, Україна з її скромним бюджетом, Росія, яка наробила нам біди?

Нам треба чітко усвідомлювати,що якщо йдеться про конт­рольовані нами території, то треба чітко сказати, що80-90 відсотків промисловості зосереджено у руках певного олігархічного клану. Тож було б недоречно, якби Україна брала на себе зобов’язання відновити зруйновані підприємства, які належать Ахметову чи Януковичу. Це справа власників. Украї­на має виступати гарантомсоціально-економічних перетворень, але не їх донором. Те ж саме стосується країн Заходу. Вкладати гроші у нестабільну економіку цього регіону не має сенсу.

Якщо вже прийшли до нас грузинські реформатори, нехай би діяли за схемою, яку успішно апробували у своїй країні: арешт ворогів країни із подальшим внесенням з їхнього боку грошової застави. Не у вигляді смішних 3 мільйонів гривень, як було це у випадку з "регіоналом" Єфремовим, а на кілька порядків солідніших сум. Йдеться також про інших одіозних осіб, представників соціально-економічної горе-еліти Луганської і Донецької областей, яка якимось дивом преспокійно поживає на контрольованій Україною території, але до неї немає інтересу правоохоронних органів і судової системи.

 Треба цих людей змусити своїм коштом відновлювати економіку Донбасу. Щодо них має бути політика "батога і пряника". З одного боку, маємо чітко показати адміністративний характер, а з іншого, стимулювати цих людей працювати на Україну. Маємо показати, що є чіткі правила гри поведінки у цьому регіоні.

Українським по духу і змісту Донбас стане тоді,коли туди повернеться українська влада. Коли життя на Донбасі буде наповнено українським змістом, а не тим, що пропонується, — у вигляді реабілітації, легалізації вбивць українських військових. До влади на Донбасі має прийти українська політична еліта, яка докорінно змінить ситуацію у регіоні.

Д.Снєгирьов

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.