Яка конституційна реформа потрібна Україні?

24 июля 2015, 16:58
Правник, футуролог, автор книги "Омріяна Україна"
1
261

Після 24 років незалежності України все суспільство за іронією історичної циклічності знову опинилося у відправній точці державотворчого процесу. Перед народом постало питання „Якою має бути Україна?”


Це питання вже стояло на порядку денному на початку 90-х років і відповідь на нього мала дати Конституція України. Схоже, що фундаментальні відповіді в редакції від 28 червня 1996 року задовольнили не всіх, тому неодноразові конституційні реформи сміливо, але безсистемно перекроювали Основний Закон. В підсумку, він став практично непридатний до використання, а народ, який періодично намагається бути джерелом влади, потребує розробки нової Конституції і нового бачення майбутньої України.

Нова Конституція має стати квінтесенцією всього накопиченого конституційного досвіду. Однак прикро, що у сучасних політиків цей досвід обмежується періодом з 1996 року. Основні й найцінніші конституційно-правові ідеї лежать за межами цього періоду, так само як і за межами Конституції 1996 року. Отож автор пропонує хоча б коротко згадати коріння новітнього конституціоналізму незалежної України.

Історія новітнього конституціоналізму

Конституційний процес для України розпочався ще раніше, ніж Україна здобула свою незалежність – а саме в момент ухвалення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року. Декларація проголошувала республіканську форму правління, а також захист і охорону національної державності українського народу. Зміст Декаларції визначав такі фундаментальні основи організації соціальної системи як самовизначення нації, народовладдя, державна влада, громадянство , економічна самостійність, зовнішня і внутрішня безпека тощо.

Для реалізації положень Декларації про держаний суверенітет 24 жовтня 1990 року Верховна Рада прийняла постанову "Про Комісію по розробці нової Конституції Української РСР", за якою цій комісії було доручено створити робочі групи з підготовки окремих розділів проекту Конституції.

1 листопада 1990 року на першому засіданні Комісії було поставлене завдання підготувати загальну Концепцію нової Конституції, де відобразити питання щодо майбутнього державного устрою республіки, її назви, політичної, економічної та виборчої системи, правового становища людини, громадянського суспільства і держави. Нова Конституція мала ґрунтуватися на Декларації про державний суверенітет України, розвивати і конкретизувати її положення.

Дуже швидко - всього лише за півроку Концепція нової Конституції України була сформульована і вже 19 червня 1991 року затверджена Верховною Радою Української РСР. Масштабний документ детально визначав структуру і зміст кожного розділу майбутньої Конституції.

Відповідно до схваленої Концепції та Декларації про державний суверенітет України конституційна комісія розробила проект Конституції України, який Верховна Рада України розглянула 1 липня 1992 року й винесла на всенародне обговорення. Члени конституційної комісії в 1992 році були впевнені, що до розробки Конституції необхідно залучити інтелектувальний потенціал всього народу.

За декілька місяців всенародного обговорення проекту Конституції до конституційної комісії надійшло майже 50 тисяч зауважень і пропозицій. Кожне побажання щодо тексту Основного Закону було опрацьоване, в результаті чого народився доопрацьований проект Конституції в редакції від 26 жовтня 1993 року. Проект 1993 року став досконалим результатом послідовної правової роботи та завершив перший етап конституційного процесу в Україні.

На жаль, конституційний процес в Україні перервався політичною кризою 1993-1994 років та достроковими виборами Президента і Парламенту. Лише 20 вересня 1994 року конституційна робота відновилася, коли Верховна Рада визначила новий склад Комісії з опрацювання проекту нової Конституції України. Очолили Комісію на правах співголів Голова Верховної Ради України О. Мороз і Президент України Л. Кучма. Так розпочався другий етап українського конституційного процесу.

Як не дивно, нова Комісія почала творити Основний Закон, відкинувши більшість прогресивних положень попередніх конституційних розробок. Була перервана спадковість з попередніми проектами, з Концепцією нової Конституції України 1990 року і Декларацією про державний суверенітет. Прийняття нової Конституції відкладалося в часі, а всенародні обговорення проектів більше не проводились. „Безконституційна” ситуація негативно позначилася на стані в суспільстві й державі: гальмувалися реформи, Україна перебувала в стані невизначеності.

