ПЕРМАНЕНТНИЙ МАЙДАН ЯК ЗАПОРУКА УСПІШНОГО ПОСТУПУ РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ

17 июля 2015, 23:53
Старший викладач Національного університету "Львівська політехніка"
0
77
В'ячеслав Гнатюк, кандидат філологічних наук

Стаття

Майдани 2004 та 2013-2014 років стали унікальним явищем у світовій політиці й практиці державотворення. Найпасіонарніші представники народу, самоорганізувавшись, вийшли на тривале протестне протистояння з узурпаторами влади (В.Янукович на чолі олігархічно-мафіозних кланів) і  забезпечили революційним шляхом ( у другому випадку – з певними втратами) усунення цих узурпаторів.

Обидва Майдани виникли значною мірою стихійно, у процесі їхнього функціонування в них сформувалися певні керівні й виконавчі структури, виробилися оригінальні форми боротьби, символіка, фольклор.

Проте, ні перший, ні другий Майдан не досягли своєї мети: олігархічно-кланова система не була зруйнована, корупція не подолана, глибокі реформи в усіх сферах життя держави не проведені.

Головна причина цього сумного явища полягає в тому, що обидва Майдани не виробили механізму контролю за новообраною владою та методів примусу її до виконання вимог суспільства. Тому після ейфорії майданних перемог до влади приходили люди, які не мали політичної волі й не були здатні до системного реформування країни, і держава далі стагнує, випиваючи з людей останні соки. Минуло майже півтора року після початку Революції Гідності, а Янукович і його зграя далі грабують і нищать українців - через своїх прихильників у новій владі, через офшори, корупційні схеми тощо. Їхнє майно і кошти не конфісковані, не передані у власність народу, ніхто з них не покараний.

Порошенко оголосив війну олігархам, але хто повірить у справжність його намірів, коли він сам залишається олігархом?

Хто повірить у безсторонність, а отже, й ефективність Антикорупційного бюро, коли його керівника призначає той самий Порошенко?

У Кабміні викрито багатомільярдну корупційну аферу, але винних не покарано, втрати не компенсовано.

У Генеральній прокуратурі за останній рік помінялися три очільники, але всі винні в тяжких злочинах проти народу залишаються непокараними.

Судова система фактично саботує люстрацію в своєму середовищі – і ніхто не хоче й не може дати з тим ради.

Як показує рік президентства олігарха П.Порошенка, теперішня влада діє цілком у дусі «папєрєдніков», не бажає проводити радикальні реформи на користь суспільства, а думає лише про втримання своїх позицій з метою забезпечення  подальшого грабунку країни мафіозними кланами. Утакому вигляді, як тепер, державний механізм не здатний до самоочищення, до ефективної діяльності для добра українського народу. Зміни керівництва, дострокові й планові вибори нічого не дадуть, поки при владі залишатимуться годованці попередніх режимів, пов’язані круговою порукою, кумівством, кров’ю борців зі свавіллям і конкурентів.

Примусити владу до системних перетворень може лише активне втручання в державотворчі процеси вітчизняного громадянського суспільства, яке впевнено дозріває, а такожмасові протестні акції широких кіл населення, які реально загрожували б правлячій верхівці втратою свого становища за сценарієм á la Янукович.

Хто це зробить? На жаль, за сьогоднішніх умов жодна українська політична партія - через свою корумпованість, ідеологічну чи організаційну слабкість - не спроможна розв’язати таке завдання, змобілізувати весь народ.

В Україні ще немає верховенства права, не вибудовано  системи противаг між гілками влади, не створені відповідні державні інститути, які могли б забезпечити ефективний контроль за кожною з них; немає у нас повністю незалежних ЗМІ, розвинутого й активного громадянського суспільства.

Вищим урядовцям, включаючи президентів і прем’єрів, невідомі такі поняття, як місія служіння нації, моральний обов’язок перед нею, кодекс честі, що в разі провалу економічного або політичного курсу, виявлення корупційних дій чи зловживання владою змушує їх подавати у відставку.

За цих драматичних умов переходу від авторитарно-олігархічної до демократичної моделі держави, що склалися історично в нашій країні, єдиною силою, здатною протистояти свавіллю влади, докорінно трансформувати її й підготувати ґрунт для проведення системних реформ,  може тільки Майдан, що об’єднав би всі здорові, пасіонарні, креативні, альтруїстичні сили суспільства, які прагнуть перемін і мають волю їх здійснити.

