Зміни до Конституції порушують баланс влади

Фактично, під приводом децентралізації в Україні узаконюється президентська республіка.

Порушення балансу влади, небезпека централізації вертикалі влади Президента, плутанина з перейменуванням адміністративно-територіальних одиниць, загроза посилення наглядової ролі за місцевими радами та можливість блокування фінансування регіонам із центру — ризики нової конституційної реформи.

Те, що зараз відбувається, більше нагадує імітування процесу перерозподілу влади від Києва до регіонів, бо реально всі зміни спрямовані на централізацію вертикалі влади Президента. Так, скасування недоторканності депутатів та суддів без одночасного запровадження процедури імпічменту призведе тільки до узурпації влади. Повноваження Президента призначати так званих «префектів», тобто вповноважених у місцеві органи влади, не властиві сьогоднішній моделі парламентсько-президентської республіки, і лише посилюють роль гаранта. Реального розширення повноважень регіонів немає, зате посилено наглядову роль за ними – аж до можливості блокувати з центру їх фінансування. Усе це не наближає нас до бажаної системи децентралізації, зате фактично перетворює Україну на президентську республіку.

До прикладу, функцією загального нагляду, яка була в прокуратури і за яку Європа 20 років лаяла Україну, тепер фактично володітиме так звана «префектура», причому в більш жорсткій формі. Приміром, Президент отримує право через префектів оскаржувати рішення місцевих рад, а також призупиняти повноваження голів відповідних рад. Цікаво, що поле для маневрів гарант матиме надшироке, адже в проекті змін чітко не деталізуються причини для блокування таких рішень. Тобто фактично створюється інституція розпуску місцевих органів самоуправління у випадку, якщо вони вчинятимуть неконституційно. Втім, таке формулювання є надто узагальненим і розпливчастим – під нього може підпадати будь-яка ухвала місцевих рад.

Усе це ставить місцеві органи влади в повну залежність від волі Президента. Адже при всьому, навіть не збережено норми щодо висловлення недовіри місцевими радами призначенцю з центру (зараз, наприклад, вони можуть висловити недовіру голові відповідної місцевої держміністрації), тобто громади в будь-якому випадку будуть змушені миритися з префектами-наглядовцями.

Разом зі змінами до Основного Закону не вноситься і відповідний законопроект стосовно префектів, де було б детально і зрозуміло розписано їх функції, повноваження, організаційна структура. Адже поки що немає чіткого уявлення, яка державна інституція це буде.

Як переконаний юрист, Президент отримує додаткові важелі політичного впливу й завдяки скасуванню недоторканності депутатів та суддів, адже з нього недоторканність не знімається, при цьому відсутня чітка процедура імпічменту, яка була б регламентована спеціальним законом. Так втрачається баланс влади, оскільки руйнується система стримувань і противаг. Тепер депутати просто ризикують потрапити під контроль Президента, який диктуватиме їм свої правила. Політичної сили йому додає й те, що основні керівники правоохоронних органів, які можуть впливати на суддів кримінальним переслідуванням, також, за Конституцією, є його креатурою.

Питання фінансової бази регіонів, за його словами, в проекті Конституції зовсім не опрацьовано. Зокрема, не запропоновано нічого нового, що б дало змогу громадам вирішувати нагальні фінансові проблеми. Фінансування основних потреб громад залишається дотаційним, свої проблеми вони вирішуватимуть самостійно і чекатимуть на подачку з центру. Пропонована фінансова основа місцевого самоврядування передбачає ті ж положення, що має чинна.

У певній мірі джерела наповнення місцевих бюджетів було розширено у грудні минулого року й без конституційних нововведень – завдяки змінам до бюджетного та податкового кодексів. Тоді місцева влада отримала право збирати цілу низку податків, крім того було запроваджено нові збори, зокрема 100% плати за надання адміністративних послуг, 100 % державного мита, 25 % плати за надра тощо. Проте особливості забезпечення адекватних фінансових ресурсів органам місцевого самоврядування, а також надання коштів для додаткових повноважень – власне, те, чого вимагає Венеціанська комісія, – ніяк не прописано.

Повноваження територіальної громади абсолютно не розширені – вони залишаються без змін. Важливий нюанс – статут Донецької і Луганської областей визначатиметься спеціальним законом. Очевидно, що це є також однією з вимог Венеціанської комісії, але змінами в самій Конституції скасовується чіткий перелік областей, що взагалі ставить під питання існування Донецької і Луганської областей, і в майбутньому може призвести до серйозних протиріч при вирішенні долі адміністративно-територіального устрою цих регіонів.

Відповідно до змін, в Україні діятимуть нові адміністративно-територіальні одиниці – громади, райони, регіони. Самоврядування має здійснюватися через ради – громади, району, області, при яких створюються виконавчі комітети, що представляють інтереси громади. Ці перейменування, Венеціанської комісії, можуть призвести лише до плутанини. Вирішувати, яким саме селищам об’єднуватися в громади, утворювати й ліквідовувати громади, закріплено за Верховною Радам, що вже викликає занепокоєння місцевих депутатів. Адже це може означати, що влада сама вирішить за мешканців поселень, яким чином їм добровільно об’єднуватися.

Ідея децентралізації, яка виношувалася більше року, ніяк не втілюється змінами, що запропоновані на сьогодні. Жодних докорінних змін в тому, що стосується децентралізації, не відбулося. Усе це – більше гра слів. Реального розширення повноважень на місцях не має, зате органи місцевого самоврядування робляться беззахисними перед Президентом. Фактично, під приводом децентралізації в Україні узаконюється президентська республіка.