Конституційний Договір між Верховною Радою та Президентом України, підписаний 8 червня 1995 року, не претендував на роль Основного Закону. Його завданням було врегулювати стосунки між парламентом і президентом, так само як і посилити владу останнього.

Конституція України від 28 червня 1996 року стала компромісним варіантом, який був прийнятий в умовах жорсткої політичної конфронтації та сприйняв багато положень Конституційного Договору. В травні-червні 1996 року в екстремальних умовах його доопрацьовувала Тимчасова спеціальна Комісія, до якої ввійшли за пропорційним принципом представники депутатських груп і фракцій. Під тиском Президента України Конституція була прийнята вночі, голосами 315 народних депутатів. Так, уявною перемогою завершився другий етап українського конституціоналізму.

Те, що перемога з прийняттям Конституції виявилася насправді уявною, стало зрозуміло дуже скоро, коли Президент України Леонід Кучма вже в 2000 році розпочав кампанію зі зміни Основного Закону. Пізніше виявилося, що Конституція муляє не лише Президенту, але й деяким парламентським силам, які закортіли її реформувати за власним розумінням.

Конституція 1996 року виявилася далекою від прогресивних ідей перших проектів Основного Закону, тому потребувала змін. Але не тих, які були здійснені політиками, а в напрямку повернення до початкових конституційних проектів.

Зміст новітнього конституціоналізму

Всі прогресивні положення, які мають бути в сучасній Конституції, були сформульовані на початку 90-х років. На сьогодні варто лише звернути на них увагу та опрацювати в новому тексті Конституції.

Є багато нюансів, що різнять проект 1992-1993 років від Конституції 1996-2004 років. Але основна відмінність полягає навіть не в способі формулювань норм або розподілі повноважень між гілками влади.

Основна відмінність полягає в концепціях Основного Закону, в тих соціальних системах, які закріплені в Конституціях.

Всі згадані конституційні акти до 1994 року закріплювали трьохелементну соціальну систему в Україні, яка складалася з вільної людини, громадянського суспільства і держави. Цілісність і гармонійність системи забезпечувалася багатим правовим статусом громадянина, чіткими гарантіями існування і розвитку громадянського суспільства, яке є середовищем громадянської свободи. Держава була поставлена в роль суб’єкта, який обслуговує вільних громадян і в усьому підкоряється інтересам громадянського суспільства. Держава підконтрольна, держава відповідальна, держава дійсно соціальна.

Можна з впевненістю сказати, що в перших конституційних розробках закладалися прогресивні теоретичні ідеї. Натомість в Конституції України 1996 року будь-які згадки про громадянське суспільство були вичищені. Була закладена двохелементна система, де є лише людина з правами, які неможливо реалізувати на практиці, і держава, яку неможливо притягти до відповіді або поставити під контроль. Між державою та людиною опинилась політична і правова прірва, яку не здатні заповнити правовий інститут виборів, або конституційна теза про те, що „народ є єдиним джерелом влади”.

В 1990 році Концепція нової Конституції України передбачала розділ ІІІ „Громадянське суспільство і держава” де мали бути закріплені основи формування, розвитку і захисту громадянського суспільства, а також визначались засади його взаємозв’язків з державою.

Відповідно, проект Основного Закону від 1992 року в статті 64 закріпив фундаментальний, але незвичний для сьогодення принцип „Держава підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості”. Окрім того, були визначені необхідні для існування громадянського суспільства засади власності, підприємництва, сім’ї, освіти і науки, свободи інформації та положення про громадські об’єднання.

Проект Конституції в редакції від 26 жовтня 1993 року ще грунтовніше підійшов до утвердження громадянського суспільства як середовища свободи для вільних громадян. В статті 6 проект навіть закріплює, що „громадяни здійснюють свої права за принципом „дозволено все, що не заборонено законом”.

Проект настільки ґрунтовно підійшов до розширення меж свободи людини через громадянське суспільство, що в статті 97 передбачив законодавчу ініціативу народу через внесення законопроекту до Парламенту за умови його підтримки 300 тисячами громадян.

