Коли зростаються шви барикад

30 июля 2015, 23:11
Народний депутат України, лідер Радикальної партії
0
290

Їхав по трасі. Зупинились на заправці, п'ю каву, а на душі - сумно...


Донбас здають... Мій рідний Донбас, Карл! Там, де я в дитинстві пас корів і телят, там, де ми з братом Сашком трусили дерева і продавали шовковицю, там, де був перший секс і перша любов, там, де були перші публікації в районній газеті, там, де так мало було треба для щастя... Хто б мені тоді, років тридцять тому, сказав, що тут буде війна!

Підійшов чоловік у військовій формі. Підсів до мене. Охорона скоса дивилась на нього, але завадити не посміла.

Маленького зросту. Але з таким сталевим поглядом, що він міг би нічого не казати, бо і так зрозуміло, що він за ці півтора пекельні роки бачив смерть так часто, що інший на його місці давно збожеволів би.

- Ви мене не знаєте... - каже.
- Та то таке... Кожен з нас вже зобов'язаний таким людям, як Ви.
- Знаєте, а я колись хотів Вас застрелити.

Тут я трошки розгубився і не знав, що відповісти бійцю. Але він продовжив сам:
- До Майдану і під час цих подій служив у "Беркуті". Ми тоді усіх вас ненавиділи. Стояли на морозі у памперсах і мріяли, що проти вас пустять техніку. Я особливо ненавидів особисто Вас. Коли Ви приходили на Грушевського і в мікрофон відверто над нами знущались. Якось вимочили, що Янукович застрелився і тому нам треба здаватися...

Тут з'явився Скуратовський. У нього талант - з'являтися, коли треба і коли не треба з пляшкою віскі. Цього разу вона була доречна.

Боєць говорив ще дуже довго. Збив мені графік, ну, і чорт з ним. Говорив такі речі, про які страшно писати навіть мені.

Згадував, як до нього увісні приходив Нігоян. Як прокидався у холодному поту і довго плакав. Як начебто захворів під час "беркутівської" служби, щоб не вбивати Ангелів Революції, і переконував це зробити сослуживців. Як в ніч з 18 на 19 лютого пішки йшов з Троєщини на Майдан - і був там вже на іншій стороні. Як сам тому не вірячи кидав коктейлі, як на його очах Герой Діма Максимов своїм тілом прийнявши бойову гранату, врятував інших поранених. Як трусилися його руки, коли торкались домовин з Героями Небесної Сотні, які плили переможною флотилією у океані людей на Майдані. Як 23 лютого сам пішов у військомат. Як на його очах розірвало снарядами бойового побратима, з яким їли з однієї тарілки...

Ім'я та прізвище не називаю на його прохання - дуже соромиться, що був у "Беркуті". Каже: "Сам не знаю, чому з Вами такий відвертий...".

Знаєте, як не парадоксально, він мене втішив: "Порошенко нас здає... Але ми самі країну не здамо. Будемо боротися до кінця - на нашому Донбасі буде мир і спокій...".

 

Олег Ляшко,

Народний депутат України,

Лідер Радикальної партії

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: майдан,Радикальна партія,Донбас,Україна,Олег Ляшко,війна,фракція РПЛ
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.