Майдан – це суто українська форма “softpower” (м’якої сили), спроможна міняти владу в країні, об’єднуючи своїх учасників і прихильників не стільки ненавистю й злобою, скільки майже євангельською любов’ю до  свого ближнього - шляхетного, гідного, піднесеного на дусі, безмежно прекрасного своїм альтруїзмом, самозреченням, жертовністю, готовністю віддати останнє за перемогу добра.

Разом з тим, Майдан виявив і великий потенціал самоорганізації, дисципліни, став чинником ефективного політичного й національно-патріотичного виховання, самоідентифікації, пробудження національної й політичної самосвідомості.

Майдан – це еманація душі українського народу, його одвічних прагнень свободи, справедливості, гідності, миру, любові, добра, і тому він – непереможний. Своєю чергою, волелюбний дух Майдану увійшов у душу кожного українця, у змиг ока перетворивши кріпаків-гречкосіїв у відчайдухів-козаків, які готові рішуче битися за свої права.

Цього, на жаль, не розуміють теперішні очільники України, хоча саме Майдан посадив їх в урядові крісла.  Вони намагаються керувати державою за звичними корупційними схемами, обманом і популізмом, і тим підписали собі вирок. Гадаю, в Україні вже ніхто не сумнівається, що цій владі,загрузлій у корупційних оборудках і несамовитій захланності, вже недовго залишилося, і змете її 3-й Майдан, про потребу якого все більше говорять і на вулиці, і в ЗМІ.

Думки про ймовірність третього Майдану все частіше з’являються в українських ЗМІ у зв’язку з відвертим саботажем вимог Революції Гідності чинною владою на чолі з Президентом, корумпованістю цієї влади, її грубими помилками в економічній політиці, в організації опору російській агресії, що призвели до величезних втрат людей і територій, а також до різкого зниження рівня життя українського народу. Обурені недолугими діями владних структур, люди виходять на акції протесту, у тому числі й під центральні органи влади в Києві, висловлюють заклики до усунення ключових фігур українського політикуму. Майданні настрої опановують чимраз ширші верстви українського суспільства.

Вважаю, що патріотичним силам українського суспільства не варто чекати стихійного вибуху народного гніву, хаосу, зіткнень, безладу, яким обов’язково скористається Путін, щоби розширити зону окупації.

3-й Майдан треба організовувати вже сьогодні, але організовувати планомірно, поступово, крок за кроком - у Києві та в регіонах одночасно.

Цей Майдан головним своїм завданням має поставити не державний переворот, не раптове повалення чинної влади, а ефективний контроль за її діями чи бездіяльністю, що визнано найпершою потребою для України навіть іноземними спостерігачами.

Новопосталий Майдан повинен примусити владу  до вичерпного виконання вимог суспільства щодо руйнування олігархічно-кланової системи, подолання корупції й проведення ґрунтовних реформ в усіх сферах життя суспільства.Слід домагатися й суттєвого піднесення рівня життя народу, не дозволяти перекладати на нього весь тягар реформ.

Під особливу увагу Майдану має постати кадрова політика вищих держустанов, вичищення їх від зашкарублих бюрократів і злодійкуватих корупціонерів та забезпечення соціальних і професійних ліфтів для перспективної, патріотичної, суспільно активної молоді.

3-й Майдан має бути Перманентним, безперервним – аж до того часу, коли всі головні вимоги 2-го Майдану не будуть виконані, поки не буде проведено справжню люстрацію чиновників з оцінкою відповідності майнових статків їхніх родин офіційним прибуткам, поки не будуть покарані всі представники клану Януковича та інших олігархів, винних у репресіях і розв’язанні війни проти власного народу, а їхнє майно не перейде у власність держави, поки не буде знищено кланово-олігархічну систему й не будуть проведені реформи економіки, соціальної, гуманітарної політики тощо.

На той час виникнуть і зміцніють питомі українські інститути гарантування стабільного демократичного розвитку нашої держави, і потреба в Майдані відпаде сама собою. Поки ж ці інститути постануть, їхню функцію повинен виконувати Перманентний Майдан.

Це може тривати і рік, і два, а може й лише кілька місяців чи навіть тижнів, як це було в країнах Центрально-східної Європи після падіння «залізної завіси».

