Розвиток місцевого самоврядування в Україні: міф чи реальність?

6 мая 2015, 12:23
депутат міської ради Ужгорода
0
114
Розвиток місцевого самоврядування в Україні: міф чи реальність?

Розвиток виникає завдяки місцевій ініціативі та конкуренції, а не через централізовані вказівки і настанови.

Місцеве самоврядування в Україні є гарантованим державою правом територіальних громад сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст вирішувати питання місцевого значення у межах чинного законодавства. Воно має здійснюватися на основі принципів та стандартів, які б забезпечили розвиток регіонів та досягнення реальних результатів для суспільства, а саме: зниження рівня бідності, створення кращих умов життя та забезпечення вищих показників зайнятості  населення.
Нова адміністративно-територіальна реформа й досі залишається лише формальною ініціативою, передвиборчим лозунгом, декларацією, а не дієвою практикою вітчизняної регіональної політики. Розвиток виникає завдяки місцевій ініціативі та конкуренції, а не через централізовані вказівки і настанови.
Ми є свідками постійних маніпуляцій поняттями: «адміністративно-територіальна реформа» та «децентралізація влади». Насправді вони взаємопов’язані між собою, оскільки,  щоб забезпечити дієвість влади як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях – її слід децентралізувати, а децентралізація владних повноважень є основою адміністративно-територіальної реформи. Тобто децентралізацію (процес передачі частини функцій та повноважень центральних органів державної влади органам місцевого самоврядування) можна розглядати як цілеспрямований процес розширення повноважень органів місцевого самоврядування, а отже і його розвитку.
Дані механізми впроваджуються з метою оптимізації та підвищення дієвості управління суспільно важливими справами; своєчасного та якісного надання муніципальних послуг мешканцям територіальних громад; реалізації місцевих інтересів; розвитку розгалуженої системи місцевого самоврядування, за якої питання місцевого значення вирішують довірені представники територіальної громади. Вони мають забезпечити перетворення місцевого самоврядування на фінансово спроможний, ефективний та відповідальний інститут публічної влади. Дані реформи також потребують достатнього нормативно-правового, кадрового, фінансового та інформаційного врегулювання.
У Сполучених Штатах Америки та більшості держав-членів Європейського Союзу місцеве самоврядування базується на синтезі та рівноправності трьох автономій (правовій, організаційно-кадровій і фінансовій), принципах самоорганізації, самофінансування і відповідальності, оптимальному співвідношенні централізації і децентралізації. Тут відсутня пряма підпорядкованість органам державної влади, не передбачено уповноважених від центрального уряду, які б наглядали за представницькими органами. Контроль здійснюється, як правило, опосередкованим шляхом – через центральні міністерства та мережу судів. Відсутність державного регулювання діяльності місцевих органів породжує багатоманітність їх організаційних форм.
Світові стандарти розвитку місцевого самоврядування орієнтують суспільство на оптимальне вико­ристання місцевих ресурсів (економічних, соціальних, управлінських, природних) з метою соціально-економічного розвитку територій. Головним ініціатором даного процесу виступає територіальна громада, основними ознаками якої є: населення/спільнота; місце/територія; соціальна взаємодія; спільні інтереси; самодостатність; єдність соціально-еконо­мічних відносин; культурне і політичне життя; історичні традиції; сформована місцева культура. Економічно і фінансово самодостатні терито­ріальні громади не потребують фінансової допомоги з боку держави у вигляді субсидій, субвенцій і дотацій, а здатні ефективно здійснювати місцеве самоврядування та якісно нада­вати послуги населенню. У процесі політичних і економічних змін уряди та громадські організації розвинених держав реалізовують політику, яка все більше орієнтується на місцеві спільноти. Відбувається так звана «управлінська революція», за якої впливовими суб’єктами управління на місцях виступають громадські інститути, соціальні організації, регіони, міста, місцеві спільноти і навіть окремі фірми, промислові під­приємства. Саме у таких умовах формується численний прошарок професійних управлінців-менеджерів, які використовують у своїй діяльності методи стратегічного планування і концептуальне/прогресивне мислення, яке є основою застосування та розробки інноваційних соціально-економічних технологій.
