Концепція інформаційної безпеки: моя редакція

21 июля 2015, 13:08
Проповідник, правозахисник, видавець, письменник, журналіст.
2
125
Концепція інформаційної безпеки: моя редакція

МінСтець розробив "Концепцію інформаційної безпеки України", схоластична риторика якої не приховує мети - запезпечити домінування держави (читай, "еліти") у інформаційному просторі...


6 травня на установчому засіданні громадської ради при Міністерстві інформаційної політики, куди я був обраним, довелося посперечатися з міністром Юрієм Стецем.

Я спитав: “Чим відрізняється інформаційна політика від цензури і пропаганди напівправди? Чим відрізняються інформаційні війська від Ольгіно та Савушкіна? Чим відрізняються бігборди “Крим — це Україна” від аналогічних бігбордів у Росії “Крим наш”?”.

Стець заявив, що почне з останнього питання: “Тому що Крим — це Україна, а “Крим наш” — це фейк. Це незрозуміло комусь тут в залі? Ми підтверджуємо те, що є насправді. Я вже говорив, ми маємо акцентувати на цьому, інакше ніколи не повернемо Крим. Достатньо відповіді цієї? От є хтось в залі, хто не погоджується з тим, що “Крим наш” — це фейк, а “Крим — це Україна” — це правда? Я вже говорив, що найкраща контрпропаганда — це правда. Ми є лише інструментом для громадськості, для блогерів, для медіа, для того, щоб доносити правду, використовуючи адмінресурс країни. Тільки для цього потрібне міністерство”.

Вислухавши цю тираду в дусі вожатого на таборі путінюгенда в Селігері, я сказав панові Стецю, що бачив звіт міністерства, оцінив гасло про “правду” як найкращу “контр”-пропаганду. Ймовірно, йдеться про “Українську правду”, редактор якої, як “старша сестра”, дивиться на всіх журналістів з сотень носіїв зовнішньої реклами в столиці. Але я звернув увагу на те, що в звіті міністерства за “правду” видаються коментарі чиновників та піарівські гасла, в тому числі досить спірні, наприклад, “Ненависть — фундамент “русского мира”. На мій закид, що це ніяка не “правда” і взагалі думка, opinion, а не факт, Стець відповів, що моніторингова група відслідковує російські фейки і урядовці реагують на них. Потім він сказав, що міністр інформаційної політики має бути найвідкритішим міністром, на що я зауважив, що, на мою думку, такого міністра взагалі не має бути і я прийшов у громадську раду прослідкувати за виконанням обіцянок про швидку самоліквідацію міністерства, бо вважаю фейком його офіційну мету. Всім відомо, з метою яких політичних маніпуляцій міністерство створювалося під Стеця. Не обійшлося і без обміну “люб’язностями”: міністр назвав “фейком” мої питання, а я назвав “фейком” його відповіді. Ще хтось поставив Стецю питання, чи не дивитиметься він на критично налаштовану громадськість як на російських агентів, відповідно до модних тенденцій. Стець запевнив, що всі присутні були перевірені та російских агентів на зібранні нема. Я попросив уточнити, хто такі російські агенти. Наприклад, якщо я пишу блоги на сайті радіо “Ехо Москви”, головний редактор якого особисто знайомий з Путіним, я російський агент? Замість відповіді пан Стець прозоро натякнув, що хоче спілкуватися не з “деструктивним елементом” на зразок мене, а зі своїми людьми у громадській раді, які допомагатимуть йому втискувати свободу слова в прокрустове ложе “інформаційного кодексу”.

На цьому дискусія скінчилася, і я зрозумів, що відповіді на свої питання так і не отримав. Всі “відповіді” звелися до самореклами та ігнорування незручних питань. Трохи згодом мене просвітили, що рекламісти зобов’язані віддавати 10% площ під соціальну рекламу, яка де-факто перетворюється на піар влади. І рекламою “Крим — це Україна” на вулицях Києва, де всі і так добре знають, чий Крим, міністерство Стеця банально перебило ініціативу уряду Яценюка так само попіаритись на рекламі субсидій.

У зовнішній рекламі найбільш прикрим враженням за останній час стала відмова від травневого гасла “1939-1945. Ніколи знову” заради нового гасла “Пам’ятаємо. Перемагаємо”. Спочатку я не міг знайти слів, щоб описати розчарування від нового гасла. Потім написав в публіцистичному жанрі вірш “Перемога над перемогою”. Він короткий: “Я не пам’ятаю перемоги, а війну безглузду пам’ятаю. Брехунів зухвалі монологи. Ненависть без права і без краю. Пам’ятаю, як горіли села. Танки їхали по трупах. Кровожерливі веселощі в скронях жадібністю гупали. Я не пам’ятаю слави. Щось і подвиг не пригадую. Клич у бій звучав лукаво, героїзм був напівправдою. Пам’ятаю, як у школі вчили генетичні коди. Вчили, чоловік – це воїн. Вчили, наче жінка – здобич. Вчились слухатися старших і не слухатися совісті, всім разом ходити маршем і топтати все, що хочеться. Пам’ятаю вовчі зграї, що з собаками погризлися. З рідним воєм проти лаю влаштували травлю гідності. Краплі сліз в хмільному океані, що стріляли градом в спину. Мед і бруд, дощі криваві. Плач небесних крокодилів. Курс історії для вбивці. Меч, не мир в законі божому. Смерть з усіх екранів дивиться. Душу й тіло їй положимо, бо війна – поразка кожного. І вона триває вічно, поки пам’ять переможених перемогою скалічена. Я не пам’ятаю перемогу. Тільки мертвих й тих, хто мучився. Пам’ятаю, люди мають змогу у війні не брати участі”.