Керований Перманентний Майдан потрібен також і для того, щоби каналізувати стихійний протестний потенціал суспільства в цілеспрямовані й конструктивні акції, які сприяли б очищенню влади й динамічному реформуванню життя українського суспільства. Такий Майдан міг би тримати ситуацію під контролем, не допустити хаосу і безладу в державі, ефективно захищати народ у столиці і в регіонах від свавілля все ще корумпованої влади.

Гадаю, що ініціаторами й організаторами Перманентного Майдану мають статинаціоналістичні партії і рухи, а також афілійовані з ними фронтові добровольчі батальйони, представники яких могли б створити Центральний штаб Майдану. Саме ці організації мають десятиліттями випробувану й загартовану в боях з численними ворогами, головно з московськими окупантами, націєзахисну ідеологію, вони здобули найбільше заслуг перед народом, поклали найбільше жертвпід час Революції Гідності, у війні з російським агресором, загалом у боротьбі за свободу української нації.

З цим штабом могли б співпрацювати инші партії, ГО, окремі громадяни, фахівці, експерти з різних сфер суспільного життя. Як на мене, органічно виглядали б у ньому, зокрема, вмотивовані давньою особистою боротьбою з клептократичним режимом і особистими трагедіями в цій боротьбі Тетяна Чорновол та Ігор Луценко.

Технічно такий Майдан можна організувати з урахуванням попереднього досвіду. На Майдані Незалежності слід встановити 20-25 наметів з розрахунку на 250-300 активістів. Має бути обладнана й сцена для промовців, виступів митців, а також польові кухні.

При Центральному штабі перманентного Майдану було б доцільно створити такі структури:

1)                Аналітичний центр, експерти якого повинні були б розробляти стратегію й тактику боротьби з мафіозним режимом Порошенка, пропонувати народним депутатам і громадськості проєкти законів на здійснення тих чи інших реформ. Пізніше ці проєкти мали б виноситися на розгляд парламенту народними депутатами відповідних політичних сил. У цьому ж центрі  моніторилися б усі дії представників влади й надавалися б рекомендації нардепам і політсилам щодо способів реагування на ці дії. Згодом цей Центр міг би перетворитися в Інститут Майдану, що об’єднав би найкращі інтелектуальні сили країни, які розробляли б стратегію розвитку українського суспільства на перспективу.

2)                Організаційно-масовий відділ, який мобілізовував би активістів для пікетів і маршів, флешмобів, виготовляв би наочну агітацію, летючки, плакати з конкретними вимогами щодо тієї чи иншої події або вимоги;

3)                Прес-центр, який висвітлював би життя Майдану та його діяльність, роз’яснював би сутність тих чи інших подій в українському політикумі і форми реагування на них Майдану;

4)                Автомайдан – для поїздок до установ і домівок корупціонерів і саботажників реформ;

5)                Відділи культурно-освітній, медичний, життєзабезпечення тощо.

Аналогічні Перманентні Майдани слід організувати в обласних центрах, що діяли б у координації з Центральним штабом Майдану;

Такі ж Перманентні Майдани мають бути розгорнуті -  за допомогою наших діяспорян -  у країнах Центральної і Західної Європи, – для інформування громадян іноземних держав про події в Україні. Центральний штаб Майдану мав би регулярно надавати їм відповідні матеріали, як це зараз робить, наприклад, Штаб інформаційних військ для своїх волонтерів.

Я переконаний, що якби Перманентний Майдан, організований за цією схемою, уже діяв у Києві, можна було б уже давно довести до логічного кінця справу щодо корупції в Кабміні, яку зараз уже фактично усунуто з публічного дискурсу, зняти з посад найбільш одіозних міністрів, не допустити зловживань з комунальними тарифами, під  людей від побиття тітушками й міліцією під час недавніх зіткнень на Осокорках, запобігти втечі С.Клюєва й екс-заступника Генпрокурора В.Даниленка тощо.

Особливо важливою є присутність на Майдані військовиків- демобілізованих чи тих, що перебувають на ротації: вони мали б можливість організовано й безпосередньо спілкуватися з вищими чинами ВСУ, вимагати наведення ладу на фронті й у тилових підрозділах, покарання винних у корупції, неправомірних рішеннях Генштабу та інших військових структур. Неоціненним для виховання патріотизму в тисяч киян і гостей столиці було б безпосереднє спілкування з військовиками на Майдані, інформація від них про реальну ситуацію на фронті.