Саме ефективне стратегічне муніципальне управління має привести до такого способу господарювання, за якого на території постійно відновлюються ресурси для розширеного відтворення економічного і соціального потенціалу громади, що проявляється в самоокупності і самофінансуванні.
У кожному процесі стратегічного планування слід визначити суттєві критерії/регулятори, які сприяють динаміці розвитку певного міста чи регіону, їх можна поділити на шість груп: фактори місць розташування виробництва (стосуються інвестиційної привабливості території, її особливостей, які при якісному проектуванні сприятимуть подальшому розвитку та залученню інвестицій); людський капітал (кількість мешканців зі знаннями, досвідом і готовністю до навчання); фінансовий капітал (гроші, доступ до кредитів, грантів); соціальний капітал (здатність місцевої громади співпрацювати між собою, знаходити компроміс та забезпечувати консенсус); ресурси (природні ресурси впливають на спеціалізацію економічних районів, виділяють вичерпні: 1) відновлювальні: ґрунтові ресурси, водні ресурси, біологічні ресурси, рекреаційні ресурси; 2) невідновлювальні: мінерально-сировинні ресурси, енергохімічні, рудні, нерудні металургійні, гірничо-хімічні, технічні, будівельні, гідротермальні; та невичерпні: внутрішнє тепло Землі, енергія прибоїв, припливів, відпливів, енергія вітру, енергія падаючого потоку води, енергія Сонця, кліматичні ресурси); наука (наявні знання та результативний менеджмент знань). Використання цих регуляторів допоможе розробити проекти, які дозволять залучити до процесу розвитку місцевого самоврядування інвесторів та покупців муніципальних послуг.
Розвиток місцевого самоврядування шляхом формування самодостатніх, повноцінних територіальних громад в Україні у сучасних умовах потребує: 1) політичної волі керівництва держави щодо модернізації адміністративно-територіального устрою; 2) впровадження державної політики на засадах децентралізації та принципі субсидіарності; 3) рівноправних партнерських відносин між гілками влади на усіх рівнях; 4) співробітництва місцевої влади, громадських організацій та підприємців, яке базуватиметься на світових стандартах; 5) запровадження відкритої політики щодо територій.  
Ефективний розвиток держави можливий лише при збалансованому функціонуванні всіх ієрархічних рівнів управління – місцевого, регіо­нального і національного, яким мають відповідати три рівні економічного розвитку: місцевий на рівні територіальних громад, регіональний на рівні областей і районів, а також національний – на рівні всієї держави.
Феномен розподілу влади розглядається світовим співтовариством як найбільш цивілізований механізм управління і як важлива організаційно-інституційна умова правової, демократичної держави. Розвиток демократії залежить також від місцевих ініціатив (громадські слухання, збори, зустрічі громадян, громадські приймальні, круглі столи та форуми), у ході яких висвітлюється поточна і перспективна робота рад, проблемні питання громади. Повноцінність існування територіальних громад залежить від ресурсного забезпечення (фінансово-економічного, земельного та майнового, енергетичного, соціально-культурного, громадсько-політичного, організаційного, правового, інтелектуального, кадрового), його чіткого призначення, механізму використання, шляхів компенсації та трансформації усіх видів фінансів з метою задоволення громадських потреб населення.
Оптимізація шляхів розвитку місцевого самоврядування потребує нового осмислення ролі та статусу депутатів місцевих рад, скорочення кількості депутатського корпусу; започаткування договірної практики, солідарної відповідальності за стан справ у межах територіальних громад депутатів спільно з підприємствами, організаціями, установами, осередками політичних партій, громадськими організаціями; підвищення правової культури та громадянської активності населення. Реформуванню та модернізації підлягають і виконавчі комітети органів місцевого самоврядування, а їх посадові особи мають мати фахові знання та досвід, володіти аналітичним прогресивним мисленням для здійснення ефективного стратегічного планування.
Тільки за умови запровадження усіх вищезазначених реформ, розвиток місцевого самоврядування в Україні стане реальністю, а не міфом. 
Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости политики
ТЕГИ: реформа,місцеве самоврядування,місцева влада
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.