В одній публікації неможливо звернути увагу на всі досягнення проекту Конституції 1993 року, тому в перспективі необхідно звертатися безпосередньо до тексту проекту і вивчати його. Проекти 1992 і 1993 років, про які йдеться мова, містять унікальну ідейну основу для будь яких нових конституційних розробок. Саме ці проекти виражають наукові підходи до природи і змісту Конституції.

Конституція є формалізованим суспільним договором, який закріплює права кожного громадянина і визначає межі свободи суспільства, які держава не має права порушувати. Такий суспільний договір спрямований на створення соціальної і правової держави, підпорядкованої та підконтрольної народові – справжньої республіки.

Сучасна конституційна реформа, про яку багато говорять політики, і потреба якої визріла в суспільстві, має відбуватися шляхом розробки проекту цілком нової Конституції на основі проекту від 1993 року. Проект Конституції має передбачати функціонування досконалої і цілісної трьохелементної системи: „Вільна людина – громадянське суспільство – соціальна правова держава”.

Ще в 1516 році Томас Мор в свої знаменитій „Утопії” писав, що „навіть якщо ти і знайдеш в собі сміливість висловитися на користь достойних і справедливих заходів, то мало хто з правителів приділить твоїй пораді хоча б найменшу увагу. Вони, як правило, керуються своїми мріями про завоювання і славу, навіть якщо це потягне загибель їхніх держав”.

На жаль, думка Мора залишається актуальною і в сьогоденні, тому мало віриться, що українські державні мужі перестануть „придумувати велосипед” і звернуться до конституційних ідей 1992-1993 років.

Двигуном сучасної конституційної реформи мають стати громадяни, громадські організації і засоби масової інформації – представники суспільства. Через тиск на органи державної влади, через просування ідеї Установчих Зборів або Конституційної Асамблеї має здійснюватися нова народна конституційна реформа.

Лише залучення широких верств суспільства і громадськості дозволить уникнути підлаштування нової Конституції під інтереси якоїсь із політичних або олігархічних сил. Конституція має формалізувати новий суспільний договір і бути прийнята в інтересах всього суспільства, а не лише його „еліти”. Ця умова робить фантастичну на перший погляд ідею скликання Конституційної Асамблеї (Установчих Зборів) критичною життєвою необхідністю, адже український Парламент, керований морально застарілими партійними босами, навряд чи може представляти інтереси суспільства.

Важко перебільшити значення нової Конституції для України в жорстких умовах сьогодення, коли політична система практично зруйнована і прогресує деградація державних інститутів. Нова Конституція має здійснити політичний переворот: держава з свавільного господаря має бути перетворена на підконтрольного слугу суспільства вільних громадян.

Жодного екстремізму в подібному „перевороті” немає – це не більше ніж торжество здорового глузду та загальносоціальної доцільності, яка досягається декількома кроками.

1. Необхідно негайно створити Конституційну комісію (мінімальний варіант) або Конституційну Асамблею (Установчі збори ), яка займеться розробкою нового тексту Конституції. При цьому, необхідно мінімізувати політизацію цього робочого органу, обмежити вплив на нього сучасних політичних партій.

2. Необхідно взяти за основу нової Конституції  проекти 1992-1993 років та доповнити їх прогресивними політико-правовими розробками.

3. У новому проекті Конституції необхідно визначити положення про громадянське суспільство, закріпивши трьохелементну соціальну систему.

4. Новий текст Конституції має пройти загальнонародне обговорення, зауваження та рекомендації мають бути опрацьовані та враховані в тексті нової Конституції.

5. Введення в дію нової Конституції має відбуватися через процедуру внесення змін та доповнень до чинного тексту – через прийняття повністю нової редакції Основного Закону. Фактично, це єдиний шлях, яким може бути досягнена не лише легітимність нової Конституції, але й дотримана суто легальна процедура.

6. Нова Конституція України має бути затверджена на загальнонародному референдумі.

Суспільство знає відповідь на питання „Якою має бути Україна?” В ній немає місця паразитуючому олігархічному колективізму, натомість держава слугує людині і всьому суспільству. Така Україна – ще в майбутньому. Її ще необхідно побудувати. І це наша спільна мрія, за яку варто боротися!

P.S. До Вашої уваги пропоную проект Конституції України, оприлюднений в пресі 26 жовтня 1993 року.
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Конституция,конституционная реформа
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.