Організований у такий спосіб Перманентний Майдан мав би реальні  важелі впливу на дії влади, робив би їх прозорими й оперативно застосовував би контрзаходи, коли ці дії суперечили б народним інтересам.

Теперішня влада є слабкою, вона знає, що в разі гострого конфлікту її ніхто не буде захищати, тому при організованих наполегливих діях з боку населення її реально примусити до врахування народних інтересів, як це показав, наприклад, конфлікт з ДУК «Правий сектор», у ході якого влада була змушена поступитися фронтовикам.

Сама присутність у центрі столиці рішуче налаштованих активістів, у т.ч. й військовиків, була б постійним нагадуванням представникам влади про долю Януковича, коли вони не виконуватимуть завдань, що поставила перед ними Революція Гідності. Усі ж корисні для нації й держави законопроєкти й заходи знаходили б потужну підтримку з боку майданівців.

Перманентний Майдан створив би умови для його керівників у порівняно спокійний період розробляти стратегію й тактику боротьби з корупціонерами у владі, примусу її до виконання волі народу, впевнено й ефективно керувати народними протестами, не допускаючи провокацій та усуваючи різні небезпеки.

Ось, наприклад, деякі з тактичних питань, які можуть бути оперативно вирішені за допомогою Перманентного Майдану:

1.     Доведення до логічного кінця розслідування спеціальною комісією ВР зловживань у Кабінеті Міністрів, з відставкою винних голів відомств, передусім, Авакова, і як наслідок цих відставок – дострокове припинення повноважень А.Яценюка, який допустив, зокрема, також і необґрунтоване кількаразове завищення комунальних тарифів.

2.     Відсторонення від служби підозрюваного в злочинній халатності генерала Назарова, внаслідок якої сталася катастрофа ІЛ-76 в Луганську, і арешт його на час слідства.

3.     Якнайшвидше прийняття Закону про Добровольчий Український корпус.

4.     Вжиття заходів щодо повної ізоляції від України окупованих територій у Криму й на Донбасі.

5.     Згортання торговельних і дипломатичних контактів, транспортного сполучення з Росією як  з державою, що розв’язалавійнупротиУкраїни. Порошенко й иншіукраїнськіпідприємціповинніпозбутисясвого майна в ційкраїні.

6.     Покарання винних у злочинах проти Майдану, арешт майна й зарахування до бюджету коштів Януковича та представників його оточення.

7.     Фундаментальна люстрація працівників судової й правоохоронної системи країни, повне переформатування цієї системи тощо.

Немає сумніву, що відразу після перших кроків з організації

Перманентного Майдану корупціонери всіх мастей здіймуть галас про «руку Москви», «путінських агентів», «загрозу нацбезпеці». Однак, слід пам’ятати, що найбільша загроза існуванню нашої держави виходить від корупціонерів при владі, які ведуть її в прірву. Звільнення від них владних кабінетів, оперативне проведення широкомасштабних реформ, навпаки, сприятиме зміцненню держави, перемозі над агресором, наведенню ладу в країні.

Тож закликаю керівників ВО «Свобода», організацій «Правий сектор», ОУН, «Патріот України» спільно ухвалити рішення про початок Перманентного Майдану, який єдиний може стати запорукою успішного дальшого поступу Революції Гідності.

Чинна влада остаточно виявила свою неспроможність і своє небажання працювати для народу, її треба поступово й докорінно міняти.  Чаша народного терпіння переповнена, вона несподівано може вихлюпнутися в будь-який момент, і тоді станеться непередбачене, чим, без сумніву, скористається московський агресор.

Доброю нагодою для вироблення плану дій щодо організації Перманентного Майдану є VІ Всеукраїнська наукова конференція "Держава у теорії і практиці українського націоналізму", яка відбудеться в Івано-Франківську 26-29 червня поточного року. Тут можна організувати круглий стіл на тему «Перманентний Майдан:перспективи й ризики», порадитися з науковцями, що з’їдуться з усієїУкраїни, і прийнятиостаточнерішення.

 

В’ячеслав Гнатюк,член ВО «Свобода», ст. викладач каф. історії України та етнокомунікації НУ «Львівська політехніка», канд. філол. н.

м. Львів

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.