Не знаю, хто на державному рівні додумався перетворити червоний мак на український аналог георгіївської стрічки, але не можна забувати антивоєнне значення цієї квітки. Мак став європейським символом пам’яті про першу та другу світові війни не як військова нагорода, а тому, що поля битв, які стали братськими могилами воїнів всіх армій, швидко заросли квітучим червоним маком.

Ми стаємо тим, про що ми говоримо. І якщо ми вважаємо за можливе нарощувати атмосферу ненависті заради “перемоги” в “інформаційній війні” замість того, щоб казати правду та чесно, на рівних дискутувати з інакомислячими, це не просто бездарне та самовбивче мавпування путінізму. Ми таким чином самі кличемо до себе війну. Ми стаємо войовничими малоросами. Це велика, смертельна спокуса. Маємо долати її, а для цього пам’ятати, що є річ, важливіша за перемогу — залишитися собою, не втратити моральну цілісність, не зрадити совісті. Не обміняти на кривавий міф про “перемогу” свободу слова та залишки вміння чути один одного — те, що робить нас людьми, а Україну, поки що, демократичною державою.

Концепція інформаційної безпеки від МінСтеця неприйнятна в цілому. Держава не має бути нянькою для громадян і визначати, яка інформація для них "корисна", а яка "шкідлива".

Я навіть не збираюся зупинятися на окремих дурницях, яких чимало. На зразок визнання "загрозою свободі слова" "втручання в редакційну політику з боку власників засобів масової інформації". Як власник і редактор газети "Правдошукач" та ще кількох видань, я не розумію і не хочу розуміти закликів деяких ідіотів, щоб держава втручалася у діяльність ЗМІ під предлогом захисту журналістів від власників. Не подобається чуже ЗМІ - створіть своє ЗМІ, як я зробив, але не посягайте на священне право власності. Не будьте такими фанатиками соціал-демократичної секти державників. Те, чого ви хочете - і "суспільні" ЗМІ, і державне фінансування партій вже запроваджували Ленін та Мао. Невтішні результати увійшли в історію, стали ганьбою для всього людства. Найгірше, що розроблені та випробувані цими персонажами політтехнології соціал-демократичного маніпулювання більшістю населення практикуються в інтересах "еліти" практично усіх націй в світі, тільки більш хитро та з кращим замітанням слідів, але наслідки не менш жахливі: люди не вміють і не хочуть думати, заглядають в рот авторитетам, очікуючи, щоб ті заповнили чимось їх пустий мозок і пусте життя, але натомість мають лише пусті розваги, мобілізацію на пусті самопожертви та вічне страждання від життя без сенсу. З цією бездумністю маємо боротися, а не з інакодумством.

Пропоную свою концепцію інформаційної безпеки. І залишаю за собою природне право вважати, що інші концепції або співпадать з цією, або є фіктивними.

КОНЦЕПЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

(редакція Юрія Шеляженка)

 

Розділ І. Загальні положення

Стаття 1. Інформаційна безпека - це свобода думки, свобода слова та критичне сприйняття слів.

Стаття 2. Ніхто не має права обмежувати мою свободу думки, свободу слова та критичне сприйняття слів.

Стаття 3. Будь-яку державу і всі її слова слід сприймати особливо критично.

Розділ ІІ. Основи державної політики у сфері інформаційної безпеки

Стаття 4. Державна політика у сфері інформаційної безпеки полягає в утриманні від державної політики.

Стаття 5. Обмеження свободи думки, свободи слова та критичного сприйняття слів під предлогом "державної політики у сфері інформаційної безпеки" вважається фейком або цензурою.

Стаття 6. Підлягає висміюванню фейк, тобто державна політика у сфері інформаційної безпеки, яка полягає у створенні віртуальної реальності, в якій люди нібито належать державі та нібито мають думати, висловлюватися і критикувати по-державницьки.

Стаття 7. Підлягає висміюванню цензура, тобто державна політика у сфері інформаційної безпеки, яка полягає у смішних та безуспішних спробах обмежити природне, а отже завідомо необмежуване право людини на свободу думки, свободу слова та критичне сприйняття слів.

Розділ ІІІ. Суб’єкти та механізми забезпечення інформаційної безпеки України

Стаття 8. Всі державні суб’єкти та механізми утримуються від "державної політики у сфері інформаційної безпеки".

Стаття 9. Державні суб’єкти та механізми, які не утримуються від "державної політики у сфері інформаційної безпеки", підлягають санкціям у вигляді публічного висміювання.

Розділ ІV.  Здійснення громадського контролю та державно-громадське партнерство в сфері реалізації державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки

Стаття 10. Кожен може слідкувати за тим, щоб всі державні суб’єкти та механізми утримувалися від "державної політики у сфері інформаційної безпеки". Кожен може висміювати державні суб’єкти та механізми, які відмовляються утримуватися від "державної політики у сфері інформаційної безпеки".

Розділ V. Прикінцеві положення

Ця концепція діяла, діє і діятиме незалежно від смішних забаганок будь-яких держав.

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: Міністерство інформаційної політики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.